Рішення

від 28.04.2022 по справі 569/2530/22

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №569/2530/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2022 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

за участю представника позивача Волошиної В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (даліпозивач) звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради (далі відповідач), в якому просить визнати протиправним і скасувати наказ директора Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради Чугуєвця А.О. від 31 січня 2022 року № 11-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », зобов`язати директора Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради Чугуєвця А.О. поновити його на роботі шляхом допуску його до роботи на посаді оператора електронно-обчислювальних та обчислюваних машин за сумісництвом на 0,5 ставки посадового окладу з встановленням неповного робочого часу (20-годинний робочий тиждень, субота, неділя - вихідні дні) з оплатою праці згідно штатного розпису Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради, зобов`язати Комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення з 31 січня 2022 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плахи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він, відповідно до наказу № 21-К від 14 лютого 2019 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради, з 18 лютого 2019 року прийнятий на посаду оператора електронно-обчислювальних та обчислюваних машин за сумісництвом на 0,5 ставки посадового окладу з встановленням неповного робочого часу (20-годинний робочий тиждень, субота, неділя - вихідні дні) з оплатою праці згідно штатного розпису.

Згідно наказу № 11-К від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради його відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Він вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим, передчасним та таким, що порушує конституційне право на працю.

Як вбачається з наказу № 11-К від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради підставою даного наказу є повідомлення по обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 24 січня 2022 року.

На час винесення наказу № 11-К від 31 січня 2022 року, як і на даний час, порядок відсторонення від роботи працівників через ухилення чи відмову від проходження обов`язкового профілактичного щеплення законом не врегульований.

Обов`язковість профілактичного щеплення від СОVID-19 для працівників комунальних установ передбачена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року. Отже, лише з цієї дати у нього виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку.

Однак, як вбачається з повідомлення від 24 січня 2022 року йому відповідачем в межах одного дня було запропоновано надати до 24 січня 2022 року один із наступних документів, який підтверджує: отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19; сертифікат про одужання; довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень. При цьому, йому не було забезпечено можливості пройти медичний огляд, надати підтверджуючі документи, не переконавшись у відсутності у нього протипоказань для щеплення та не отримавши належних доказів відмови чи ухилення від профілактичного щеплення. Тому, зазначена у наказі № 11-К від 31 січня 2022 року підстава не є підставою для відсторонення його від роботи.

Також, оспорюваний наказ винесено в порушення вимог ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки в даному випадку саме підзаконним актом обмежено його право на працю, а постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, всупереч Конституції України, ще й встановлено обмеження на отримання заробітної плати та позбавлено гарантій щодо відсторонення за законом. Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти СОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України. А згідно із ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вбачається, що обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, що може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» не встановлює та не передбачає, діяльність перелічених в ньому працівників, що може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що визначені у передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» випадках - відсутні.

Окрім того, слід враховувати й такий спеціальний нормативно-правовий акт як Календар профілактичних щеплень в Україні, який затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. У разі наявності епідемічних показань, обов`язкові щеплення мають буті встановлені саме Календарем профілактичних щеплень в Україні, тому що це є єдиний встановлений законодавством нормативно-правовий акт, який визначає перелік обов`язкових щеплень, інші ж органи можуть приймати рішення про проведення обов`язкових щеплень тільки у тому випадку, якщо вони передбачені переліком у Календарі профілактичних щеплень в Україні. Календар профілактичних щеплень в Україні серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачає щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також, ще одним фактом, який має бути також виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника, є наявність подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення. Єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення від щеплення є виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець. В оспорюваному наказі така підстава як подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення його від роботи відсутня, тому не було і належним чином встановленого факту його ухилення від щеплення.

Він зазнав протиправного втручання в його право на працю, в зв`язку з примушуванням до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому його порушені права підлягають захисту та відновленню. І враховуючи, що його відсторонено без законних підстав, то на його користь слід стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення до часу фактичного виконання судового рішення.

В поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог. Вказує, що відповідно до Статуту КЗ «Рівненський міський палац культури» засновником і власником Палацу є територіальна громада м. Рівне в особі Рівненської міської ради. У зв`язку з цим, прийняті Рівненською міською радою рішення та розпорядження Рівненського міського голови є обов`язковими до виконання для КЗ «Рівненський міський палац культури».

Згідно розпорядження Рівненського міського голови від 18 січня 2022 року №23-р «Про проведення заходів щодо повідомлення та можливе відсторонення працівників», КЗ «Рівненський міський палац культури» наказом від 20 січня 2022 року № 6 «Про проведення заходів щодо повідомлення та можливе відсторонення працівників» письмово проінформував працівників міського палацу культури про необхідність до 24 січня 2022 року надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19, сертифікат про одужання або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень. А також повідомлено працівників, що 31 січня 2022 року працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових щеплень проти СОVID-19 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Однак, позивачем до 24 січня 2022 року не було надано ніякого документа, який підтверджував би абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень.

Також, згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до списку тих, хто підлягає обов`язковій вакцинації проти СОVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, додаються працівники комунальних підприємств, установ та організацій. Працівники цих установ, які не отримають принаймні одну дозу вакцини проти СОVID-19 до 31 січня 2022 року, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати

Відповідно до ст. 46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається і в інших випадках, передбачених законодавством. У даному випадку йдеться при ситуації, коли підстави для відсторонення передбачені в інших нормативно-правових актах, відсторонення від роботи через відсутність щеплення можна віднести «до інших випадків», що підтверджується відповідними нормативно-правовими актами.

Стосовно стягнення середнього заробітку вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Так як під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

А також звертає увагу, що 01 березня 2022 року наказом № 21-К «Про допуск до роботи працівників відсторонених від роботи» директора КЗ «Рівненський міський палац культури», у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» допущено з 01 березня 2022 року ОСОБА_1 , оператора електронно-обчислювальних та обчислювальних машин, за сумісництвом та повідомлено його про це наказом під розпис.

У поданій до суду відповіді на відзив представник позивач ОСОБА_3 просить позов задовольнити з підстав аналогічних вказаним у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 просила позов задовольнити з підстав у ньому наведених.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення потового відправлення. 05 квітня 2022 року від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

Згідно наказу Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» від 14 лютого 2019 року №21-К «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 18 лютого 2019 року прийнятий на посаду оператора електронно-обчислювальних та обчислювальних машин за сумісництвом на 0,5 ставки посадового окладу з встановленням неповного робочого часу (20-годинний робочий тиждень; субота, неділя - вихідні дні) з оплатою праці згідно штатного розпису.

Розпорядженням Рівненського міського голови від 18 січня 2022 року №23-р «Про проведення заходів щодо повідомлення та можливе відсторонення працівників» визначено керівникам виконавчих органів Рівненської міської ради: письмово проінформувати працівників (додаток) до 21 січня 2022 року про необхідність надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19, сертифікат про одужання або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень; 31 січня 2022 року відсторонити від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; керівникам до сфери управління яких належать комунальні підприємства, установи та організації, доручити підготувати відповідні накази про проведення заходів щодо повідомлення та відсторонення працівників.

Згідно наказу Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» від 20 січня 2022 року №6 «Про проведення заходів щодо повідомлення та можливе відсторонення працівників» наказано письмово проінформувати працівників КЗ «РМПК» РМР про необхідність до 24 січня 2022 року надати документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19, сертифікат про одужання або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень і 31 січня 2022 року відсторонити від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19, яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, що підтверджується його підписом на звороті наказу.

24 січня 2022 року ОСОБА_1 відповідачем повідомлено, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій. На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року №2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» відповідач просить до 24 січня 2022 року надати один із наступних документів який підтверджує: отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19; сертифікат про одужання; довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень. Одночасно проінформовано, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 31 січня 2022 року будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Із повідомленням під підпис позивач ознайомлений 24 січня 2022 року та ним вказано, що документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19, сертифікат про одужання або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень він не надав.

Згідно наказу Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» від 31 січня 2022 року №11-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » ОСОБА_1 , оператора електронно-обчислювальних та обчислювальних машин, за сумісництвом, відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 ОСОБА_1 від 24 січня 2022 року. З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений та вказав, що не згідний.

Згідно наказу Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» від 01 березня 2022 року №21-К «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» з 01 березня 2022 року допущено до роботи працівників, відсторонених від роботи, зокрема ОСОБА_1 , оператора електронно-обчислювальних та обчислювальних машин, за сумісництвом. З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений.

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У преамбулі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11 жовтня 2019 року №2070).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 затверджено Зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме доповнено Перелікновими пунктами7-9такого змісту: «7.Органів місцевогосамоврядування; 8.Закладів охорониздоров`я державноїта комунальноїформи власності; 9. Комунальних підприємств, установ та організацій.». Наказ набрав чинності 31 січня 2022 року.

Таким чином, відповідно до цього Переліку зі змінами обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 року № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови KM № 1096 від 20 жовтня 2021 року) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), наголосив, що суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії.

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

«... Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту яку вона може отримати в інших формах.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не надав будь-яких доказів, що він вакцинований, нещодавно одужав або має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

При цьому, директор комунального закладу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача.

Доводи позивача про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153, з урахуванням Змін, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наслідком рішення позивача за відсутності абсолютних протипоказань відмовитися від вакцинації, метою якої є захист від хвороби, яка може становити серйозну загрозу для здоров`я населення, було саме відсторонення його від роботи, при наявності можливості уникнення такого за умови відповідних протипоказань щодо вакцинації, задля забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване ст. 3, 27 та 49 Конституції України, гарантування безпеки як власне позивача, так і іншим працівникам, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Суд зазначає, що згідно з ст. 43 Конституції України право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, тому позивач не позбавлений можливості обирати чим заробляти собі на життя, у тому числі обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації, чи заклад, де не вимагається обов`язкова вакцинація. При цьому, у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя людей.

Що стосується доводів позивача про те, що при його відстороненні була порушена процедура визначена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», суд зауважує, що наведений Закон встановлює порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності на підставі ч. 3 та ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тоді як в даному випадку позивача відсторонили на підставі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Посилання позивача на те, що обов`язковість профілактичного щеплення від СОVID-19 для працівників комунальних установ передбачена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, і тому лише з цієї дати у нього виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку, в той час як відповідач 24 січня 2022 року запропонував в межах одного дня надати до 24 січня 2022 року один із наступних документів, який підтверджує: отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від СОVID-19; сертифікат про одужання; довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень, на увагу не заслуговують, оскільки вказане повідомлення, було видане відповідачем з метою забезпечення з 31 січня 2022 року допуску до роботи працівників виключно тих, що пройшли щеплення або ж надали відповідні документи про абсолютні протипоказання до щеплення. Вказані обмеження прав, на думку суду, можуть допускатись задля забезпечення суспільних інтересів. При цьому суд враховує, що за обставинами справи, позивач мав можливість вакцинуватися або надати відповідний медичний документ про звільнення від обов`язкової вакцинації до 31 січня 2022 року, тобто до дня набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664, а його відсторонення від роботи відбулося в період дії вищевказаного нормативного документу. У позовній заяві позивач не зазначає, з яких причин ним не пройдено профілактичного щеплення чи не подано відповідного документу про звільнення від обов`язкової вакцинації. Бездіяльність особи по проходженню обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 розцінюється судом як відмова від щеплення.

Відтак суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення і також відмовляє в задоволенні вимог позивача про зобов`язання директора Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради Чугуєвця А.О. поновити його на роботі шляхом допуску його до роботи на посаді оператора електронно-обчислювальних та обчислюваних машин за сумісництвом на 0,5 ставки посадового окладу з встановленням неповного робочого часу (20-годинний робочий тиждень, субота, неділя - вихідні дні) з оплатою праці згідно штатного розпису Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради, зобов`язання відповідача виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення до часу фактичного виконання судового рішення, оскільки вони є похідними від вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони справи як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст.3,12,13,81,141,259,263-265,354 ЦПК України, суд,

В И Р I Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач- ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради, місцезнаходження: вул. Гагаріна, буд. 6, м. Рівне, код ЄДРПОУ 22569031.

Повне судове рішення складено 04 травня 2022 року.

Суддя О.О. Першко