Постанова

від 27.04.2022 по справі 1232/1273/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 1232/1273/12

провадження № 61-17965св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - Розпасіївська сільська рада Троїцького району Луганської області, правонаступником якої є Троїцька селищна рада Троїцького району Луганської області,

особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Луганського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Коновалової В. А., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2012 року звернувся до суду із позовом до Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно.

Позивач обґрунтовував вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 98 га, розташованої на території Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області, право власності на яку належало ОСОБА_4 на підставі державного акта на земельну ділянку, серії ЛГ № 082941. Позивач зазначав, що є єдиним спадкоємцем першої черги за законом щодо майна померлого ОСОБА_4 .

Оскільки оригінал правовстановлюючого документа втрачено та є лише його копія, така обставина позбавляє позивача можливості прийняти спадщину шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку із наведеним просив суд визнати за ним право власності на спадкове майно у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 98 га, розташованої на території Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на земельну ділянку, серії ЛГ № 082941.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 26 грудня 2012 року Троїцький районний суд Луганської області позов задовольнив.

Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 98 га, що розташована на території Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області, право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЛГ № 082941, виданим 28 жовтня 2004 року на ім`я ОСОБА_4 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, 24 березня 2021 року подала апеляційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою від 07 червня 2021 року Луганський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 грудня 2012 року.

Ухвалою від 05 липня 2021 року Луганський апеляційний суд залучив до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою від 12 серпня 2021 року зазначений апеляційний суд залучив до участі у справі Троїцьку селищну раду Троїцького району Луганської області як правонаступника Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області.

Ухвалою від 04 жовтня 2021 року Луганський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 грудня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області, правонаступником якої є Троїцька селищна рада Троїцького району,про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалюючи судове рішення про закриття апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 26 грудня 2021 року не вирішувалося питання про права ОСОБА_3 як спадкоємця ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 не підтвердила належними доказами, що вона постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та є особою, яка прийняла спадщину. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заявник не зверталася із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк, так само як і з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 02 листопада 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Луганського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, справу передати до суду апеляційної інстанції.

Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги

Підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення заявник визначила, що:

- оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 грудня 2012 року стосується її прав, оскільки вона нарівні із позивачем є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_4 ;

- суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 715/564/17 (провадження № 61-917св18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 98 га, розташовану на території Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області, право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЛГ № 082941, виданим 28 жовтня 2004 року на ім`я останнього.

ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті свого батька.

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області 10 березня 2021 року № 88, на момент смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 проживала (без реєстрації) разом з ним та вони вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, відповідно до довідки від 11 серпня 2021 року № 341, виданої головою Троїцької селищної ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент своєї смерті був зареєстрований та проживав (згідно з обліком погосподарської книги) за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживав та був зареєстрований син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За інформацією Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області від 19 вересня 2021 року № 561, яка надана на запит суду, база обліку мешканців Троїцької об`єднаної територіальної громади створена у 2017 році, тому немає інформації стосовно реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання до 2017 року.

Відповідно до інформаційної довідки із Спадкового реєстру, інформації Троїцької державної нотаріальної контори Луганської області спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 10 грудня 1997 року.

У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що разом із батьком проживав ОСОБА_1 , вона не проживала постійно, а приїжджала до нього, коли садили на городі картоплю, допомагала встановлювати опалення, робити ремонт. Постійно була з батьком, коли він був вже сильно хворий.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Статтею 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначеною нормою права визначено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Перелік підстав закриття апеляційного провадження визначений у статті 362 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої наведеної статті суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, зробив правильний висновок про те, що належними та допустимими доказами не підтверджено порушення прав ОСОБА_3 як спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Зазначений висновок апеляційного суду є правильним з огляду на таке.

Спірні правові відносини виникли щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно як за спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_4 .

Потрібно враховувати, що заінтересованими особами, які є повноважними оскаржувати рішення про визнання права власності в порядку спадкування, є виключно такі особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до правил Книги шостої ЦК України (спадкоємці за законом, спадкоємці за іншим заповітом, відказоодержувачі), порушені у зв`язку із визнання права власності на спадкове майно за іншою особою, аніж за заінтересованою особою.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Згідно зі статтею 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені у такому статусі заповітом або законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

На підтвердження факту порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_4 . ОСОБА_3 стверджувала, що прийняла спадщину, оскільки проживала з батьком на момент відкриття спадщини.

На підтвердження того, що заявник прийняла спадщину після смерті батька, до апеляційної скарги ОСОБА_3 додала довідку, видану виконкомом Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області від 10 березня 2021 року № 88, відповідно до якої на момент смерті свого батька ОСОБА_4 . ОСОБА_3 проживала (без реєстрації) разом з ним та вела спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи є довідка від 11 серпня 2021 року № 341, видана головою Троїцької селищної ради, за якою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент своєї смерті був зареєстрований та проживав (згідно з обліком в погосподарській книзі) за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживав та був зареєстрований син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що разом із батьком проживав ОСОБА_1 , вона не проживала з ним постійно, а приїжджала, коли садили на городі картоплю, допомагала встановлювати опалення, робити ремонт. Постійно перебувала з батьком, коли він був вже сильно хворий.

Апеляційний суд, вирішуючи питання, чи стосується прав та інтересів заявника рішення суду першої інстанції, надавши оцінку наявним у справі доказам та поясненням ОСОБА_3 , встановив, що заявник не проживала постійно разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, оскільки не підтвердила належними та допустимими доказами, що вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та є особою, яка прийняла спадщину.

Суд апеляційної інстанції врахував, що із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк ОСОБА_3 не зверталася, як і не зверталася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини або із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дослідив наявні у справі докази та надав їм оцінку, обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені у статті 400 ЦПК України.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував рішення Троїцького районного суду Луганської області від 02 липня 2020 року у справі № 433/561/20, Верховний Суд врахував таке.

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 02 липня 2020 року у справі № 433/561/20 визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право на земельну частку (пай), розміром 9, 53 умовних кадастрових гектарів, із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Шлях до комунізму», с. Розпасіївка Троїцького району Луганської області, згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЛГ № 0099671, виданим 17 січня 1997 року на підставі рішення Троїцької районної державної адміністрації Луганської області від 11 січня 1997 року № 7, яка за життя належала ОСОБА_4 .

Матеріали справи містять відповідь на запит Відділу у Троїцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 25 травня 2021 року № 271/114-21, відповідно до якої ОСОБА_4 отримав у власність земельну ділянку, площею 6, 98 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчено державним актом на право власності на землю, серії ЛГ № 082941, та зареєстрованим 28 квітня 2004 року за № 010441800472 (кадастровий номер земельної ділянки 4425485500:08:002:0038), та сіножаті, площею 0, 89 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчено державним актом на право власності на землю серії ЛГ № 100420, зареєстрованим 23 жовтня 2006 року за № 010641800298 (кадастровий номер земельної ділянки 4425485500:09:001:0091).

ОСОБА_4 реалізував своє право на отримання земельних ділянок у власність на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), серії ЛГ № 0099671.

Предметом спору у справі, у якій ОСОБА_3 подала апеляційну та касаційну скарги, є визнання права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 98 га, яка розташована на території Розпасіївської сільської ради Троїцького району Луганської області, право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЛГ № 082941, виданим 28 жовтня 2004 року на ім`я ОСОБА_4 . Рішення у справі, яка переглядається, ухвалено до постановлення рішення у справі № 433/561/20 про визнання за ОСОБА_3 права власності у порядку спадкування на земельну частку (пай) її батька ОСОБА_4 .

Варто враховувати, що у рішенні від 02 липня 2020 року у справі № 433/561/20 Троїцький районний суд Луганської області не встановив обставин спільного проживання ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини після його смерті, так само як і не встановив обставини прийняття спадщини заявником у зв`язку з поданням заяви у шестимісячний строк, а тому помилковими є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд мав врахувати зазначене судове рішення під час з`ясування питання, чи стосується прав та інтересів заявника рішення суду у справі, яка переглядається.

В оцінці доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 715/564/17 (провадження № 61-917св18), потрібно зазначити, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить зазначеному правовому висновку.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував правовий висновок, що судове рішення потрібно вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Водночас у справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті батька, а тому в мотивувальній частині рішення не містяться висновки або судження суду про права та обов`язки ОСОБА_3 , так само як і в резолютивній частині рішення суд не зазначив про права та обов`язки цієї особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд наголошує, що вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення того, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 127/4368/18 (провадження № 61-1258св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 215/6648/15-ц (провадження

№ 61-2519св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 318/3230/13-ц (провадження № 61-15711св19), від 03 березня 2021 року у справі № 333/537/13-ц (провадження № 61-17767св19) та від 07 квітня 2021 року у справі № 202/2158/16-ц (провадження № 61-22913св19).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд апеляційної скарги ОСОБА_3 та на підставі досліджених доказів, наданих учасниками справи, дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, не стосується прав та інтересів ОСОБА_3 .

Отже, Верховний Суд встановив, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував, а суд касаційної інстанції, як зазначалося раніше, в силу вимог статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак