Рішення

від 17.04.2022 по справі 465/1082/19

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/1082/19

2/465/377/22

РІШЕННЯ

Іменем України

18.04.2022 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Марків Ю.С.,

за участі секретаря судового засідання Чапля В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , з участю третіх осіб ОСОБА_4 , органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання квартири спільною сумісною власністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , з участю третіх осіб ОСОБА_4 , органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Позов мотивує тим, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №742 19.04.2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №29724632 від 19.04.2011 року. Вказує, що з моменту придбання даної квартири проживав у ній без реєстрації, а зареєстрував у ній свою сестру, відповідачку по справі ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 12.08.2012 року уклав шлюб із ОСОБА_5 та проживав з нею та дітьми, однак 01.12.2017 року позивач з дружиною та дітьми переїхали проживати у придбану ним квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно було і змінено місце реєстрації дружини та дітей. Зазначає, що пропонував відповідачці придбати квартиру, в якій вона зареєстрована зі своїм сином або у добровільному порядку знятись із ресєтрації, щоб він зміг на власний розсуд розпоряджатись належним йому майном, на що отримав відмову. З 01.12.2017 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає рідна сестра дружини - ОСОБА_4 , однак окрім неї у цій квартирі зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак у даній квартирі понад рік не проживають та не з`являються за даною адресою, участі в оплаті комунальних послуг не беруть, у добровільному порядку знятись з реєстрації не бажають, тим самим обмежуючи у такий спосіб права позивача, оскільки ним сплачується за відповідачів надмірні комунальні послуги, ним несуться витрати по утриманню квартири.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з позовом, відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву та заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову.

Мотивує таке тим, що вона є співвласником квартири, оскільки квартира була куплена ними за спільні кошти, а тому не може бути визнана такою, що втратила право користування спірною квартирою. Вказує, що спірна квартира була придбана 15 квітня 2011 року та оформлена на позивача, оскільки він ходив до нотаріуса та домовлявся про нотаріальне оформлення вказаної квартири в той час, як вона була на роботі.Зазначає, що у 2012 році позивач за первісним позовом поставив вимогу, щоб вона з братом з`їхала з квартири, бо вона занадто тісна для всіх, замінив замки в квартирі, тим самим обмеживши її доступу до житла, відтак з серпня 2012 року вона не має змоги проживати у вказаній квартирі. Окрім цього, неповнолітній ОСОБА_3 не може бути визнаний таким, що втратив право користування житлом, оскільки будучи неповнолітнім, позбавлений права самостійно обирати місце проживання.

З відповіді на відзив, поданої позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, відтак може бути визнана такою, що втратила право користування квартирою, відповідачкою за первісним позовом не надано жодних доказів, що нею надавались позивачу грошові кошти на придбання даної квартири. Окрім цього, зазначається, що ним не чинились перешкоди у користуванні житлом, не замінювались замки у квартирі, а неповнолітній син відповідачки ніколи не проживав у спірній квартирі, оскільки проживав у бабці в селі, де і навчався у школі.

Окрім цього, відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 подано до суду зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 20,5 кв.м. спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Мотивує таку тим, що спірна квартира була придбана ними за спільні кошти в той час, коли вони проживали спільно однією сім`єю, відтак зазначена квартира є їхньою з позивачем за первісним позовом спільною власністю. Вказує, що квартира була придбана 15 квітня 2011 року та оформлена на ОСОБА_1 , оскільки він ходив до нотаріуса та домовлявся про нотаріальне посвідчення, оскільки ОСОБА_2 була зайнта на роботі. Для придбання квартири вона з власних заощаджень передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 тис. доларів США, що становило 24 тис. гривень, брат ОСОБА_6 позичив 10 тис. доларів США та Любомир позичив 1250 доларів США. Окрім цього, вказує, що 12 серпня 2012 року ОСОБА_1 одружився та привів у квартиру свою дружину, поставивши ОСОБА_2 вимогу, щоб вона з`їхала з квартири, замінив замки у квартирі, відтак з серпня 2012 року вона не має змоги проживати у квартирі.

Позивач за первісним позовом в судове засідання 18.04.2022 не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі його представника.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, хоча й належним чином повідомлялась про дату, час та місце проведення такого.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради не з`явився, однак в матеріалах справи наявна заява такого про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов необхідно задоволити з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №742 19.04.2011 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №29724632 від 19.04.2011 року.

Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 12.08.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у Чижиківській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №4, прізвища обох після реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 .

Від шлюбу у них народилось двоє дітей - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 17.09.2013 року та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 06.07.2016 року.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки №894 від 12.11.2014 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_1 зареєстровано 4 осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Довідками №821 від 27.02.2019 року та №1103 від 21.03.2019 року підтверджується, що у вищевказаній квартирі станом на дату видачі даних довідок зареєстровано 3 осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з актами ЛКП "Південне" №48 від 20.02.2019 року, №117 від 03.05.2019 року, №138 від 09.08.2019 року, №805 від 29.11.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані, але не проживають понад один рік.

Окрім цього, позивачем за первісним позовом до матеріалів справи долучені квитанції про оплату комунальних платежів у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , які здійснювались ОСОБА_1 , його дружиною та третьою особою ОСОБА_4 .

Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в судовому засіданні 23.12.2020 року підтвердили те, що позичали позивачу ОСОБА_1 кошти на придбання спірної квартири, а також те, що їхня сестра ОСОБА_2 та її син давно перестали проживати у спірній квартирі.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до ст. 41, 47 Конституції України право приватної власності є непорушним, кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а згідно ст. 55 права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім`ї та інших осіб.

Аналогічне правило міститься в статті 150 ЖК Української РСР, відповідно до якої громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ч.4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме, подружжя, їх діти та батьки.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім`ї позивача в розумінні ст.. 64 ЖК України.

Суд зазначає, що сам по собі факт реєстрації сестри позивача та її сина, в спірній квартирі не може вважатися достатньою правовою підставою для виникнення у неї права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Як стверджує позивач, він має намір розпоряджатися квартирою, власником якої він є на власний розсуд, реєстрація та проживання у такій квартирі відповідачів перешкоджає у вчиненні таких дій, тому, на думку суду, вірною та обгрунтованою є вимога про те, що права позивача на підставі ст. 391 ЦК України, як власника, підлягають захисту шляхом усунення перешкод в здійсненні права власника житла шляхом визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Щодо покликання ОСОБА_2 на те, що її сина ОСОБА_3 неможливо визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням, судом не береться таке до уваги, оскільки станом на дату винесення вказаного рішення ОСОБА_3 досяг повноліття.

Відтак, враховуючи вищевикладене, встановивши фактичні обставини справи, керуючись ст. 391 ЦК України, яка визначає право власника, у тому числі квартири чи житлового будинку, вимагати будь - яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким законним шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог первісного позову.

Щодо поданого ОСОБА_2 зустрічного позову, суд зазначає наступне.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судові засідання, призначені на 17.02.2022 року та 18.04.2022 року не з`явилась, хоча й була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення таких, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №7905705466686 (т. 2 а.с. 71) та №7905705576031 (т. 2 а.с. 81), які повернулись на адресу суду з конвертами з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Окрім того, судом скеровувались смс сповіщення ОСОБА_2 на вказаний нею ж номер телефону і такі були доставлені на 17.02.2022 року 26.12.2021 о 16 год. 14 хв., на 18.04.2022 року 09.03.2022 о 15.15 хв., що підтверджується довідками про доставку смс-сповіщення а.с. (т. 2, а.с.65,79)

Відповідно до ч.5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

З аналізу зазначених норм, вбачається, що суд НЕ залишає без розгляду позовну заяву лише в тому випадку, якщо позивач не з`явився в судове засідання, але подав заяву про розгляд справи без його участі.

Однак, в даній справі, заява про розгляд справи у відсутності позивача за зустрічним позовом, її представника до суду не надходила. Відтак, з огляду на ч. 5 ст. 223 ЦПК суд позбавлений можливості розглянути справу по суті без відповідної заяви позивачки за зустрічним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка за зустрічним позовом протягом тривалого часу в судові засідання не з`являється, причин поважності її неявки суду не повідомляла.

Враховуючи вказане, суд вважає, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 протягом тривалого часу не проявляє належної зацікавленості у розгляді поданого зустрічного позову, відтак така пасивна поведінка останньої свідчить про безумовну втрату інтересу до поданого позову.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Згідно положень, визначених у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» №11 від 17.10.2014, при здійсненні правосуддя судам слід брати до уваги те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, серед іншого, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Окрім цього, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд переконаний за необхідне зазначити наступне: як вбачається із правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Каракуця проти України» від 20 лютого 2017 року, що заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, оскільки вони протягом 1 року та 8 місяців не звертались до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду їх апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналогічні висновки зазначені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.09.2020 року у справі № 658/1141/18, де Верховний Суд наголосив, що зазначені, наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його незалежно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь у судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Окрім цього, згідно висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-24063ск15, причини повторної неявки позивача до суду процесуального правового значення не мають, оскільки положення закону (ч. 3 ст. 169 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017) направлене на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з`являються до суду, ураховуючи, що позивач, який не з`являється в судове засідання, має право на використання передбаченого законом права на процесуальне представництво в суді.

Згідно позиції Верховного Суду (ВС/КЦС у справі № 465/6555/16-ц від 28.10.2021) на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами. Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони - відповідача, який притягнутий до участі у справі позивачем, а тому саме останній має продемонструвати свій інтерес у як найскорішому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Саме тому, повторна неявка позивача в судове засідання, незалежно від поважності її причин, дає суду підстави залишити позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті. Таким чином, зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами щоб не допустити затягування розгляду справи.

Крім того, у даній Постанові зазначено, що суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.

Враховуючи наведене та те що, від позивача за зустрічним позовом не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, дослідження обставин справи є неможливим без її участі, суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання квартири спільною сумісною власністю слід залишити без розгляду, при цьому суд враховує те, що причини повторної неявки позивача (представника позивача) до суду процесуального правового значення не мають.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , з участю третіх осіб ОСОБА_4 , органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням задоволити.

Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання квартири спільною сумісною власністю залишити без розгляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, адреса: м.Львів, вул.Генерала Чупринки, буд.85.

Повний текст рішення вигтовлено 28.04.2022 року.

Суддя Марків Ю.С.