Постанова

від 27.04.2022 по справі 473/961/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 473/961/20

провадження № 61-18058св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «АВІАТТОР»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАТТОР» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАТТОР» про розірвання договору оренди та витребування земельних ділянок.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «АВІАТТОР» про розірвання договору оренди землі та витребування земельних ділянок.

Позивач зазначав, що є власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,5970 га та 2,1274 га, розташованих в межах території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

01 травня 2008 року він уклав з ТОВ «АВІАТТОР» договір оренди земельних ділянок строком на 10 років. Влітку 2018 року звернувся до ТОВ «АВІАТТОР» з проханням повернути землю у зв`язку з закінченням строку оренди та лише тоді дізнався, що орендар здійснив державну реєстрацію договору тільки 06 серпня 2012 року. Порушення орендарем обов`язку щодо своєчасної державної реєстрації договору оренди призвело до неочікуваного та небажаного продовження строку дії договору оренди до 2022 року.

Посилаючись на те, що допущене товариством порушення земельного законодавства (ухилення від державної реєстрації договору) є істотним порушенням договору, яке значною мірою позбавило його того, на що він розраховував при укладенні правочину, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі № 102, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АВІАТТОР» щодо земельних ділянок площею 1,5970 га (кадастровий номер 4822085400:12:000:0520) та 2,1274 га (кадастровий номер 4822085400:10:000:0193) в межах території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, та зареєстрований у державному реєстрі 06 серпня 2012 року з реєстраційними номерами № 482200004005422 та № 482200004005423, зобов`язати ТОВ «АВІАТТОР» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,5970 га (кадастровий номер 4822085400:12:000:0520) та земельну ділянку площею 2,1274 га (кадастровий номер 4822085400:10:000:0193) в межах території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, стягнути з ТОВ «АВІАТТОР» судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 серпня 2020 року у складі судді Ротар М. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи зі змісту умов договору щодо строку його дії (10 років), невизначеності моменту початку перебігу та враховуючи положення статей 18, 20 Закону «Про оренду землі», договір набрав чинності з моменту його державної реєстрації (06 серпня 2012 року). Тому саме з цього часу починає перебіг десятирічний строк його дії, який закінчиться 05 серпня 2022 року.

Підстав для дострокового розірвання договору, як це передбачено статтями 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», судом не встановлено. Позивач не довів істотного (в розумінні статті 651 ЦК України) характеру порушень відповідачем своїх обов`язків.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 серпня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Договір оренди землі № 102, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АВІАТТОР» щодо земельних ділянок загальною площею 3,73 га, в тому числі ділянки площею 1,5970 га (кадастровий номер 4822085400:12:000:0520) та 2,1274 га (кадастровий номер 4822085400:10:000:0193) в межах території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, та зареєстрований у державному реєстрі 06 серпня 2012 року з реєстраційними номерами № 482200004005422 та № 482200004005423 розірвано.

Зобов`язано ТОВ «АВІАТТОР» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,5970 га (кадастровий номер 4822085400:12:000:0520) та земельну ділянку площею 2,1274 га (кадастровий номер 4822085400:10:000:0193) в межах території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Стягнено з ТОВ «АВІАТТОР» на користь ОСОБА_1 11 286,30 грн судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державна реєстрація договору через чотири роки після його укладення та штучне продовження дії оренди до 2022 року позбавили власника права користуватись та розпоряджатись належними йому ділянками з 2018 року, що є значною мірою позбавленням ОСОБА_1 того, на що він розраховував, передавши землю орендарю у 2008 році на 10 років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ «АВІАТТОР», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року зупинено виконання та дію постанови Миколаївського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року до закінчення касаційного провадження.

18 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 квітня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 910/8819/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/2755/18, від 17 квітня 2020 року у справі № 910/6381/18, від 17 серпня 2020 року у справі № 911/1102/19 та інших.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 1,5970 га (кадастровий номер 4822085400:12:000:0520) та 2,1274 га (кадастровий номер 4822085400:10:000:0193), які розташовані в межах території Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (а. с. 17).

01 травня 2008 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ «АВІАТТОР», як орендарем, укладений договір оренди землі № 102 на земельні ділянки загальною площею 3,73 га (а. с. 9, 10).

Договором передбачено строк його дії - 10 років (пункт 8) та припинення його дії у разі закінчення цього строку (пункт 37).

У пункті 43 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

01 травня 2008 року складений акт прийому-передачі земельної ділянки, який підписаний сторонами (а. с. 10).

З 2008 року ТОВ «АВІАТТОР» користується земельною ділянкою ОСОБА_1 та сплачує передбачену умовами договору орендну плату.

06 серпня 2012 року здійснена державна реєстрація договору та вчинені записи щодо кожної ділянки окремо за реєстраційними номерами 482200004005423 та 482200004005422 (а. с. 14, 15).

У липні 2018 року ОСОБА_1 звертався до орендаря з вимогою повернути земельні ділянки у зв`язку із закінченням строку дії договору та отримав відмову з посиланням на закінчення договірних відносин у серпні 2022 року (а. с. 28, 29).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

На час підписання договору оренди (01 травня 2008 року) частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині п`ятій статті 126 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надано визначення договору оренди землі, а саме договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України та вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним.

Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом України «Про оренду землі», який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, у цій справі суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для дострокового розірвання договору, оскільки позивач не довів істотного (в розумінні статті 651 ЦК України) характеру порушень відповідачем своїх обов`язків.

У пункті 43 договору оренди сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Момент укладення договору, а отже, і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить, як і не містить прямого обов`язку орендаря здійснити таку реєстрацію та строків її проведення.

Примірник договору був переданий ОСОБА_1 після державної реєстрації договору у 2012 році.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував, що належно виконував свої обов`язки за договором, а затримка щодо державної реєстрації договору оренди була зумовлена об`єктивними обставинами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що штучне продовження дії оренди позбавило власника права користуватися та розпоряджатися належними йому ділянками з 2018 року, що є значною мірою позбавленням позивача того, на що він розраховував, передавши землю в оренду у 2008 році строком на 10 років.

Проте вказаний висновок апеляційний суд зробив внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема статті 651 ЦК України, статей 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі».

Укладаючи договір оренди, сторони, керуючись принципом свободи договору, мали право відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України передбачити інші умови щодо застосування умов договору до відносин між ними.

В даному ж випадку моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються, тому відсутні підстави вважати, що в день підписання договору розпочав перебіг обумовлений сторонами 10-річний строк оренди, закінчення якого позивач очікував у 2018 році.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив в силі, на користь ТОВ «АВІАТТОР» за рахунок ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 3 828,18 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, тому рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАТТОР» задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 серпня 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАТТОР» 3 828 (три тисячі вісімсот двадцять вісім) грн 18 коп. судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк