КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 травня 2022 року № 320/3993/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Білоцерківської районної ради
про стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів,
в с т а н о в и в:
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківської районної ради, у якому просить суд:
- стягнути з Білоцерківської районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час період затримки розрахунку та компенсацію втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у сумі 37900,13 грн (з них середній заробіток складає 36685,00 грн, інфляційні нарахування на суму боргу 366,85 грн, процентна ставка: 3% річних 165,84 грн, пеня 682,44 грн).
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані невиплатою Сквирською районною радою усіх належних всіх належних її сум при звільненні та у зв`язку із цим виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому наголошено на безпідставність позовних вимог позивача.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 13.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області.
Розпорядженням від 29.03.2016 №49 Сквирської районної ради ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача юридичним сектором Сквирської районної ради.
Розпорядженням від 26.01.2021 №15-К Сквирської районної ради завідувача юридичним сектором Сквирської районної ради ОСОБА_1 звільнено з 27.01.2021 у зв`язку із реорганізацією Сквирської районної ради, пункт перший статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
27.01.2021 у трудову книжку позивача внесено запис про звільнення її з посади завідувача юридичним сектором Сквирської районної ради на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України. Також, у трудову книжку внесено запис про те, що згідно із рішенням ради №007-01-VIII Сквирську районну раду з 17.12.2020 реорганізовано шляхом приєднання до Білоцерківської районної ради.
Листом від 04.03.2021 №0210/130 Білоцерківської районної ради позивачу повідомлено про не виплату належних їй при звільненні виплат та зазначено про проведення розрахунку після прийняття відповідного рішення щодо внесення змін до бюджету.
Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 на рахунок останньої 23.03.2021 надійшло безготівкове зарахування на рахунок заробітної плати за січень 2021 року у сумі 41160,21 грн.
Вважаючи наявними правові підстави для виплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, позивач звернулася з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституцією України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
За приписами ст. 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", посадами в органах місцевого самоврядування, є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Крім того, за змістом ч. 1 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", «;Про статус депутатів місцевих рад», «;Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.
Згідно частини 1 статті 42 Закону №280/97-ВР повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
Частина 3 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється, зокрема, дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 9 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право, в тому числі, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи; на соціальний і правовий захист.
Питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов`язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.
У ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За приписами статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленою генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, визначено, що термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
VI. Оцінка суду
Відповідно до частини 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Отже, зазначені норми законів чітко визначають, що саме власник або ж уповноважена особа зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок.
На час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація, що Сквирська районна рада зареєстрована в Єдиному державному реєстрі як юридична особа та знаходиться в стані припинення. Згідно із рішенням ради №007-01-VIII Сквирську районну раду з 17.12.2020 реорганізовано шляхом приєднання до Білоцерківської районної ради.
Отже, до Білоцерківської районної ради перейшли обов`язки Сквирської районної ради, зокрема, щодо проведення відповідних виплат.
Як встановив суд, позивач працювала у Сквирській районній раді на посаді завідувача юридичним сектором та була 27.01.2021 звільнена з роботи на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України (у зв`язку із реорганізацією).
Так, частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Верховним Судом у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 висловлено правову позицію, згідно якої ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленим цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, відтак, відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
У справі, що розглядається, факт невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, з якого вбачається проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 із двомісячною затримкою.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до п. «б» п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно із відомостями особового рахунку для обліку нарахованої заробітної плати на 2020 рік позивачу нарахована заробітна плата за листопад 2020 року 14040,00 грн, за грудень нараховано 14640,00 грн.
Кількість робочих днів у листопаді 2020 року склала 21 день, у грудні 2020 року - 22 робочих днів, разом 43 дні.
Таким чином середньоденна заробітна плата позивача складає 667,00 грн (28680,00 грн : 43).
Загальна кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 (наступного дня після звільнення позивача) по 23.03.2021 (день проведення повного розрахунку) становить 55 днів.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 55 дні, розрахунку середньоденної заробітної плати позивачки 667,00 грн, розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 36685,00 грн (667,00 грн х 55).
Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини, суд вважає за належне стягнути з Білоцерківської районної ради на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 по 23.03.2021 у сумі 36685,00 грн. Відтак, у цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.
При цьому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Так, за приписами статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленою генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, визначено, що термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З наведеного правого регулювання слідує, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Проаналізувавши наведені норми законів суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не може вважатись заробітною платою та не витікає із трудового договору як підстави для виплат. Ця виплата не може кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Відтак, на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не поширюється дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до вимог частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі в розмірі 908,00 грн.
З урахуванням того, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесених позивачем судових витрат, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 681,00 грн. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9,14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Білоцерківської районної ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час період затримки розрахунку у сумі 36685,00 грн (тридцять шість тисяч шістсот вісімдесят п`ять грн 00 коп.).
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 681,00 грн (шістсот вісімдесят одна грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Білоцерківської районної ради Київської області (ідентифікаційний код 24215981, місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 2).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 02 травня 2022 року.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 01.05.2022 |
Оприлюднено | 23.06.2022 |
Номер документу | 104137817 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Леонтович А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні