Рішення

від 02.05.2022 по справі 320/45/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2022 року справа №320/45/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської обласмті про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області №27/14 від 28.10.2021 про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в наданні дозволу на про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстровану за вхідним №М/1335 від 08.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0722 га в межах АДРЕСА_1 , з урахуванням відповідності до даних вищевказаної заяви графічних матеріалів норм чинного законодавства.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначили, що за результатом розгляду їх клопотання від 08.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0722 га в межах АДРЕСА_1 , Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області прийняла рішення №27/14 від 28.10.2021, яким відмовила позивачам у задоволенні вказаного клопотання з підстав неможливості проведення ідентифікації запитуваної земельної ділянки на підставі поданих документів.

Позивачі вважають таке рішення протиправним та стверджують, що до заяви про надання дозволу на розробку землевпорядної документації були додані докази того, що позивачі є співвласниками будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , а до заяви було додано схему із зазначенням бажаного розташування земельної ділянки (зазначена як ділянка № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0722 га).

Позивачі повідомили, що межі запитуваної до відведення земельної ділянки відповідно до доданої схеми проходять: або по вже встановленим в державному земельному кадастрі межам двох сусідніх земельних ділянок, належних ОСОБА_3 (3222487001:01:005:0051) та ОСОБА_4 (3222487001:01:005:0124), або по встановленим межам земель загального користування. При цьому на схемі було чітко зазначено відстань від відповідних поворотних точок відповідних ділянок, а більш детальне відображення даних чинним законодавством не передбачено.

Вказане, на переконання позивачів, свідчить про наявність у відповідача більш ніж достатніх даних для проведення перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам, визначеним Земельним кодексом України.

Більш того, позивачі зауважують, що 28.07.2020 Ходосівська сільська рада на пілставі аналогічних матеріалів вже приймала рішення №902/4, яким надала позивачам строком на один рік дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення вищевказаної земельної ділянки у спільну сумісну власність позивачів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача докази по справі.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , що свідчить про наявність спору про право на земельну ділянку між позивачами та цією особою, та неможливість у зв`язку з цим розгляду справи за правилами адміністративного судочинства. Внаслідок цього, відповідач просить закрити провадження у справі.

Також відповідач повідомив, що враховуючи наявність на бажаній земельній ділянці нерухомості, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому на складання зазначеної документації діючим законодавством надання дозволу органами місцевого самоврядування не передбачено.

Крім того, відповідач стверджує, що позивачі не надали належні графічні матеріали, які б дали можливість ідентифікувати місце розташування та визначити межі земельної ділянки, на яку претендують позивачі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 05.08.2002.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 17.03.2009.

Позивачі є співвласниками нерухомого майна домоволодіння по АДРЕСА_1 з визначеною часткою спільної власності по ј у кожного позивача, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом, а також витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулися до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області із заявою від 08.10.2021, в якій просили надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0722 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

До вказаного клопотання додано такі документи: копії паспортів громадян України; графічне зображення бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатом розгляду вказаного клопотання Феодосіївською сільською радою Обухівського району Київської області було прийнято рішення від 28.10.2021 №27/14, яким відмовлено позивачам у задоволенні поданої заяви.

Підставою для прийняття такого рішення стало твердження про те, що заявники не виконали імперативні вимоги статті 118 Земельного кодексу України щодо належного оформлення заяви про надання безоплатно у власність земельної ділянки, оскільки з доданих графічних матеріалів неможливо провести ідентифікацію земельної ділянки для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись з правомірністю спірного рішення, позивачі звернулися з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).

При цьому, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).

Також, у постанові від 30.05.2018, прийнятою у справі N 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

У розвиток цього висновку, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі 509/4722/16-а).

Як було вказано вище, підставою для відмови у наданні позивачам дозволу на розробку землевпорядної документації стало твердження відповідача про неналежне оформлення позивачами клопотання, а саме: ненадання належних графічних матеріалів з визначеним на них бажаним місцем розташування земельної ділянки, через що неможливо встановити відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачами додано схему поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій запитувана до відведення земельна ділянка позначена як «діл.№1» площею 0,0722 га.

При цьому, на схемі чітко позначені межі земельної ділянки з поворотними точками, суміжні землекористувачі, кадастрові номери суміжних земельних ділянок тощо, що, на переконання суду, дозволяє безперешкодно визначити орієнтовне місце знаходження запланованої позивачами до відведення земельної ділянки.

Суд зауважує, що стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали (схема поділу земельної ділянки), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.

Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки у спірному рішенні не містить будь-яких обґрунтувань, що свідчить про безпідставну відмову Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на неможливість визначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №0840/2979/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87129299).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування тих обставин, які були покладені ним в якості підстави для прийняття рішення, а саме: того, що схема поділу земельної ділянки, яка була додана позивачами до відповідного клопотання, не може бути розцінена в якості належних графічних матеріалів, на підставі яких може бути наданий дозвіл на розробку землевпорядної документації.

У зв`язку з цим, враховуючи вищевикладені факти, суд дійшов висновку про незаконність рішення Феодосійської сільської ради Обухівського району Київської області №27/14 від 28.10.2021 та необхідність визнання його протиправним та скасування.

Твердження відповідача про існування між позивачами та ОСОБА_3 невирішеного спору про право на землю не підтверджується жодними доказами, оскільки, як було вказано вище, позивачі є співвласниками об`єкта нерухомості на запланованій до відведення земельній ділянці, з визначеними частками, а лише перебування іншої частки домоволодіння (1/2) у власності ОСОБА_3 не свідчить про існування спору між позивачами та цією особою щодо земельних питань.

Так, з наданого відповідачем свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.04.1996 вбачається, що після смерті ОСОБА_5 його спадкоємці сини ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , отримали у власність у рівних частках спадкове майно, зокрема, жилий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .

У свою чергу, після смерті ОСОБА_6 його частка у вказаному домоволодінні (1/2) перейшла у власність позивачам у рівних долях (по 1/4).

Відповідач не надав суду доказів того, що лише факт перебування домоволодіння по АДРЕСА_1 у спільній частковій власності позивачів та ОСОБА_3 свідчить про існування невирішеного земельного спору між цими особами, у зв`язку з цим твердження відповідача про необхідність закриття провадження у справі суд вважає непереконливими.

Більш того, суд знову звертає увагу відповідача на те, що лише надання органом місцевого самоврядування дозволу на розробку землевпорядної документації не означає подальшого позитивного вирішення питання про виділення земельної ділянки у власність, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Захист порушених прав позивачів також потребує задоволення заявленої похідної вимоги у вигляді зобов`язання Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстровану за вхідним №М/1335 від 08.10.2021 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0722 га в межах АДРЕСА_1 , з урахуванням відповідності до даних вищевказаної заяви графічних матеріалів норм чинного законодавства.

При цьому задоволення вимог у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву позивачів у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивачів можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду кожною позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., про що свідчать наявні у справі квитанції.

Враховуючи задоволення позову, сплачений позивачами судовий збір підлягає стягненню на їх користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Феодосійської сільської ради Обухівського району Київської області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області №27/14 від 28.10.2021.

3. Зобов`язати Феодосіївську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстровану за вхідним №М/1335 від 08.10.2021, про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,0722 га в межах АДРЕСА_1 , з урахуванням відповідності до даних вищевказаної заяви графічних матеріалів норм чинного законодавства.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Феодосійської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04362148, місцезнаходження: 08173, Київська область, Обухівський район, с. Ходосівка, вул. П. Мирного, 2).

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Феодосійської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04362148, місцезнаходження: 08173, Київська область, Обухівський район, с. Ходосівка, вул. П. Мирного, 2).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.