Рішення

від 01.05.2022 по справі 910/20753/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.05.2022Справа № 910/20753/21

За позовом Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - торгівельна фірма «Київський лакофарбовий завод»

про стягнення 416 129,90 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів за поставлений відповідачем товар не належної якості у розмірі 346 774,92 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф за поставку неякісного товару у розмірі 69 354,98 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 26/УС-11/21-252 від 09.03.2021 в частині поставки на адресу позивача товару належної якості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.01.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав про порушення позивачем строків складання актів про виявлення недоліків щодо якості поставленого відповідачем товару, з огляду на що просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався, хоча відзив відповідачем направлений на юридичну адресу позивача, про що свідчить поштова накладна та опис поштового вкладення від 20.01.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву та додані до них докази.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

09.03.2021 Між приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (покупець/позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо - торгівельна фірма «Київський лакофарбовий завод» (постачальник/відповідач) було укладено Договір поставки товару № 26/УС-11/21-252.

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник приймає на себе зобов`язання поставити, а Покупець прийняти та оплатити товарно- матеріальні цінності (товар) за ціною, у кількості, асортименті, в терміни та з якісними характеристиками, зазначеними в додатках до цього договору, що є невід`ємними додатками до цього договору.

Згідно п. 3.2. Договору, загальна сума Договору з урахуванням ПДВ 20 % становить 346 774,92 грн., в т.ч. ПДВ 20 % 57 795,82 грн.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків, врегулювання спірних питань і виконання зобов`язань до їх повного закінчення.

Судом встановлено, що вказаний договір поставки підписаними уповноваженими представниками сторін договору та скріплений печатками підприємств, а отже, був юридично значимим та таким, що породжував для сторін певні обов`язки.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, через повіреного ТОВ «Хім - Трейд» згідно договору доручення № 35/ФО/19-03 від 18.02.2019 та довіреності № 0688/ХТ від 10.03.2021 здійснив на користь відповідача передоплату за Товар згідно платіжного доручення № 119749 від 10.03.2021 на суму 346 774,92 грн.

Вказані витрати відшкодовані позивачем ТОВ «Хім - Трейд» згідно платіжного доручення № 71SD від 20.10.2021 через повіреного ДП «Хімік» ПАТ «Азот» на підставі договору доручення № 35/ФО/15-209 від 20.07.2015 та довіреності № 3618/Х від 04.10.2021.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, Відповідач поставив, а Позивач прийняв Товар згідно видаткових накладних № 197 від 12.03.2021 на суму 12 219,72 грн. з ПДВ та № 215 від 16.03.2021 на суму 334 555,20 грн. Загальна вартість поставленого відповідачем на користь позивача товару за вказаними видатковими накладними складає 346 774, 92 грн.

Факт отримання Позивачем товару підтверджується також квитанціями про прийом вантажу перевізником ТОВ «Делівері», а саме квитанцією № 0830711238 від 15.03.2021 та №4190038132 від 17.03.2021, згідно яких дата отримання позивачем товару вказана 22.03.2021 та 23.03.2021.

Вказані відомості щодо дати отримання товару позивачем не оспорюються.

Разом з тим, як вказує позивач, ним було виявлено невідповідність щодо якості поставленого відповідачем товару, у зв`язку з чим, позивачем було складено Акти про результати вхідного контролю лакофарбових матеріалів № 15 від 26.03.2021, № 17 від 29.03.2021, № 20 від 07.04.2021.

Далі, згідно наявних у справі копій повідомлень позивача від 01.04.2021 № 04/ДМТС-556 та від 12.04.2021 № 04/ДМТС-614, відповідача було повідомлено про виявлені недоліки в частині якості поставленого товару та запрошено представника відповідача для складання Акту про виявлення недоліків товару.

Як вбачається з копії відповіді відповідача № 217/ю-2021 від 14.04.2021 останній відмовився направляти на адресу позивача представника для складання Акту про виявлення недоліків товару.

Як вказує позивач, з огляду на положення п. 11.6 Договору, згідно якого у разі неприбуття представника відповідача в терміни, визначені в п. 8.2.3 Договору, позивачем складено односторонній Акт про виявлені недоліки товару - 13.04.2021. Вказаний акт, за переконанням позивача є обов`язковим для обох сторін такого договору.

В подальшому, позивачем до відповідача була направлена претензія № 04/ДМТС-815 від 17.05.2021, в якій позивач вимагав відповідача поставити товар належної якості, сплатити 20 % штрафу за поставку товару неналежної якості. Також, разом з вказаною Претензією позивачем направлено відповідачу Акт про виявлені недоліки товару від 13.04.2021.

Листом від 19.05.2021 № 220/ю-2021 відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача, викладених у вищевказаній претензії, з підстав, викладених у такому листі.

11.08.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію № 04/ДМТС-1251, згідно якої вимагав відповідача повернути суму передоплати за товар, який за переконанням позивача, був неналежної якості у сумі 346 774,92 грн. та штраф у розмірі 20 % від вказаної суми передоплати.

Листом від 31.08.2021 № 302/ю відповідач відмовив позивачу у задоволенні вимог вказаної претензії, з посиланнями на підстави, викладені у такому листі.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Господарські договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які є одним із видів господарських зобов`язань, - це цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, спір у даній справі виник у зв`язку з порушенням, на думку позивача, відповідачем взятих на себе зобов`язань з передачі позивачу товару належної якості.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

В силу ч.1 ст.268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. При цьому, згідно ч.4 цієї норми, постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляється, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом із товаром, якщо інше не передбачено у договорі.

Майже аналогічні положення про якість товарів, що поставляються, визначені і нормами ЦК України.

Спору щодо наданих товаросупроводжувальних документів, в тому числі, по якості поставленого товару, сторони не мають.

Так, відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Згідно ч.1 ст.675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем було порушено умови договору, в частині поставки товару належної якості.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що відповідно до пункту 8.1. Договору, приймання Товару за якістю, кількістю та комплектністю проводиться Покупцем/Позивачем у момент поставки товару, тобто, сторони узгодили, що Покупець зобов`язаний, провести комплекс заходів для виявлення недоліків поставленого Товару, якщо такі недоліки мали місце 22.03.2021 та 23.03.2021, тобто у дату прибуття/поставки/отримання Товару.

Отже, суд констатує, що позивач у порушення погоджених умов договору, а саме п. 8.1. Акти про результати вхідного контролю лакофарбових матеріалів поставленого товару склав у дати, пізніші від дати поставки такого товару, а саме такі акти складені 26.03.2021, 29.03.2021 та 07.04.2021, позаяк, суду доведено, що товар був поставлений на адресу позивача 22.03.2021 та 23.03.2021. Більше того, вказані акти підписані особами, повноваження на підписання яких суду не надано та матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що застереження щодо технічної можливості та інших випадків, за якими Покупець самостійно має право перенести строки приймання Товару за якістю, кількістю та комплектністю у Договорі відсутні. Також, доказів укладення додаткових угод щодо зміни/продовження таких строків суду не надано, а матеріали справи не місять.

Більше того, у силу пункту 5.9. Договору, з дати поставки Товару, Покупець стає його власником, а обов`язки Продавця вважаються виконаними належним чином з дотриманням умов Договору.

Суд зауважує, що пунктом 8.7. Договору передбачено, що у всьому іншому, що не передбачено умовами цього Договору, Сторони керуються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та Товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 №П-7.

Аналогічні норми викладені у пунктах 12.3 та 15.3 Договору.

У зв`язку з викладеним, суд вказує, що п. 10 Інструкції П-7, встановлено, що приймання товару вважається здійсненим своєчасно, якщо перевірка якості і комплектності продукції проведено у встановлені строки.

Варто зауважити, що застосовувати загальні строки, зазначені у Інструкції П-7, Покупець права не має, так як Сторони цей строк та порядок приймання Товару, визначили за спільною згодою сторін у Договорі, про що вказано судом вище.

За встановлених обставин, складені позивачем Акти про результати вхідного контролю лакофарбових матеріалів судом не беруться до уваги, як належні та допустимі докази, з огляду на порушення строку їх складення, домовленого сторонами у договорі поставки, та в силу приписів Інструкції П - 7.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити щодо складання позивачем в односторонньому порядку Акту про невідповідність Товару від 13.04.2021.

Так, судом встановлено, що вказаний акт позивачем було складено 13.04.2021. Про вказані обставини свідчить копія такого акту.

У разі виявлення невідповідності якості і/або кількості і/або комплектності Товару умовам даного Договору та додатків до нього, Покупець забезпечує збереження виявлених недоліків в незмінному вигляді, а також вживає заходів щодо забезпечення зберігання товару, в тому числі від будь - яких впливів, що погіршують його якість, й викликає представника Постачальника для складання Акту про виявлені недоліки Товару (п. 8.2. Договору).

Пункт 8.2.1. Договору, передбачає порядок надсилання повідомлення про виклик представника Постачальника поштою з повідомленням або кур`єрською службою під розпис.

Пунктом 8.2.3. Договору встановлено, що Постачальник зобов`язаний з`явитися для участі у складені Акту про виявлені недоліки Товару протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання виклику.

Так, судом встановлено, що повідомлення про запрошення представника відповідача/постачальника позивачем було складено 01.04.2021 та 14.04.2021.

Разом з тим, доказів направлення таких повідомлень, у порядку, встановленому п. 8.2.1. Договору, та їх отримання відповідачем позивачем не надані та матеріали справи не містять.

Отже, на переконання суду, складення позивачем Акту про виявлені недоліки в односторонньому порядку 13.04.2021 без належного повідомлення відповідача, більше того, передування такого складення - повідомленню відповідача, суперечить умовам договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки належні, допустимі та достовірні докази направлення письмового повідомлення про виклик представника відповідача для участі в перевірці якості продукції, складання Акту про виявлені недоліки в матеріалах справи відсутні, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не дотримано вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 та умов договору поставки.

Також, суд критично, оцінює посилання позивача на Лист відповідача про відмову у направленні представника для складання Акту про виявлення недоліків, з огляду на те, що така відмова датована пізніше від дати складеного позивачем в односторонньому порядку вказаного Акту.

Отже, за встановлених обставин, суду не доведено факт поставки відповідачем неякісного товару в рамках розгляду даного спору.

За вказаних обставин, оскільки у господарського суду відсутня можливість встановити чи підтвердити факт поставки відповідачем позивачу неякісної продукції/товару, позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати за товар у розмірі 346 774,92 грн., сплаченої позивачем відповідно до платіжного доручення № 119749 від 10.03.2021 задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення штрафу у розмірі 69 354,98 грн., суд зазначає таке.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Так, відповідно до п. 10.3.2. Договору, у разі поставки товару з недоліками, неналежної якості або товару, що не відповідає технічним вимогам та відмови Постачальника (відповідача) від заміни, товар вважається не поставленим й Постачальник сплачує Покупцю (позивачу) штраф у розмірі 20 % від вартості вищевказаного товару.

Отже, сторонами письмово погоджено застосування штрафу за порушення зобов`язання.

Разом з тим, з огляду на те, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факт поставки відповідачем товару не належної якості (у зв`язку з чим було відмовлено у задоволенні першої вимоги), тобто не доведено порушення з боку відповідача, тому і відсутні підстави для відповідальності та стягнення на користь позивача заявленої суми штрафу з відповідача.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог повністю, у зв`язку з чим відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судовий збір, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача повністю.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 231, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (93402, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 5, код ЄДРПОУ 33270581) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко