Постанова

від 21.02.2022 по справі 910/19530/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2022 р. Справа№ 910/19530/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 (суддя Підченко Ю.О., повний текст рішення складено та підписано 09.04.2021)

за позовом Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція»

про стягнення 114 501,65 грн

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» про стягнення 24 515, 40 грн орендної плати за період фактичного використання приміщення, 40 859, 00 грн штрафу в розмірі 50% від розміру щомісячної орендної плати, 49 030, 80 грн неустойки та 96, 45 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди від 18.04.2019 закінчив свою дію 31.05.2020, однак орендар не звільнив приміщення 31.05.2020 та фактично звільнив його лише 09.06.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 позовні вимоги Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на користь Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість в розмірі 24 515, 40 грн., штраф в розмірі 40 859, 00 грн., неустойку в розмірі 49 030, 80 грн., пеню в розмірі 96,45 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.

Суд першої інстанції зважаючи на встановлені фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Стягнути з Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3153,00 грн.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом було проігноровано факт існування протоколу розбіжностей №1 від 12.06.2020 до Акту здачі - приймання приміщення від 10.06.2020 до Договору, що свідчить про нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

- позивач не надає суду доказів фактичної дати звільнення приміщення за Договором оренди від 18.04.2019 саме 09.06.2020;

- скаржник вважає одночасне стягнення орендної плати за період фактичного використання приміщення та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна неможливим та зазначає, що це фактично є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

21.05.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М.Л.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/19530/20 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 24.05.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/19530/20 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

31.05.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Золота акція» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

01.07.2021 до канцелярії суду від Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти доводів, викладеній в апеляційній скарзі, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи наступне:

- орендарем не доведено належними доказами відсутність порушень зі свого боку щодо звільнення приміщення саме у строк, зазначений у договору;

- матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт своєчасного повернення відповідачем орендованого майна з оренди.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3333/21 від 05.08.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Куксова В. В. та Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Сітайло Л.Г., Хрипун О. О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/5014/21 від 12.10.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Хрипуна О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Сітайло Л.Г., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/6514/21 від 22.12.2021, у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л. Г. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.04.2019 між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (як орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Золота Акція» (як орендарем) було укладено договір оренди в порядку та на умовах якого орендодавець зобов`язався передати орендарю, а орендар зобов`язався прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк.

19.04.2019 сторони підписали акт приймання-передачі до договору оренди б/н від 18.04.2019.

Як вбачається з п. 7.1. договору (в редакції додаткової годи від 03.01.2020) приміщення, яке передається в оренду за договором має загальну площу 179,60 кв.м. та знаходиться на 2-му поверсі будівлі за адресою: м. Київ, пров. Музейний,10.

Пунктом 2.2. договору передбачено (в редакції додаткової годи від 03.01.2020), що орендна плата визначається з розрахунку 379,17 грн за 1 кв.м. орендованої основної площі, крім того ПДВ (20%) - 75,83 грн, всього - 455, 00 грн за 1 кв.м. орендованої основної площі.

Загальна орендна плата за один повний календарний місяць користування приміщенням складає 68 098, 00 грн, крім того, ПДВ 20% - 13 619, 67 грн, всього до сплати - 81 718, 00 грн та оплачується на підставі договору.

Крім того, укладено додаткову угоду від 06.04.2020 якою, зокрема, сторони погодилися викласти абз. перший пункту 7.1. договору оренди в наступній редакції: «Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами і діє до 31.05.2020.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що договір оренди закінчив свою дію 31.05.2020, однак орендар не звільнив приміщення 31.05.2020, а фактично звільнив орендоване приміщення лише 09.06.2020, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 24 515, 40 грн орендної плати за період фактичного використання приміщення, 40 859, 00 грн штрафу в розмірі 50% від розміру щомісячної орендної плати, 49 030, 80 грн неустойки та 96, 45 грн пені.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За змістом положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Як встановлено частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З наявної у справі додаткової угоди від 06.04.2020 вбачається, що договір оренди від 18.04.2019 припинив свою дію 31.05.2020, однак, приміщення фактично повернуто на користь орендодавця лише 10.06.2020, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Акту приймання-передачі від 10.06.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2020 позивач звернувся із письмовою претензією до відповідача, однак відповіді не отримав.

Разом з цим, до вказаної претензії додано докази її відправлення та у тексті претензії чітко визначено адресата та роз`яснено, з яких правовідносин вона виникла.

Відтак, доводи відповідача про не направлення йому претензії судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставними.

Також варто зауважити, що відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Тобто звернення із претензією в разі порушення умов господарського договору є правом, а не обов`язком потерпілої особи, а тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом своїх порушених прав до господарського суду.

За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статттею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судовою колегією враховано доводи скаржника про існування протоколу розбіжностей №1 від 12.06.2020 до Акту здачі - приймання приміщення від 10.06.2020 до Договору та про ненадання позивачем доказів фактичної дати звільнення приміщення за Договором оренди від 18.04.2019 саме 09.06.2020.

Однак, колегія суддів, перевіривши матеріали справи та беручи до уваги доводи апелянта, наголошує, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором оренди не надав та не спростував доводів позивача щодо наявності боргу, про що також обгрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно з п. 2.2. договору орендна плата за неповний календарний місяць розраховується пропорційно кількості днів користування приміщенням у такому місяці, а саме: 9*81 718, 00/30 = 24 515, 40.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для стягнення суми боргу в розмірі 24 515, 40 грн та задоволення відповідної вимоги позивача.

Щодо заявлених АТ КБ «Приватбанк» до стягнення з відповідача штраф в розмірі 40 859, 00 грн, неустойку в розмірі 49 030, 80 грн та пеню в розмірі 96,45 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено п. 6.5. договору, у випадку неповернення приміщення орендодавцю у строк, передбачений п. 7.1., орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50% від розміру місячної орендної плати.

Отже, оскільки відповідачем не спростовано факту повернення майна орендодавцю поза строками, передбаченими п. 7.1. договору оренди, колегія суддів вбачає наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення штрафу 50% у розмірі 40 859, 00 грн.

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 цього ж Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 6.3. договору у випадку заборгованості по виплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відтак, з огляду на правильність розрахунків пені, здійснених позивачем, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 96,45 грн.

За змістом статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт вчасного повернення відповідачем орендованого майна з оренди.

З огляду на порушення відповідачем строків повернення майна з оренди, позивач нарахував неустойку в порядку ст. 785 ЦК України за загальний період 9 днів в розмірі 49 030, 80 грн.

У свою чергу апелянт вважає одночасне стягнення орендної плати за період фактичного використання приміщення та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна неможливим та зазначає, що це фактично є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

Колегія суддів наголошує, що пеня, передбачена договором та неустойка в порядку ст. 785 ЦК України мають різну правову природу, а тому застосування таких видів штрафних санкцій не матимуть наслідком подвійного притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення у значенні ст. 61 Конституції України, чим спростовуються вищенаведені доводи скаржника.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 49 030, 80 грн підлягають задоволенню з огляду на їх обґрунтованість та правильність наданого позивачем розрахунку.

Підсумовуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, оскільки відповідачем не було спростовано позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Усі інші доводи та заперечення скаржника судом враховано, однак колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно та всебічно досліджено обставини справи, дано їм належну правову оцінку на підставі наявних у справі доказів у їх сукупності, висновки суду є вмотивованими, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота акція» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19530/20.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Матеріали справи № 910/19530/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв