Рішення

від 01.05.2022 по справі 460/6607/21

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 травня 2022 року м. Рівне№460/6607/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доСарненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Сарненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області (далі по тексту відповідач), в якому позивач просить суд про визнання дій Сарненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області неправомірними щодо утримання (нарахування) з матеріального забезпечення податку на доходи з фізичних осіб та військового збору та зобов`язання виплатити йому матеріальне забезпечення по листку непрацездатності АДШ № 662614 від 22.11.2020, ПДФО та військовий збір на загальну суму 9609,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не заключав угоди про розподіл продукції, тому Фонд не є податковим агентом по сплаті податку на доходи з фізичних осіб та військового збору. Позивач посилається на норми ст. 292 Податкового кодексу України та звертає увагу, що до доходів фізичної особи підприємця не включаються суми коштів цільового призначення, що надійшли від Фонду.

Ухвалою суду від 11.06.2021 позовну заяву залишено без руху. Позивач недоліки усунув, тому позовна заява була прийнята до розгляду судом.

Ухвалою суду від 01.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Сарненське відділення є відокремленим підрозділом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, без права юридичної особи, тому в розумінні ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України Сарненське відділення не наділене адміністративною процесуальною правоздатністю, дієздатністю та не має здатності щодо особистого здійснення своїх адміністративних процесуальних прав та обов`язків. Юридичною особою відокремленим підрозділом якої є Сарненське відділення, є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, яким надано відзив.

Управління знайоме зі своїми правами та обов`язками, як сторони у справі.

У відзиві на позовну заяву, зазначено, що виплата матеріального забезпечення ОСОБА_1 здійснена Відповідачем на підставі його заяви від 09.03.2021 після припинення підприємницької діяльності. Відповідач звернув увагу, що після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 втратив статус застрахованої особи, тому виплата матеріального забезпечення відрізняється від процедури визначеної для фізичних осіб підприємців у період здійснення підприємницької діяльності та регламентується різними документами. Свої дії щодо сплати податку на доходи з фізичних осіб та військового збору обґрунтовує тим, що ст. 14, 162, 165, 168 Податкового кодексу України в сукупності, визначено порядок, строки та умови сплати зазначених платежів із доходу який виплачується юридичною особою фізичній особі.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяви по суті надані сторонами, дослідивши письмові докази, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся 09.03.2021 року до Сарненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області із заявою про нарахування та виплату йому матеріального забезпечення за листком непрацездатності серія АДШ № 662614 за період з 22.11.2020 по 11.12.2020 у зв`язку із перебуванням на санаторно-курортному лікуванні із видачею листка непрацездатності, як особі потерпілій від аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Судом встановлено на підставі Відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що на момент звернення до Відповідача ОСОБА_1 28.12.2020 припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням через 13 календарних днів після закінчення тимчасової непрацездатності. При цьому, судом встановлено, що реєстрація підприємницької діяльності здійснена 19.11.2020, тобто за 3 календарних днів до початку страхового випадку.

Звернення щодо нарахування та виплати матеріального забезпечення до Відповідача подано 09.03.2021 року, а ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність 28.12.2020 року.

Наказом Відповідача від 09.03.2021 року № 43-од «Про призначення та виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 » призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності по листку непрацездатності серія АДШ № 662614 в сумі 49277,20 грн.

Крім того, відповідно до вказаного наказу платіжним дорученням від 22.04.2021 № 734 Відповідачем перераховано Позивачу матеріальне забезпечення в сумі 39668,14 грн. Одночасно, платіжним дорученням від 22.04.2021 № 751 перераховано до бюджету утриманий із матеріального забезпечення ОСОБА_1 податок на доходи з фізичних осіб в сумі 8869,90 грн, та платіжним дорученням від 22.04.2021 № 752 перераховано до бюджету військовий збір в сумі 739,16 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі Закон №1105-XIV).

Згідно частин першої та другої статті 4 Закону №1105-XIV, Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Частиною 1 статті 19 Закону № 1105 визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Термін «застрахована особа» у Законі № 1105 вживається у значеннях, наведених у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464). В свою чергу, пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.12.2020 припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням, через 13 календарних днів після закінчення тимчасової непрацездатності, а звернувся до Позивача за нарахуванням та виплатою матеріального забезпечення лише 09.03.2021 коли вже не перебував у статусі застрахованої особи, звернувся як фізична особа, без особливих статусів.

Таким чином, до спірних правовідносин має бути застосовано норми ч. 1 ст. 30 Закону № 1105, якими визначено, що у період проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або зняття з обліку після припинення діяльності особами, які провадять незалежну професійну діяльність, матеріальне забезпечення за страховими випадками застрахованим особам призначається та виплачується робочим органом Фонду за місцем здійснення обліку такої діяльності чи реєстрації місця проживання таких осіб у порядку встановленому правлінням Фонду. В свою чергу, правлінням Фонду соціального страхування України постановою від 10.10.2017 № 54 затверджено Порядок надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України застрахованим особам у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або незалежної професійної діяльності, яким визначено, що призначення та виплата матеріального забезпечення здійснюються відділеннями управлінь виконавчої дирекції Фонду (далі робочі органи Фонду) за місцем обліку ліквідованого підприємства, установи, організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця або незалежної професійної діяльності, як страхувальника на підставі наказу керівника робочого органу Фонду.

Судом встановлено та перевірено доказами, що Відповідачем у визначений законодавством спосіб згідно наказу Відповідача від 09.03.2021 року № 43-од «Про призначення та виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 » призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності по листку непрацездатності серія АДШ № 662614 в сумі 49277,20 грн. на підставі його заяви від 09.03.2021 року. Із нарахованої відповідно до наказу № 43-од від 09.03.2021 року суми допомоги по тимчасовій непрацездатності - 39668,14 грн перераховано на рахунок Позивача, а решта - 9609,06 грн до бюджету, як сплата обов`язкових платежів.

Судом встановлено, що сума матеріального забезпечення по листку непрацездатності серія АДШ № 662614 нарахована та виплачена на підставі наказу від 09.03.2021 після звернення ОСОБА_1 09.03.2021, тобто не є заборгованістю за попередні періоди.

Щодо перерахування Відповідачем до бюджету утриманого із матеріального забезпечення ОСОБА_1 податку на доходи з фізичних осіб в сумі 8869,90 грн, військового збору в сумі 739,16 грн., то відповідно статті 15 Податкового кодексу України визначено, що фізичні особи, юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які провадять операції, що є об`єктом оподаткування згідно із цим Кодексом є платниками податків.

В свою чергу, пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) є фізична особа резидент, яка отримує доходи та згідно із пп.162.1.3 п.162.1 ст.162 ПК України податковий агент.

Поняття «податковий агент» визначено пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а саме визначено, що податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Із аналізу вказаної правової норми вбачається, що законодавцем визначено 4 категорії податкових агентів, зокрема 1) юридична особа, 2) самозайнята особа в розумінні пп.14.1.226 п. 14.1 ст.14 ПК України, 3) представництво нерезидента юридичної особи в розумінні пп.14.1.193 п. 14.1 ст.14 ПК України, 4) інвестор (оператор) за угодою сторін про розподіл продукції в розумінні пп.14.1.83 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що юридична особа, яка виплачує дохід фізичній особі є податковим агентом щодо такої особи.

Суд з урахуванням норм пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України спростовує твердження Позивача, щодо того, що Фонд не може бути для нього податковим агентом, бо він не укладав ніяких угод про розподіл продукції із Фондом, оскільки Фонд є податковим агентом саме як юридична особа, яка здійснює виплату доходу на користь фізичної особи, а не як інвестор (оператор) за угодою сторін про розподіл продукції.

В свою чергу, платники податків, які виступають в ролі податкового агента фізичної особи для якої вони виплачують дохід, незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Суд спростовує аргументи наведені Позивачем щодо необхідності застосування у даних правовідносинах ст. 292 Податкового кодексу України, оскільки дана правова норма регулює питання визначення доходів для платників єдиного податку першої третьої груп, в той час, як на момент звернення до Сарненського відділення ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність та не перебував у статусі платника єдиного податку.

Вирішуючи даний спір, Суд застосовує пп.163.1.1. п.163.1. ст. 163 ПК України, яким визначено, що об`єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи.

Згідно п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід фізичної особи. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного періоду. Разом з тим, пунктом 164.2 ст. 164 ПК України визначено перелік доходів фізичної особи, які включаються до загального місячного (річного) доходу. При цьому, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України передбачено, що до цього переліку входять також інші доходи фізичної особи не перелічені у пункті 164.2 ст. 164 ПК України, крім зазначених у статті 165 ПК України. В свою чергу, пунктом п. 165.1 ст. 165 ПК України визначено перелік доходів фізичної особи, які не включаються до місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи. Зазначеним переліком не передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності не включається до оподатковуваного доходу фізичної особи.

Таким чином, допомога по тимчасовій непрацездатності є об`єктом нарахування податку на доходи з фізичних осіб для усіх без винятку фізичних осіб, які є отримувачами цієї допомоги.

Судом також встановлено, що пунктом 168.1 ст.168 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

Так, пунктом 168.1 статті 168 ПК України, яким визначено, що податковий агент який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із такої суми доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу. Тобто, сплата військового збору із сум матеріального забезпечення, що нараховується та виплачується Фондом соціального страхування України фізичній особі здійснюється органом Фонду, як податковим агентом щодо вказаної виплати одночасно із поданням платіжного документу на виплату доходу, аналогічно як і податок на доходи фізичних осіб.

Суд не приймає до уваги твердження Позивача, що Відповідачем при наданні відповіді на запит щодо перерахування ПДФО та військового збору не вказано на які саме статті ПКУ Відповідач посилається, а лише зазначено, що таке роз`яснення розміщено на офіційному сайті ДФС. З копії листа Відповідача від 12.05.2021 № 01-11-1011, долученого Позивачем до адміністративного позову встановлено, що Відповідач роз`яснив порядок сплати ПДФО та військового збору із нарахованого матеріального забезпечення ОСОБА_1 із посиланням на конкретні правові норми Податкового кодексу України та із зазначенням конкретних сум, які були перераховані до бюджету.

Суд критично оцінює посилання Позивача в обґрунтування своїх вимог на справу № 460/634/20, оскільки судами відповідно до частини 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть враховуватися висновки щодо застосування норм права, якщо вони викладені у постановах Верховного Суду. Як зазначено Позивачем Верховним Судом дана справа не розглядалася. Крім того, за результатами розгляду справи № 460/634/20 Судом не зобов`язано Відповідача здійснити виплату нарахованого та утриманого ПДФО та військового збору Позивачу.

Щодо позовних вимог по стягненню моральних збитків, то Суд звертає увагу на те, що спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Позивачем не надано Суду доказів спричинення моральної шкоди, страждання чи приниження, якої саме шкоди йому заподіяно та чим він керувався при визначенні моральних збитків в сумі 100000 грн. Крім того, Судом встановлено, що Відповідачем призначено матеріальне забезпечення 09.03.2021 в день надходження заяви від Позивача (09.03.2021 року) без зволікань та перешкод. На рахунок Позивача Відповідачем перераховано допомогу по тимчасовій непрацездатності в сумі 39668,14 грн., що спростовує твердження Позивача про неможливість реалізувати своє право на своєчасне отримання медичної допомоги у зв`язку із браком коштів. В свою чергу, копією листка непрацездатності АДШ № 662614, що знаходиться в матеріалах справи, підтверджено факт отримання медичної допомоги (санаторно-курортного лікування) за період 22.11.2020 по 11.12.2020 року медичним закладом «Моршинкурорт».

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

З огляду на те, що обставини, наведені Позивачем у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовані доказами по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Сарненського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 травня 2022 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Відповідач: Сарненське відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Рівненській області (вул.Демократична,46,м.Сарни,Сарненський район, Рівненська область,34500, код ЄДРПОУ 41444633)

Суддя В.В. Щербаков