Рішення

від 03.05.2022 по справі 910/19166/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.05.2022Справа № 910/19166/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікотеплосервіс"

про стягнення 941 250, 00 грн.

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікотеплосервіс" (далі - відповідач) про стягнення 941 250,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 286/3/20/271 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 24.12.2020.

Ухвалою суду від 29.11.2021 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Представник відповідача відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Положеннями статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є: 02094, м. Київ, Сергієнка Івана, буд. 18, офіс 704.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/19166/21 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується поштовим поверненням № 0105491576851.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/19166/21 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.12.2020 року між Міністерством оборони України як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКОТЕПЛОСЕРВІС" як постачальником було укладено договір № 286/3/20/271 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету) (далі-Договір).

Предметом договору є електричні побутові прилади (39710000-2) (Душова установка-котел швидкісного нагріву води (КШНВ) (Лот 3. Санітарно-технічне обладнання (39715300-0) (Душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ) (далі-товар).

Згідно умов договору постачальник зобов`язується у 2020 році поставити Замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.3 Договору номенклатура Товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється Товар, терміни виконання Договору, визначаються, Специфікацією, визначеною Договором.

Відповідно до Договору замовник отримує Санітарно-технічне обладнання (39715300-0) (душова установка-котел швидкісного нагріву води (КШНВ) (ТС А01XJ.07148-259:2020 (01), строк (термін) поставки до 15.12.2020 включно, та усього за рік у кількості 100 (к-тів), ціна за одиницю, без ПДВ-37 500,00 грн., загальна сума вартості товару без ПДВ 3 750 000,00 грн., ПДВ -00,00 грн.

Товар за кількістю постачається на об`єднані центри забезпечення (далі-одержувача товару) після приймального контролю (якості) Представниками Управління контролю якості, що є структурним підрозділом Міністерства оборони України (п.1.5 Договору). Товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки Міністерства оборони України, яка є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.6 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунок за фактично постачений товар проводиться протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків), з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого комплексу документів на відвантажений товар, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року. До належним чином оформленого комплексу документів, що вказаний в даному пункті Договору входить: рахунок- фактуру на відвантажений Товар, який підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі); видаткова накладна постачальника, що містить обов`язкові реквізити та підписана сторонами із зазначенням одержувача Товару дати здійснення господарської операції; акт приймання-передачі військового майна, який оформлений відповідно до додатку 22 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністерства оборони України №440 від 17.08.2017 року;

акт приймання-передачі військового майна, який оформлений відповідно до додатку 22 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністерства оборони України №440 від 17.08.2017;

акт приймального контролю (якості) Товару, що підтверджує одержання Товару відповідної якості, що відповідає вимогам Договору та який оформлений та підписаний відповідно до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року №375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329;

відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року №375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329 оформлені та підписані Оголошення Повідомлення та Посвідчення, що підписані Одержувачем товару та вказану фактичну кількість Товару, що прийнятий на облік Одержувачем товару;

повідомлення-підтвердження, яке оформляється Одержувачем товару відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарі, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, що затверджений Наказом Міністерства оборони України 31 грудня 2016 року №757.

Відповідно до статей 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України та зважаючи на п.2.4 Порядку обліку зобов`язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 2 березня 2012 року №309 Постачальник зобов`язаний надавати комплект документів, який являється підставою для оплати Товару протягом 3 (трьох) робочих днів з дати прийняття Одержувачем товару (п.5.2) у місцях поставки Товару.

Без вищезазначених документів або відсутності у них встановленої інформації, оплата постаченої продукції не здійснюється та такі документи повертаються постачальнику на усунення недоліків.

Відповідно до п. 7.3.3 Договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни Договору (пункт 3.1).

Незалежно від сплати неустойки (штрафу, пені) Постачальник, у випадку порушення умов Договору, відшкодовує Замовнику завдані в результаті цього збитки, без урахування розміру неустойки (штрафу, пені) (п.7.3.5 Договору).

Сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов`язків, не звільняють Сторони від виконання зобов`язань за Договором, крім випадків, передбачених законодавством України та Договором (п.7.3.6 Договору).

Сторони домовились, що замовником не відшкодовуються Постачальнику неустойка (штраф, пеня). Сторони домовились, що замовником не відшкодовуються Постачальнику збитки.

Сторони встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов`язання Міністерством оборони України у розмірі 0 (нуль) процентів річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Сторони домовились, що Постачальник не вимагатиме сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції (п.7.3.7 Договору).

Згідно пункту 7.3.8 Договору неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання Товару, яка передбачена п.7.3.3 Договору нараховується за весь період прострочення.

У разі односторонньої відмови Постачальника від виконання своїх зобов`язань по Договору, Постачальник зобов`язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 20% від суми Договору (п.7.3.9 Договору).

За умовами п. 8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-Промисловою палатою України або регіональними Торгово-Промисловими палатами.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року (включно).

Після закінчення терміну дії договору, звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (п.10.1 Договору).

Згідно з п. 11.5 Договору зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод (крім випадків передбачених п.6.2.4. Договору), які будуть додаватися до тексту цього Договору як невід`ємні його частини.

Додатком № 12.1 до Договору № 286/3/20/271 від 24.12.2020 сторони погодили Рознарядку Міністерства оборони України за специфікацією на 1 арк.

Як зазначає позивач, відповідач зобов`язаний був поставити у 2020 році товар у кількості 100 комплектів згідно п.1.3 договору зі строком постачання до 15.12.2020.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 941 250,00 грн., з яких 678 750,00 грн. пені за період з 16.12.2020 по 14.06.2021 та 262 500,00 грн. штрафу у розмірі 7 відсотків від вартості непоставленого товару за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони".

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що відповідно до умов Договору та рознарядки до договору, відповідач зобов`язаний був поставити у 2020 році санітарно-технічне обладнання (39715300-0) (Душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ) у кількості 100 комплектів до 15.12.2020 загальною вартістю 3 750 000,00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, листами від 15.12.2020 № В-15/12/2020-3, від 28.12.2020 № В-28/12/2020-1, від 21.12.2020 №В-21/12/2020-2 відповідачем було повідомлено Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України та листом від 15.12.2020 №В-15/12/2020-3 Міністерство оборони України про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання Договору.

За умовами п. 8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-Промисловою палатою України або регіональними Торгово-Промисловими палатами.

Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Проте, відповідачем не надано суду будь-якого документального підтвердження існування форс-мажорних обставин, відповідні сертифікати про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки товару до 15.12.2020 (включно) відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

При цьому, відповідно до п. 11.4 Договору зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід`ємними частинами.

Тобто, як визначено умовами укладеного між позивачем та відповідачем Договору зміни договору здійснюються шляхом укладення додаткової угоди до договору, проте, у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами відповідної додаткової угоди до договору в частині збільшення строків поставки продукції.

Отже, суд зазначає, що підписуючи Договір, у пункті 1.1 якого вказано строк поставки товару до 15.12.2020 (включно), позивач мав оцінити можливість своєчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе, у зв`язку з невиконанням зобов`язань в строк.

Так, відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, відповідач зобов`язаний був поставити товар у кількості 100 комплектів до 15.12.2020 вартістю 3 750 000,00 грн. (без ПДВ), проте в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем вказаної партії товару, тож, починаючи з 16.12.2020 відбулося прострочення виконання зобов`язання з поставки вказаної партії продукції.

Відповідно до п. 7.3.3 Договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни Договору.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 941 250,00 грн., з яких 678 750,00 грн. пені за період з 16.12.2020 по 14.06.2021 та 262 500,00 грн. штрафу у розмірі 7 відсотків від вартості непоставленого товару за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1-2, ст. 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (ч. 1 ст. 199 ГК).

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору.

Крім того, відповідно до п. 7.3.3 Договору за порушення строків постачання продукції понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3.3 Договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 262 500,00 грн. штрафу у розмірі 7 відсотків вказаної ціни Договору.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 178, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства оборони України задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікотеплосервіс" (вул. Сергієнко Івана, буд. 18, офіс 704, м. Київ, 02094; ідентифікаційний код 42059121) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168; ідентифікаційний код 00034022) 678 750 (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп пені, 262 500 (двісті шістдесят дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. штрафу, а також 14 119 (чотирнадцять тисяч сто дев ' ятнадцять) грн. 00 судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 04.05.2022.

Суддя М.Є.Літвінова