Рішення

від 03.05.2022 по справі 440/14533/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/14533/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Миргородської міської ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миргородської міської ради Полтавської області, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 15.07.2021 № 286 (пункт 71) Про відмову громадянам у наданні дозволів на розроблення документацій із землеустрою в частині відмови ОСОБА_1 у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03);

- зобов`язати Миргородську міську раду Полтавської області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03), місце розташування якої: Полтавська область, Миргородський район, Миргородська територіальна громада (колишня територія Слобідської сільської ради), за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5323287500:00:005:0074, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Підставою для звернення до суду позивач визначив порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин у зв`язку з відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність. Вказував, що стаття 118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації. Водночас наведена у спірному рішенні причина відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

Від Миргородської міської ради надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 19-21/, у якому представник відповідача вимоги позивача не визнав повністю, посилаючись на те, що земельна ділянка, яка відображена на доданому заявником графічному матеріалі, відноситься до масиву для сінокосіння та випасання худоби (земельна ділянка площею 41.3074 га, кадастровий номер 5323287500:00:005:0074), який затверджений рішенням 6 сесії Миргородської міської ради 8 скликання від 12.03.2021 №179 та рішенням 8 сесії Миргородської міської ради 8 скликання від 02.06.2021 № 248.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

17.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Миргородської міської ради із заявою від 14.06.2021 (зареєстрована 17.06.2021 за вхід. №246-2) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Миргородської міської ради для ведення особистого селянського господарства з метою посвідчення права власності на земельну ділянку, орієнтовний розмір 2 га /а.с. 30/.

До заяви додано копію паспорту та ідентифікаційного номера, копію довідки про наявність у державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення; графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням дев`ятої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради "Про відмову громадянам у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою" №286 від 15.07.2021 відмовлено, зокрема, ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування якої: Полтавська обл., Миргородський р-н, Миргородська територіальна громада (колишня територія Слобідської сільської ради), у зв`язку з тим, що земельна ділянка, яка відображена на доданому заявником графічному матеріалі, відноситься до земельного масиву для сінокосіння та випасання худоби (земельна ділянка площею 41,3074 га, кадастровий номер 5323287500:00:005:0074), який затверджений рішенням 6 сесії Миргородської міської ради 8 скликання від 12.03.2021 року №179 та рішенням 8 сесії Миргородської міської ради 8 скликання від 02.06.2021 року №248 (п. 71 рішення) /а.с. 29/.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як визначено пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

Суд враховує, що частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування, виконані усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Зі змісту оскаржуваного рішення та відзиву на позовну заяву суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою є та обставина, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, відноситься до земельного масиву для сінокосіння та випасання худоби (земельна ділянка площею 41,3074 га, кадастровий номер 5323287500:00:005:0074), який затверджений рішенням 6 сесії Миргородської міської ради 8 скликання від 12.03.2021 №179 та рішенням 8 сесії Миргородської міської ради 8 скликання від 02.06.2021 №248 /а.с. 29/.

Оцінюючи підстави відмови у наданні дозволу, які наведені у спірному рішенні Миргородської міської ради від 15.07.2021 №286, суд виходить з такого.

Із положень частин 1, 3 - 5 статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У свою чергу за приписами частин 6, 7 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до положень частини 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування нової земельної ділянки та у разі зміни цільового призначення земельної ділянки.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Зазначена Класифікація передбачає, що землі сільськогосподарського призначення включають, зокрема, землі для ведення особистого селянського господарства (код 01.03), землі для сінокосіння і випасання худоби (код 01.08). Класифікація також виокремлює землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (код 16.00).

Відповідно до частини 2 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Частиною 5 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Пунктом а) частини 1 статті 130 Земельного кодексу України регламентовано, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть громадяни України.

Однією з підстав набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення громадянами України є безоплатна передача їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України.

Водночас статтею 34 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Таким чином, відповідно до вимог Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути передані громадянам виключно на умовах користування (в оренду).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України (2 га).

Доводи відповідача, що послугували підставою для відмови у наданні відповідного дозволу, а саме, належність земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, до земельного масиву для сінокосіння та випасання худоби, не підтверджені жодними належними та достатніми доказами.

Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища для сінокосіння та випасання худоби, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.

Посилання відповідача на прийняття міською радою 12.03.2021 на 6 сесії 8 скликання рішення №179 "Про затвердження переліку земельних масивів для сінокосіння та випасання худоби на території Миргородської міської територіальної громади" та рішення від 02.06.2021 "Про внесення змін до рішення 6 сесії міської ради 8 скликання від 12.03.2021р. №179 "Про затвердження переліку земельних масивів для сінокосіння та випасання худоби на території Миргородської міської територіальної громади", яким спірну земельну ділянку включено до переліку земельних масивів для сінокосіння та випасання худоби на території Миргородської міської територіальної громади (угіддя - сіножаті, пасовища), суд визнає неприйнятними, оскільки прийняття рішення про затвердження переліку земельних масивів для сінокосіння та випасання худоби на території Миргородської міської територіальної громади (угіддя - сіножаті, пасовища) є однією з початкових стадій формування земельної ділянки, а його прийняття не означає позитивного вирішення питання по суті.

Також відповідачем не надано доказів віднесення спірної земельної ділянки до угідь земель сільськогосподарського призначення - пасовищ.

Згідно графічних матеріалів місця розташування земельних масивів для сінокосіння та випасання худоби, наданих відповідачем до відзиву, цільове призначення земельної ділянки площею 41,3074 га, кадастровий номер 5323287500:00:005:0074, 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Таким чином мотиви, покладені в основу спірного рішення щодо відмови позивачеві у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, не ґрунтуються на нормах земельного законодавства та не підтверджені належними та достатніми доказами.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

У спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема того, що обставини, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, повинні бути встановлені відповідачем під час розгляду відповідної заяви позивача, то в даному випадку може існувати декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або, у разі наявних передбачених законом обмежень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми права та належні докази.

В даному випадку належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов`язання Миргородської міської ради Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миргородської територіальної громади, за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Миргородської міської ради (вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 21051131) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради від 15.07.2021 №286 "Про відмову громадянам у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою" в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: Полтавська область, Миргородський район, Миргородська територіальна громада (колишня територія Слобідської сільської ради) площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Миргородську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миргородської територіальної громади, за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Довгопол