Рішення

від 26.04.2022 по справі 914/3669/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2022 Справа № 914/3669/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Тетра-Агро, м. Червоноград, Львівська область

до відповідача: Приватного підприємства Салон Авто, м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 564 282,13 грн.

Представники сторін:

від позивача: Куликовець І.М. адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001912 від 26.05.2020 р.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

03.12.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Тетра-Агро до Приватного підприємства Салон Авто про стягнення заборгованості в розмірі 564 282,13 грн.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.12.2021 р., позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Тетра-Агро до відповідача: Приватного підприємства Салон Авто про стягнення заборгованості в розмірі 564282,13 грн., залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме, 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

20.12.2021 р. представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 08.12.2021 р. про залишення позовної заяви без руху, долучено до матеріалів справи заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками за вх. № 30582/21.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.12.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 26.01.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.01.2022 р. підготовче засідання призначено на 23.02.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.02.2022 р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/3669/21 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.03.2022 р.

Розгляд справи із підстав, викладених в ухвалі суду від 16.03.2022 р. відкладено на 27.04.2022 р.

27.04.2022 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

27.04.2022 р. відповідач явки свого представника в судове засідання з розгляду справи по суті не забезпечив, вимог ухвали суду від 24.12.2021 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: 79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 200/135, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманим на запит суду, що міститься в матеріалах справи.

Крім того, ухвали Господарського суду Львівської області від 26.01.2022 р., від 23.02.2022 р. та від 16.03.2022 р. направлялись на адресу керівника відповідача ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , що значиться у вказаному вище Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/3669/21.

В судовому засіданні 27.04.2022 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 03.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетра-Агро» (надалі Позивач) та Приватним підприємством «Салон Авто» (далі - Відповідач) укладено договір купівлі-продажу товару №12-031/18 (далі-Договір). Відповідно до умов п. 1.1 Договору ТОВ Тетра-Агро передає у власність, а ПП Салон Авто приймає та оплачує мінеральне добриво Нітроамофоска-М, фасоване у біг-беги по 1000 кг. Згідно п. 2.1 Договору, продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Згідно п. 3 .1 Договору, загальна кількість товару становить 103 тони. Відповідно до п. 4.1 Договору, ціна однієї тони мінерального добрива відображається у рахунках-фактурах та/або накладних на кожну партію Товару. Згідно п. 5.1 Договору, попередня оплата у розмірі 20% від ціни договору має бути перерахована на рахунок ТОВ Тетра-Агро протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку. Відповідно до п. 5.2 Договору, остаточний строк оплати товару складає 1 банківський день з моменту відвантаження товару. На підставі вказаного Договору позивачем було видано рахунок-фактуру №СФ- 0012031 від 03.12.2018 року та видаткову накладну № РН-0012034 від 03.12.2018 року на поставку мінерального добрива Нітроамофоска-М в кількості 103 тонн.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору 03.12.2018 року, ТОВ Тетра-Агро передало у власність ПП Салон Авто першу частину товару, а саме: мінерального добрива Нітроамофоска-М в кількості 21 тону на суму 273 000,00 грн., що підтверджується товарно- транспортною накладною №0012034 від 03.12.2018 року. В подальшому, ТОВ Тетра-Агро передало у власність ПП Салон Авто товар вказаний у Договорі в повному об`ємі. Так, 05.12.2018 року згідно товарно-транспортної накладної №0012051 від 05.12.2018 року, було передано ПП Салон Авто мінеральні добрива Нітроамофоска-М в кількості 21 тонна на суму 273 000,00 грн.; 07.12.2018 року відповідно до товарно-транспортної накладної №0012071 від 07.12.2018 р., було передано ПП Салон Авто мінеральні добрива Нітроамофоска-М в кількості 21 тонна на суму 273 000,00 грн.; 10.12.2018 року відповідно до товарно-транспортної накладної №0012071 від 10.12.2018, було передало ПП Салон Авто мінеральні добрива Нітроамофоска-М в кількості 20 тон на суму 260 000,00 грн.; 11.12.2018 року відповідно до товарно-транспортної накладної №0012071 від 11.12.2018, було передано ПП Салон Авто мінеральні добрива Нітроамофоска-М в кількості 20 тон на суму 260 000,00 грн. Як зазначає позивач, згідно вказаних товарно-транспортних накладних товар, було передано водію ОСОБА_2 (працівник ПП Салон Авто) та прийнято відповідальною особою ПП Салон Авто і проставлено печатку підприємства на товарно-транспортних накладних. Отже, ТОВ Тетра-Агро передало у власність ПП Салон Авто мінеральні добрива Нітроамофоска-М в загальній кількості 103 тон на суму 1 339 000,00 грн. Однак, протягом визначеного Договором строку, ПП Салон Авто не здійснило оплату за поставлений товар відповідно до рахунку СФ-0012031 від 03.12.2018 року, і зауважень щодо якості та кількості товару у Відповідача на адресу Позивача не виникало. Таким чином, заборгованість ПП Салон Авто перед ТОВ Тетра-Агро станом на 11.12.2018 року становила 1 339 000,00 грн. Проте, як зазначає позивач, в період 2018-2019 року ПП Салон Авто, в якості погашення боргу за наданий товар, здійснило наступні перерахування коштів на рахунок ТОВ Тетра-Агро: 28.12.2018 року перерахувано 223 200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51 від 28.12.2018 року; 12.04.2019 року перераховано 600 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №57 від 12.04.2019 року; 06.09.2019 року перераховано 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №125 від 06.09.2019 року. Позивач зазначає, що в подальшому (після 06.09.2019 року) жодних перерахувань від ПП Салон Авто на рахунок ТОВ Тетра-Агро не здійснювалось. Отже, ПП Салон Авто здійснило оплату на загальну суму 923 200,00 грн., а тому сума заборгованості за договором станом на день подання позову становила 415 800,00 грн. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 415 800,00 грн. основної заборгованості, 103 191,46 грн. втрат від інфляції, 45 290,67 грн. 3 % річних та судові витрати покласти на відповідача.

Позиція відповідача.

27.04.2022 р. відповідач в судове засідання з розгляду справи по суті не забезпечив явки свого представника, вимог ухвали суду від 24.12.2021 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Однак, відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами як відповідач, визначеними ГПК України.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: 79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 200/135, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманому на запит суду, що міститься в матеріалах справи.

Крім того, ухвали Господарського суду Львівської області від 26.01.2022 р., від 23.02.2022 р. та від 16.03.2022 р. направлялись на адресу керівника відповідача Мільдзіхової Л.М. АДРЕСА_1 , що значиться у вказаному вище Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідача.

Таким чином, відповідач повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів в т.ч. оригіналів, суд встановив наступне.

03.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетра-Агро» (продавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Салон Авто» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу товару №12-031/18.

Відповідно до умов п. 1.1 договору купівлі-продажу товару №12-031/18 від 03.12.2018 р. продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує мінеральне добриво Нітроамофоска-М, фасоване у біг-беги по 1000 кг. У пункті 2.1 Договору сторони узгодили, що продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Згідно п. 3 .1 Договору, загальна кількість товару становить 103 тони. Відповідно до п. 4.1 Договору, ціна однієї тони мінерального добрива відображається у рахунках-фактурах та/або накладних на кожну партію поставки товару. Згідно п. 5.1 Договору, попередня оплата у розмірі 20% від ціни договору має бути перерахована продавцю протягом 5 календарна днів з моменту отримання рахунку. Відповідно до п. 5.2 Договору, остаточний строк оплати товару складає 1 банківський день з моменту відвантаження товару. На підставі вказаного Договору позивачем було видано рахунок-фактуру №СФ- 0012031 від 03.12.2018 року на суму 1 339 000,00 грн. та видаткову накладну № РН-0012034 від 03.12.2018 року на суму 1 339 000,00 грн. на поставку мінерального добрива Нітроамофоска-М в кількості 103 тони.

На виконання умов договору купівлі-продажу товару №12-031/18 від 03.12.2018 р., позивачем згідно з видатковою накладною поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 339 000,00 грн. Відповідач частково розрахувався за поставлений товар. Поставка товару здійснювалась позивачем за видатковою накладною № РН-0012034 від 03.12.2018 року на суму 1 339 000,00 грн. Вказана видаткова накладна, згідно з якою відповідач отримував товар, долучена позивачем до матеріалів справи, підписана повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб. До матеріалів справи позивачем також долучено товарно-транспортні накладні.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 923200,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які долучені позивачем до матеріалів справи, а саме: платіжне доручення №51 від 28.12.2018 року на суму 223200,00 грн.; платіжне доручення №57 від 12.04.2019 року на суму 600000,00 грн.; платіжне доручення №125 від 06.09.2019 р. на суму 100 000,00 грн.

Відтак, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 415 800,00 грн. (1 339 000,00-923 200,00).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі становить 415 800,00 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 ЦК України, позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних в розмірі 45 290,67 грн. та 103 191,46 грн. втрат від інфляції. Суд звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.4.1, п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань). Крім цього, інфляційні втрати та відсотки річних не є способом забезпечення виконання зобов`язання, на відміну від пені, тому їх стягнення є допустимим незалежно від підстав/порядку їх застосування договором.

Розрахунки 3% річних та втрат від інфляції позивачем долучено до матеріалів справи. Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, встановив, що такі проведені згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати зі сторони відповідача проведених позивачем нарахувань 3% річних та втрат від інфляції та доказів в спростування наведених обставин, суду не надано.

На час ухвалення рішення у справі у суду відсутні належні і допустимі докази того, що договір купівлі-продажу товару №12-031/18 від 03.12.2018 р., укладений між сторонами у даній справі, визнавався судом недійсним чи неукладеним.

Видаткова накладна, яка долучена позивачем до матеріалів справи та відповідно до якої здійснювалась поставка товару відповідачу, підписана повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача щодо стягнення 415 800,00 грн. основної заборгованості, 103 191,46 грн. втрат від інфляції та 45 290,67 грн. 3 % річних є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і відповідно стягнення з відповідача на користь позивача 415 800,00 грн. основної заборгованості, 103 191,46 грн. втрат від інфляції та 45 290,67 грн. 3 % річних.

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 8 464,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7053 від 15.11.2021.

Судовий збір в розмірі 8 464,23 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і не погашено суму заборгованості на час ухвалення рішення у справі.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Приватного підприємства Салон Авто (79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 200/135; код ЄДРПОУ №37325932) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Тетра-Агро (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Львівська, 71; код ЄДРПОУ № 33775353) 415 800,00 грн. основної заборгованості, 103 191,46 грн. втрат від інфляції, 45 290,67 грн. 3 % річних та 8 464,23 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 02.05.2022 р.

Суддя Долінська О.З.