Рішення

від 04.05.2022 по справі 556/258/22

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 556/258/22

Номер провадження 2/556/214/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2022 року. смт.Володимирець

Володимирецький районний суд Рівненської області в особі:

головуючого судді Іванків О.В.,

при секретарі Кньовець Н.П.,

з участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Володимирецького районного суду Рівненської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради з вимогою визнати незаконним та скасувати накази № 76-к та №77-К від 29.11.2021 року в.о. директора Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради про відсторонення позивачки від роботи, поновлення на роботі та виплати втраченої заробітної плати за період відсторонення за відсутності профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27.10.2021 р. ОСОБА_1 , отримала «Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти «CОVID-19» від В.о. директора Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради Людмили Дацької з вимогою надати додаткові медичні документи та погрозою у випадку їх ненадання відсторонити від роботи без збереження заробітної плати.

При отриманні даного повідомлення позивачка відразу заявила про неприпустимість вимагати в неї будь які додаткові медичні документи без її на це згоди. Також, заявила і щодо її сумнівів в доцільності та правомірності, особисто для позивачки, вакцинації проти «CОVID-19. Короткий запис зробила у відповідному тексті вищевказаного повідомлення.

Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 , були видані накази В.о. директора Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради від 22.11.2021 р №76-К та від 29.11.2021 р № 77-К про відсторонення позивачки від роботи, які вона наразі оскаржує.

Додатково зазначила, що вона не відмовлялась і не ухилялась від будь-яких профілактичних щеплень, в тому числі проти «CОVID-19», але в неї відсутня об`єктивна (повна) інформацію про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення у відповідності до норм частини шостої ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Сімейний лікар ОСОБА_1 , не вимагає в неї пройти вакцинацію проти «CОVID-19», напевне він вважає, що ця процедура їй не потрібна, або шкідлива. Сімейний лікар - терапевт, не імунолог, не вірусолог, не епідеміолог тощо, і він не може надати всю необхідну навіть медичну інформацію, не кажучи вже про юридичну. ОСОБА_1 , провела, і до сих пір проводить, багато додаткової роботи щодо пошуку необхідної інформації в інтернет-мережі, інформація дуже суперечлива: вакцини ще не пройшли всі необхідні етапи випробовування і тому Всесвітня організація охорони здоров`я. Парламентська асамблея ради Європи, наш Прем`єр- міністр, Міністр охорони здоров`я тощо заявляють про виключно добровільність щеплення від CОVID-19. Постійно розширюється перелік протипоказів до вакцинації від CОVID-19.

Вищезазначені обставини і стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 14.01.2022 у даній цивільній справі відкрито спрощене провадження.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, 25 березня 2022 року представник відповідача Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради було подано до суду відзив на цивільний позов, в якому зазначили, що вважають відсутніми підстави для задоволення позову, свою позицію обґрунтовує тим, що 01.11.2021 року наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» доповнено Перелік посад, що підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України вказаної хвороби, до якого віднесено також працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83. До вказаного Переліку входить і Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради.

Позивачка була проінформована про правові наслідки у випадку її відмови або ухилення від обов`язкового щеплення, отримавши персональне попередження про необхідність надання документу щодо наявності профілактичного щеплення проти COVID-19, або медичну довідку про наявність протипоказань до вакцинації. Вказаних документів позивачка не надала. Так як позивачка не надала документів про отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, не надала документів у підтвердження наявності протипоказань до вакцинації, відповідач зобов`язаний був відсторонити позивачку від роботи. Оскаржуваний наказ відповідач вважає винесеним на підставах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, він не має наслідком втручання у приватне життя позивачки, не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Дані про проведення щеплень не є даними про стан здоров`я особи, які не підлягають розголошенню, даними про особисте чи сімейне життя особи, не є примусом, в умовах визначеної у порядку обов`язкових щеплень, на певній території України для певних категорій осіб, тому не порушує права, свободи і інтереси позивачки. просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачки у повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала в частині визнання незаконними та скасування наказів про її відсторонення та виплату заробтної плати за час відсторонення, додатково пояснила, що з 09 березня 2022 року її допущено до роботи у зв"язку із запровадженням воєнного часу, тому дана позовна вимога втратила актуальність.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та надав пояснення в їх обгрунтування.

Представник відповідача в судове засідання надав заяву, в якій заперечив проти позовних вимог, клопотав про розгляд справи у його відсутності.

За слухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

Позивачка ОСОБА_1 , працює на посаді завгоспа та по сумісництву двірником Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради, що підтверджується копіями оскаржуваних наказів наданих позивачкою, та ніким не оспорюється.

27.10.2021 р. ОСОБА_1 , отримала персональне повідомлення №3 «Про інформування щодо профілактичного щеплення проти CОVID-19» про те, що буде здійснюватися відсторонення від роботи працівників, які відмовлятимуться або ухилятимуться від вакцинації проти CОVID-19, до усунення причин, що його зумовили, а також що у період відсторонення працівника заробітна плата не нараховується, період відсторонення не зараховується до страхового стажу, не враховується при визначенні строку нарахування відпустки, оплата тимчасової непрацездатності в цей період не здійснюється.

Також ОСОБА_1 , було запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти CОVID-19 або довідку «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» форми № 028-1/о, в іншому випадку її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до усунення причин, що зумовили відсторонення.

При отриманні даного повідомлення 27.10.2021 року позивачка письмово вказала, що з суттю повідомлення категорично не погоджується.

З 23.11.2021 позивачку ОСОБА_1 , відсторонено від роботи на підставі наказів В.о. директора Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради від 22.11.2021 р №76-К та від 29.11.2021 р № 77-К, до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Зі змісту дослідженого документу вбачається, що правовими підставами відсторонення позивачки від роботи у ньому зазначено ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», наказ Міністерства охорони здоров`я від 01.11.2021 № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст.46 КЗпП України.

При ознайомленні 22.11.2021 року та 29.11.2021 року зі змістом вказаних наказів, позивачка ОСОБА_1 , жодних пояснень не зазначила. Вказана обставина позивачкою не оспорюється.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку,встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»,профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні є обовapos;язковими.Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Суд погоджується з позицією сторони позивача про те, що вказані норми встановлюють, що обов`язкові профілактичні щеплення для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань, прямо не передбачених як обов`язкові (дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз), застосовуються для окремих категорій працівників у зв`язку з особливостями виробництва, у якому вони приймають участь, або виконуваної ними роботи, тобто для працівників, діяльність яких потенційно пов`язана з ризиком зараження, та бере до уваги, що будь-яких доказів того, що діяльність позивачки ОСОБА_1 , яка обіймає посади завгоспа та по сумісництву двірника Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради, пов`язана з ризиком зараження інфекцією COVID 19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, суду не надано.

Разом з тим, наказом Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Зі змісту вказаного нормативно-правового акту (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01.11.2021) вбачається, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, крім інших категорій, працівники підприємств, установ та організацій, включено до переліку «Установи і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, до якого віднесено і Берестівську гімназію Володимирецької селищної ради.

Наказ Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01.11.2021 опублікований у виданні «Офіційний вісник України» 09.11.2021, відтак, з урахуванням вимог його п.4, набрав чинності з 09.12.2021.

Вказаний нормативно-правовийакт,яким встановленоперелік професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням протигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, є самостійним актом зобов`язального характеру, його ухвалення Міністерством охорони здоров`я України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, відповідає положенням ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Отже, з 09.12.2021 працівників Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради віднесено до категорії осіб, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп"яніння; відмови або ухилення від обов"язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Отже, вказана норма передбачає можливість відсторонення працівника від роботи і в інших, прямо не передбачених у ній, випадках, за умови встановлення таких випадків законодавством.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.1998 у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), прийшов до висновку, що термін «законодавство», що вживається у ч.3 ст.21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обовapos;язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

З огляду на галузь, при аналізі якого Конституційним Судом України надано тлумачення терміну «законодавство», - трудове законодавство, суд вважає релевантним наведене у вказаному рішенні тлумачення терміну «законодавство» і до положень ст.46 КЗпП України.

Підпунктом 2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 визначено обов`язок керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я.

Таким чином, зазначеною нормою чітко визначено інший, прямо не передбачений у ст.46 КЗпП України випадок відсторонення працівника від посади: за умови його відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. При цьому цей інший випадок не є тотожним іншому випадку, встановленому у ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», що вимагає подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для ухвалення адміністрацією підприємства наказу про відсторонення.

Відповідно до ст.30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Суд погоджуєтьсяз доводамипозивачки проте,що уст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»вакцинація відхвороби COVID 19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,відсутня упереліку обов`язковихі таких,що включаютьсядо календарящеплень.Разом зтим,її обов`язковістьдля окремихпрофесій,виробництв таорганізацій передбаченанаказом Міністерстваохорони здоров`я№ 2153від 04.10.2021(зізмінами,внесеними наказомМіністерства охорониздоров`я №2393від 01.11.2021).При цьому,як зазначалосьвище,встановлення обов`язковостіпрофілактичного щеплення протигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, самеМіністерством охорониздоров`я Українияк центральниморганом виконавчоївлади,що забезпечуєформування державноїполітики усфері охорониздоров`я,цілком відповідаєяк положеннямч.2ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»,так іположенням ч.3ст.27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення».Разом зтим,обов`язковість профілактичногощеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що встановлена вищезазначеним наказом Міністерства охорони здоров`я України, у розумінні ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є щепленням проти інших, прямо не встановлених ч.1 цієї норми інфекційних хвороб, і не є тотожною випадку, передбаченому ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», що вимагає включення такого заходу до календаря щеплень.

Таким чином, відповідач, видавши оспорювані накази, застосував у порядку, передбаченому законом (ст.46 КЗпП України), відсторонення від роботи позивачку ОСОБА_1 , оскільки це прямо передбачено законодавством пп.2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, що і є одним з інших випадків, передбачених законодавством, встановлених у ст.46 КЗпП України.

Суд враховує, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено саме обов`язки забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена відповідним Переліком, а також відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Тобто дискреційних повноважень у вирішенні цього питання керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій не мали.

Суд також вважає необхідним зазначити, що статтею 44-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України«Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, у тому числі і керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій.

Суд відхиляє доводи позивачки про те, що ані у трудовому договорі, ані у його посадовій інструкції немає обов`язку вакцинуватись проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», громадяни України зобов`язані, крім іншого, у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Тобто такий обов`язок позивачки виникає із закону.

Окремою підставою позову ОСОБА_1 , зазначає про те, що у зв`язку з відстороненням від роботи через відсутність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, він був підданий дискримінації, що заборонено КЗпП України, Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.

Відповідно до визначення, що міститься у ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Частиною 3 статті 6 вищезазначеного Закону передбачено, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

На переконання суду, відсторонення позивачки від роботи є встановленим законодавством наслідком її свідомого рішення та ненадання ним роботодавцю документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації, за встановлення обов`язковості такого щеплення у зв`язку з перебуванням на посаді, яку він обіймає, і охоплюється передбаченим у ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» випадком, коли до вимог, що висуваються для будь-якого працівника, що обіймає посаду позивача чи претендує на неї, встановлено особливу, додаткову вимогу - надання документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. На думку суду, це і є встановлена у ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особлива вимога, передбачена законом, щодо реалізації окремого права осіб, що не вважається дискримінацією.

Доказів у підтвердження вчинення відповідачем дій, що охоплювалися би ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», - обмеження у реалізації праві свобод за відсутності правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, - суду не надано. Відтак, суд прийшов до висновку, що у даному випадку не мала місце дискримінація позивача за ознакою стану здоров`я, медичною чи будь-якою іншою ознакою.

Відхиляються судом і твердження сторони позивачки про порушення вимог ст.92 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянинавизначаються виключно законами України.

Те, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, і групи населення та категорії таких працівників визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я Міністерством охорони здоров`я України, передбачено законом як ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», так і ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

При цьому, саме на положення ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» міститься посилання як у наказі Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (з наступними змінами), так і у п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами).

Аналізуючи підстави позову ОСОБА_1 , у частині протиправного втручання відповідача у право позивачки на працю, незабезпечення державою права на працю ОСОБА_1 , порушення ст.5 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права через звуження його прав і свобод, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Разом з тим, згідно зі ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому, вирішуючи питання співвідношення норм ст.ст.3, 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо її умови його не влаштовують. Разом з тим, законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає чи які відповідають його морально-етичним, релігійним чи іншим переконанням.

Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей. У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, у тому числі тих, які за станом здоров`я не можуть отримати щеплення.Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано ст.ст.3, 27, 49 Конституції України. Держава, встановивши обов`язок роботодавця відсторонити працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, які не мають профілактичного щеплення, від виконання обов`язків, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я як цих, так і інших працівників підприємства.

Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 висловив позицію про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Отже, у даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення є втручанням у гарантоване п.1 ст.8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи. Для визначення законності такого втручання Європейський суд з прав людини вказує на те, що аби визначити, що це втручання не потягнуло за собою порушення ст.8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону», чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, Європейський суд з прав людини неодноразово стверджував, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного життя має здійснюватися у відповідності до закону. Цей вираз не лише вимагає дотримання внутрішнього законодавства, але також має відношення до якості цього закону, вимагаючи його сумісності з принципом верховенства права («Halford проти Сполученого Королівства», § 49). Національне законодавство повинно бути чітким, передбачуваним та адекватно доступним («Silver і інші проти Сполученого Королівства», § 87). Це включає в себе достатню передбачуваність того, що особи можуть діяти відповідно до закону, а також чітке розмежування обсягу дискреційних повноважень державних органів.

У даному випадку, як проаналізовано вище, втручання у права позивача було здійснене відповідно до ст.46 КЗпП України, пп.2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (з наступними змінами). Усі вищезазначені норми викладені чітко і однозначно, їх зміст був доведений відповідачем до позивачки ОСОБА_1 , Відтак, суд встановив, що втручання у приватне життя позивача ґрунтувалось на законі.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) навів наступні аргументи (п.272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкова вакцинація, метою відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 Конвенції».

У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини прийшов до висновку про відповідність такого втручання критерію необхідності в демократичному суспільстві, зазначивши, що хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, у питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу (п.285).

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом. Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні органи влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

Отже,право позивачана працюв навчальномузакладі було тимчасово обмежено у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я інших осіб. Досягнення цієї мети є пріоритетним та виправдовує втручання у право ОСОБА_1 , на повагу до приватного життя та право на працю. Таким чином, втручання у права позивача ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Відсторонення від роботи означає тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою, створювати умови для її виконання та сплачувати йому заробітну плату. При цьому таке тимчасове увільнення працівника від виконання обов`язків за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне їх припинення, на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що відповідачем виданням оскаржуваних наказів було вчинено дії, що суперечать п.3 Резолюції 2361 (2021) ПАРЄ про необов`язковість вакцинації, порушено його право на відмову від лікування, не дотримано вимог ст.ст.2, 3, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на життя, заборона катування, право на свободу і особисту недоторканість), вчинено дії з примушення його до здійснення проти його волі медичних маніпуляцій, суд враховує наступне.

Суд цілком погоджується з доводами сторони позивачки про те, що вакцинація осіб від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не є обов`язковою, і ніхто не може зазнавати примушення до її проведення проти власної волі. В законодавстві України відсутня норма, яка б дозволяла таку примусову вакцинацію, саме тому законодавством встановлений механізм відсторонення працівників від роботи на посадах, включених до переліку таких, що вимагають наявність обов`язкових щеплень.

Це твердження не суперечить ані пп.2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ані наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (з наступними змінами). Разом з тим, наявність вакцинації від цієї хвороби, за умови відсутності документально підтверджених протипоказань до її проведення, передбачена вищезазначеними нормативно-правовими актами як умова роботи на посаді, яку як на час виникнення спірних правовідносин, так і на даний час обіймає позивач.

Вимога прообов`язковістьвакцинації відгострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, для осіб певних професій та підприємств, не може вважатися примушуванням працівників до вакцинації або катуванням, як стверджує позивач, оскільки фактично у даному випадку особа, яка обіймає відповідну посаду, постає перед вибором - вакцинуватися і продовжувати роботу або, керуючись власними переконаннями, відмовитися від вакцинації і бути відстороненою від посади.

Відтак, відмова від вакцинації є цілком правомірною, але у такому випадку працівник свідомо допускає настання для себе наслідків у вигляді відсторонення від роботи, адже така відмова не повинна ставити під загрозу здоров`я інших осіб.

Варто зазначити, що відсутність вакцинації є перешкодою реалізації прав осіб і в інших сферах суспільного життя, зокрема, може мати наслідком обмеження відвідування розважальних закладів, торгових центрів, закладів громадського харчування тощо.

Твердження позивачки про те, що жодна вакцина в світі від коронавірусної хвороби не завершила повний цикл клінічних випробувань, є небезпечною, її застосування має бути виключно добровільним, а примушення до її застосування є проведенням незаконного медичного експерименту на людях, що є аморальним і неправомірним діянням, судом не аналізуються, оскільки в суді не знайшов свого підтвердження факт примусу позивачки до проведення вакцинації, а тому вирішення цих питань перебуває за межами предмету позову.

Суд відхиляє також доводи позивачки про те, що у зв`язку з відстороненням від роботи відповідач позбавив її засобів для існування, оскільки вона не може навіть влаштуватись на іншу роботу. Право позивачки на розірвання трудового договору з власної ініціативи передбачене у ст.38 КЗпП України, і наказ про його відсторонення від роботи таке право не зупиняє.

Неспроможними вважає суд і доводи позивача щодо порушення при винесенні оскаржуваного наказу вимог ст.49-2 КЗпП у частині строку попередження працівника про зміну істотних умов праці.

Слід зазначити, що вказаною нормою, на яку посилається позивачка, питання процедури повідомлення про зміну істотних умов праці не регулюється, у той час як вказана норма стосується порядку вивільнення працівників. У той же час, порядок зміни істотних умов праці унормований ст.32 КЗпП України.

Так, згідно з ч.3, 4 вказаної статті, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 КЗпП України.

Незважаючи на те, що перелік істотних умов праці, наведений у вищезазначеній нормі, не є вичерпним, проте, визначаючи умови праці істотними, слід мати на увазі, що такі умови стосуються безпосередньо організації виробництва і праці, тобто характеризують саме трудовий процес. Натомість вакцинація не тягне за собою зміни в організації виробництва і праці у розумінні ч.3 ст.32 КЗпП України, а є лише умовою, за якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Відрізняються і наслідки недотримання умови про вакцинацію, яким є відсторонення від роботи, від незгоди зі змінами істотних умов праці, яким є звільнення працівника з посади.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та скасування наказів в.о. директора Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради від 22.11.2021 р №76-К та від 29.11.2021 р № 77-К, у частині відсторонення ОСОБА_1 , від роботи на посаді завгоспа та по сумісництву двірника.

На підставі ст.141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивачку.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 82, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352-354 ЦПК України, ст.46 КЗпП України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Берестівської гімназії Володимирецької селищної ради про поновлення на роботі - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Рівненського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя О.В. Іванків

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач: Берестівська гімназія Володимирецької селищної ради, юридична адреса 34361, с. Берестівка, вул. Шкільна, буд. 2, Вараського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 22568008