Рішення

від 27.04.2022 по справі 191/4222/21

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/4222/21

Провадження № 2/191/1312/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Твердохліб А.В.

за участю секретаря Яришевої Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Синельниківського ліцею №4 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, Відділу освіти Синельниківської міської ради, третя особа : Синельниківська міська рада Дніпропетровської області, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до Синельниківського ліцею №4 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, Відділу освіти Синельниківської міської ради третя особа : Синельниківська міська рада Дніпропетровської області, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який в подальшому уточнила.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що з 01.09.2001 року вона була прийнята на посаду шеф-повара до Синельниківської гімназії. Станом на грудень 2021 року заклад носить назву «Синельниківський ліцей №4». 15.10.2021 року Синельниківський ліцей №4 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області видав Наказ №102од від 25.10.2021 року про попередження працівників про відсторонення від роботи на період карантину. 02.11.2021 року на її адресу направлено повідомлення №282 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. 05.11.2021 року Синельниківський ліцей №4 відділу освіти (Синельниківської міської ради Дніпропетровської області видав Наказ №84-к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_2 . 05.11.2021 року нею складено та надано особисто під розпис Директору закладу ОСОБА_3 заперечення. З наказом про відсторонення позивачки від роботи вона незгодна. У зв`язку з цим, позивачка просить визнати незаконним та скасувати Наказ №84-к/тр від 05 листопада 2021 року, про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , повара Синельниківського ліцею №4 відділу освіти Синельниківської міської ради Дніпропетровської області та відновити попередній стан ОСОБА_1 , на посаді повара Синельниківського ліцею №4 відділу освіти Синельниківської міської ради Дніпропетровської області; Стягнути з Синельниківського ліцею №4 відділу освіти Синельниківської міської ради Дніпропетровської області (ЄДРПОУ:20210521) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до 02.02.2022 року.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили його задовольнити.

Представник відповідача Синельниківський ліцей №4 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Підтримала раніше поданий відзив на позовну заяву, згідно якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , та визнати Наказ № 84-к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , кухаря Синельниківського ліцей №4 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області законним.

Представник відповідача Відділу освіти Синельниківської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що відповідач при винесенні наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи дотримувалася вимог Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити, а також просила не нараховувати стягнення середнього заробітку та судових витрат.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку. Відповідно до ч.1ст.19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогист. 264 ЦПК Українизобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Предметом позовних вимог є визнання незаконними та скасування наказу про відсторонена позивача від роботи, як такого, що відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не маючи довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та стягнення середнього заробітку.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак, це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Так, ст. 284 Цивільного кодексу України зазначає, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров`я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода пацієнта, інформованого відповідно до ст.39 цього документа.

Частиною шостою ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Крім того, у п.7.3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для здійснення вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до ст.2-1Кодексу законів про працю України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників (зокрема, залежно від стану здоров`я) не допускається.

Статтею 43 Конституції України також гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст.147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Разом з тим, п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984 р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Крім того, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021-2022 рр., затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Таким чином, у роботодавця немає правових підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності чи відсторонювати від роботи за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

При цьому, згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28,29. 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57,58,59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8,19, 64 Конституції України, (п. 3.2 Рішення КСУ від 28 серпня 2020 року Конституційний суд України №1-14/2020(230/20) у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів...).

Оскільки Конституція України, як зазначено в ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді справи має оцінювати зміст нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Постановою КМУ від 22 липня 2020 року № 641 обмежено конституційні права і свободи громадянина, що суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України, а тому такий нормативно правовий акт у частині відповідних обмежень не підлягає застосуванню судом при вирішенні справи.

Крім того, трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюша, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу II Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 етапі 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті заповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції /країни, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії,

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, вважає, що неможливе застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та про необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти СОVID-19.

Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України, як вищого органу у систем і органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст. 6).

Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір може бути розірвано, зокрема у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП). Водночас таке звільнення може бути проведено лише на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9).

Так, наказ №84-к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 12, відповідно до якого «Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я».

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень».

Отже, виключно Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, яким щеплення від КОВІД-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб є незаконною та безпідставною.

Крім того, ст. 43 Кодексу законів про працю України, передбачає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану.

Тобто, ні цією статтею ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19.

Згідно зі статтею 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20.07.1984р. № 213 (які зберегли свою чинність в частині, що не суперечить законодавству України), визначено, що порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Отже, відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від корона вірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від корона вірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Враховуючи наведеніобставини,суд дійшоввисновку проте,що оскаржуванийнаказ провідсторонення позивачавід роботинезаконний,тому позовнавимога вчастині визнаннянаказу незаконним таскасування підлягаєзадоволенню.

Крім того, згідно зістаттею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», підприємства, установи і організації зобов`язані (поміж іншого) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, другою підставою для визнання наказу №84-к/тр протиправним є факт недотримання відповідачами процедури відсторонення позивача від роботи. Тобто в даному випадку відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення). Однак в матеріалах справи такого документа не міститься, з чого суд робить висновок, про відсутність вищенаведеного подання.

Крім того, в період відсторонення позивача від роботи на території України не було запроваджено воєнного або надзвичайного стану.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиву на позовну заяву, щодо правомірності відсторонення ОСОБА_1 від роботи, визнаються судом як необґрунтовані та такі, що не узгоджуються з чинним законодавством.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно дост.15 Закону України «Про оплату праці»оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно зіст.24 цього Законусвоєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч.1ст.21 вказаного Закону, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно дост.115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Судом було встановлено, що в період з 08.11.2021 року ( дня відсторонення від роботи позивача), останній було зупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 05.11.2021 року №84-к/тр про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з моменту відсторонення позивача від роботи по день фактичного допущення до роботи.

Судом також встановлено, що Наказом директора Синельниківського ліцею №4 Відділу освіти Синельниківської міської ради Дніпропетровської області № 16од від 01.03.2022 року ОСОБА_1 , кухаря, було допущено до роботи з 01.03.2022 року на період дії військового стану. Підстава : наказ МОЗ від 25.02.2022 року №380.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100. Відповідно до п.5 розділу IV вказаного Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абз.1 п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадку передбаченим чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У статті восьмій Загальної декларації прав людини зазначено, що кожна людина наділена правом ефективного поновлення у правах компетентними спеціальними національними судами в разі порушення її основних прав та свобод, наданих їйконституцієюабо законом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини, основоположних свобод визначено право на справедливий суд, відповідно до якого кожен має право на розгляд його справи справедливо і публічно в межах розумного строку незалежним і безстороннім судом, який встановлений законом, що вирішить спір щодо його прав, обов`язків цивільного характеру та встановить обґрунтованість будь-якого наданого суду проти нього обвинувачення.

Враховуючи викладене позивач має право на стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року, тобто з моменту відсторонення від роботи, по 02 лютого 2022 року включно, ( як зазначено у вимогах позивача).

Середньоденна заробітна плата позивача становить: вересень 2021 року 6000 грн., жовтень 2021 року - 6809 грн. (що підтверджується довідкою про доходи № 01 від 04.01.2022 року, що разом складає = 12809 грн., поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (22 + 20 = 42 дні) = 304,98 грн.

Середній заробіток розраховується за період з 08 листопада 2021 року по 02 лютого 2022 року.

Кількість робочих днів за період з 08 листопада 2021 року по 02 лютого 2022 року складає 60 днів, саме : листопад 2021 року - 17 днів, грудень 2021 року - 22 дні, січень 2022 року - 19 днів, лютий 2022 року - 2 дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме за період з 08 листопада 2021 року по 02 лютого 2022 року включно складає 18298,80 грн. (304,98 грн. х 60 днів = 18298,80 грн.).

Таким чином, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити частково.

Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача. У зв`язку з цим, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача, понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн..

На підставі ст.ст. 3, 32, 34, 43, 64, 92 Конституції України, ст.ст. 46, 94, 115, 235 КЗпП України, ст.15, 21 ЗУ «Про оплату праці», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», наказуМіністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», та керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Синельниківського ліцею №4 Синельниківської міської ради Дніпропетровської області, Відділу освіти Синельниківської міської ради третя особа: Синельниківська міська рада Дніпропетровської області, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 84-к/тр від 05 листопада 2021 року, про відсторонення від роботи ОСОБА_1 повара Синельниківського ліцею № 4 відділу освіти Синельниківської міської ради Дніпропетровської області.

Стягнути з Відділу освітиСинельниківської міськоїради Дніпропетровськоїобласті (ЄДРПОУ 02124775) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 середньомісячний заробіток за весь час відсторонення, починаючи з 08.11.2021 року до 02.02.2022 року у розмірі 18298 (вісімнадцять тисяч двісті дев`яносто вісім ) грн.. 80 копійок.

Стягнути Відділу освітиСинельниківської міськоїради Дніпропетровськоїобласті (ЄДРПОУ 02124775) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

В іншій часині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя А. В. Твердохліб