Рішення

від 01.05.2022 по справі 120/19524/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 травня 2022 р. Справа № 120/19524/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Джуринської сільської ради № 472 від 19.10.2021;

- зобов`язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, комунальної форми власності, площею 0,01 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради, із урахуванням правових висновків наданих судом у рішенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 07.10.2021 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, комунальної форми власності, площею 0,01 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради, що межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0525381400:05:003:0015.

Рішенням 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 19.10.2021 № 472 відмовлено у наданні такого дозволу у зв`язку із відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувсяз цим позовом до суду.

Ухвалою від 04.01.2022 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.

27.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає вимоги необрунтованими та безпідставними з огляду на те, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам частини 3 статті 24 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності".

За наведеного вище, відповідач вважає спірне рішення правомірним та таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31.01.2022 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, представником позивача подано заяву про розподіл судових витрат, у якій останній просить суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 9000 грн.

04.02.2022 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких останній спростовує доводи позивача та наводить свої аргументи.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач вважає вимоги безпідставними, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, як заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, суд встановив наступне.

07.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із колективним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га, кожному окремо, на території Джуринської сільської ради (в межах села Джурин) Жмеринського району Вінницької області. До клопотання додали відповідний пакет документів, що не заперечується відповідачем.

Проте рішенням 12 сесії 8 скликання №472 від 19.10.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам частини 3 статті 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме у зв`язку з відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, положеннями статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У той же час, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Так, частинами 6, 7 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт "б" частина 1 статті 121 ЗК України).

Згідно з абзацом 1 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Натомість відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, обґрунтував оскаржуване рішення відсутністю плану зонування або детального плану територій, затвердженого відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"

При цьому з матеріалів справи слідує, що відповідачем не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Відповідно до частини 3 статті 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Згідно статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року по справі № 468/1263/17-а, від 11 червня 2019 року по справі № 826/841/17, від 31 жовтня 2019 року по справі №607/4538/16-а.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність плану зонування, території населеного пункту в межах якого розташована відповідна земельна ділянка, внаслідок чого було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки вказана обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу, не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача у своєму відзиві що позивачу відмовлено з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, оскільки дана підстава не була покладена в основу оскаржуваного рішення.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем, суб`єктом владних повноважень, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 19.10.2021 року № 472 щодо відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі рішення Ради від 19.10.2021 № 472 є те, що клопотання позивача від 07.10.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.

Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При обранні способу захисту порушених прав позивача суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові № 823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не у повній мірі дослідив усі умови, дотримання яких є необхідним для отримання позивачем бажаного дозволу. Із оскаржуваного рішення встановлено, що відповідач зіслався лише на відсутність плану зонування або детального плану територій, затвердженого відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"

Відтак, спірне рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Отже, при вирішенні цієї справи суд враховує положення ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. В іншому випадку, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В силу вимог частина 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак закон допускає можливість обрання судом іншого способу захисту прав та інтересів фізичної/юридичної особи, аніж вищенаведені загальні способи. Проте таке своє рішення суд повинен обґрунтувати, вирішуючи справу по суті.

Обираючи спосіб захисту у спірній ситуації, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, в користь позивача підлягає присудженню частина сплаченого ним при зверненні до суду судового збору у сумі 454 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:

- договір про надання правничої (правової) допомоги від 21.08.2021;

- квитанція до прибуткового касового ордера про оплату 9000,00 грн. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 29.01.2022;

- акт приймання-передачі адвокатських послуг від 29.01.2022;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 29.01.2022.

Згідно акту приймання - передачі адвокатських послуг від 29.01.2022, за Договором від 21.08.2021 передбачено, що Адвокат надав Клієнту такі юридичні послуги: консультація, підготовка та направлення клопотання, визначення позиції захисту, підготовка та подання позову, підготовка та подання відповіді на відзив.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

В той же час, відповідач заперечує щодо відшкодування витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, зазначає, що з предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративного позові позивача, представником подано аналогічні позови, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову.

Оцінюючи вказані аргументи відповідача суд встановив, що згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що адвокатом Корнійчуком С.А. від імені фізичних осіб (позивачів) до Вінницького окружного адміністративного суду подано значну кількість адміністративних позовів про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Позивачами у семи ініційованих представником судових проваджень, є фізичні особи - співпідписанти разом із позивачем клопотання від 07.10.2021, яким Рада теж відмовила у його задоволенні з аналогічних підстав.

Суд вважає, що наявність принаймні чотирьох інших аналогічних за предметом та підставами позову справ ініційованих одним адвокатом (Корнійчуком С.А.) від імені інших фізичних осіб, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви.

З огляду на викладене, враховуючи предмет спору, обсяг адвокатських послуг, враховуючи заперечення відповідача, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд дійшов висновку, про наявність підстав для зменшення суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу до 3000,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 472 від 19.10.2021 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га на території Джуринської сільської ради (в межах села Джурин) Жмеринського району Вінницької області.

Зобов`язати Джуринську сільську раду, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, орієнтовною площею 0,01 га на території Джуринської сільської ради (в межах села Джурин) Жмеринського району Вінницької області, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 частину сплаченого при зверненні до суду судового збору в сумі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , НОМЕР_2 )

Відповідач: Джуринська сільська рада (вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325489)

Рішення в повному обсязі складено: 02.05.2022 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна