Рішення

від 03.05.2022 по справі 183/1209/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1209/22

№ 2/183/2484/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2022 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Шевченко О.С.,

розглянув, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,-

в с т а н о в и в :

21.03.2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ», у якому просить стягнути з з відповідача на її користь вихідну допомогу в сумі 81809,06 гривень з урахуванням ПДФО і військового збору, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.12.2021 року по день прийняття рішення у справі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 працювала начальником юридичного відділу Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ». Впродовж певного часу відповідач систематично порушував законодавство про працю, внаслідок чого 21.12.2021 року позивач звільнена з підприємства за власним бажанням, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, на підставі наказу відповідача за № 553-к від 21.12.2021 року. В день звільнення 21.12.2021 року з нею не було проведено кінцевого розрахунку, а саме не була нарахована та виплачена вихідна допомога, передбачена ст. 44 КЗпП України. Крім того, посилаючись на вимоги ст.ст. 116, 117 КЗпП України, позивач просит стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 01 квітня 2022 року відкрите провадження по справі, розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

Відповідач відзив на позов не подав, в судове засідання представник відповідача повторно не зявився, про день та час розгляду справи, повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, тому суд, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, зі згоди позивача провів заочний розгляд справи.

В судовому засідання позивач свій позов підтримала.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, не спростовано сторонами, що позивач перебувала у трудових відносинах із відповідачем та 21.12.2021 року звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, в зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та колективного договору, що підтверджено копією трудової книжки позивача (а.с.19-26).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 43 Конституції України закріплено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпП встановлено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.26, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Нормами ст.44 КЗпП України передбачено виплату працівникові вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), вважає, що така підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з вимогами частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 50.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також розміру вихідної допомоги, позивачем проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року. Вказаний розрахунок відповідачем не оспорено та не спростовано, власного розрахунку не надано, а отже такий, в частині визначення середньоденної та середньомісячної заробітної плати, приймається судом до уваги (ч.1 ст.82 ЦПК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв`язку звільненням позивачки за власним бажанням, на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, їй належить до виплати вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку. Така вихідна допомога не була виплачена позивачеві в день її звільнення, а тому підлягає стягненню у примусовому порядку.

Так, з відповідача на користь позивачки слід стягнути вихідну допомогу в розмірі 81809,06 грн. (26731,87+27807,50 грн./2 х 3 місяці).

Розрахунок середньоденного заробітку був здійснений позивачем та судом, виходячи з нарахованої та виплаченої позивачці заробітної плати, що відображена у відкритих сервіса Веб-порталу Пенсійного Фонду України (а.с. 7).

У зв`язку із невиплатою позивачці належної при звільненні вихідної допомоги, відповідно до 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити їй її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17).

Загальна тривалість затримки у проведенні остаточного розрахунку з позивачкою з 21.12.2021 року по 04.05.2022 року становить 91 робочий день.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2021 року по 04.05.2021 року дорівнює: 1298,56 грн. х 91 дні = 118168 грн. 96 коп.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимПостановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100.

Абзацом третім пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана ця виплата. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 гнити 2018 року у справі №365/470/17, яка відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українивраховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У правовій позиції Верховний Суд в постанові від 18 липня 2018 року за № 359/10023/16-ц дійшов наступного висновку: крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що суму, яку суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Таким чином, згідно наданої позивачем довідки про дохід за останні два місяці роботи перед звільненням за жовтень 2021 року нараховано 26731,87 грн., а за листопад 2021 року нараховано 27807,50 грн. (а.с. 7). А тому середній щомісячний заробіток позивача становить 1298,56 грн.

На час ухвалення рішення судом сплив 91 день, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 118168,96 гривень.

За таких обставин позов ОСОБА_1 обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн. за позовну вимогу про стягнення вихідної допомоги та 1181,68 гривень за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,4,81,82,141,142,259,263-265,268,272,273, 280 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 81809,06 (вісімдесят одна тисяча вісімсот дев`ять гривень, 06 копійок).

Стягнути з Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація Північ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 118168,96 гривень (сто вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім гривень, 96 копійок).

Стягнути з Стягнути з Комунального підприємства«Луганська обласна«Фармація Північ» на користь держави судовий збір в розмірі 2174,08 гривень (дві тисячі сто сімдесят чотири гривні 08 копійок).

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , реєстраційна картка платника податків - НОМЕР_1 , адреса місця проживання АДРЕСА_1 , адреса місця реєстрації АДРЕСА_2 .

Відповідач Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація Північ», код ЄДРПОУ 40045927, адреса місцезнаходження: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Науки,5.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з моменту отримання ним копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В.Сорока.