Рішення

від 28.04.2022 по справі 120/11645/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 квітня 2022 р. Справа №120/11645/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Вінницької міської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачки зазначив, що за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у межах міста Вінниці, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520687300:07:001:0048, відповідач своїм рішенням від 27 серпня 2021 року №549 відмовив у наданні такого дозволу.

Підставою для відмови слугувало те, що до клопотання не долучено погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Вважаючи таке рішення Вінницької міської ради протиправним та таким, що порушує права позивачки, її представник звернувся до суду із цим позовом із вимогами визнати протиправним та скасувати рішення від 27 серпня 2021 року №549 в частині відмови позивачці у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520687300:07:001:0048, а також зобов`язати відповідача надати такий дозвіл.

Ухвалою від 27 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 гектари в межах міста Вінниці із додатками до нього, а також доказ, який би підтверджував перебування земельної ділянки, яку позивачка бажає отримати у власність, у користуванні іншої особи.

09 листопада 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому Вінницька міська рада заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, такий обґрунтований тим, що рішенням Вінницької міської ради №549 від 27 серпня 2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщено об`єкт (залізобетонна конструкція, колодязь), дана ділянка обробляється). При цьому, у відзиві також зазначено, що рішення міською радою про виділення цієї земельної ділянки не приймалося. Також представник відповідача вказав на те, що на дану земельну ділянку розробляється детальний план території. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

08 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520687300:07:001:0048. До такого клопотання долучено копію паспортного документа, реєстраційного номера облікової картки платника податків та викопіювання з публічної кадастрової карти, на якому позначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Рішенням Вінницької міської ради від 27 серпня 2021 року №549 заявниці відмовлено у наданні такого дозволу у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами підпунктів "а", "б" частини 1 статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Так, згідно пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.

Відповідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, земельним законодавством передбачено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність, що визначений частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Також згідно з частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Приписи частини 5 статті 116 Земельного кодексу України узгоджуються із частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, якою визначено, що у разі перебування бажаної для заявника ділянки у власності чи користуванні третіх осіб, до клопотання додається погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), адже безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

Так, в ході судового розгляду установлено, що позивач звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, однак відповідач відмовив у наданні такого дозволу у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

При цьому, ухвалою суду від 27 вересня 2021 року у відповідача витребувано доказ, який би підтверджував перебування земельної ділянки, яку позивачка бажає отримати у власність, у користуванні іншої особи.

Проте, разом із відзивом такий доказ надано не було. Натомість, у відзиві відповідач вказав на те, що право користування ділянкою, на яку претендує позивачка, іншою особою встановлено на підставі топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

При цьому, статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).

Таким чином, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність, у користуванні інших осіб, про що йдеться у оскаржуваному рішенні.

За відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, доводи відповідача про необхідність долучення до клопотання про надання відповідного дозволу згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки є необґрунтованими.

За таких обставин позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення Вінницької міської ради №549 від 27 серпня 2021 року в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачам відповідних дозволів, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачів задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати такі дозволи.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Під дискреційними повноваженнями розуміється сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

В свою чергу, оскаржуване рішення прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, що свідчить про відсутність наміру у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520687300:07:001:0048.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивачки, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з позовною заявою сплатила судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією від 02 серпня 2021 року.

Відтак, на користь позивачки слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької міської ради від 27 серпня 2021 року №549 в частині відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у межах міста Вінниці.

Зобов`язати Вінницьку міську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у межах міста Вінниці.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька міська рада (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 25512617)

Повний текст рішення суду складено 29.04.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович