Рішення

від 04.05.2022 по справі 320/10059/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2022 року м. Київ справа №320/10059/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 2329-50-VII від 25 червня 2020 року в частині відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради;

- зобов`язати відповідача розглянути клопотання про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення позивачу земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області, Бориспільського району для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Щасливської сільської ради) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не було прийнято рішення за заявою-клопотанням позивача, що порушує право позивача на отримання у власність земельних ділянок.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.

Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об`єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності орієнтовною площею 1,8885 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Бориспільському районі Київської області (кадастровий номер 3222985402:02:003:0059).

До вказаної заяви позивачем додано копію документа, що посвідчує особу та ідентифікаційний код, а також графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

25 червня 2020 р. рішенням відповідача № 2329-50-VIIвідмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради, враховуючи голосування депутатів ради.

У зв`язку з незгодою з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування (далі Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, щоЗемельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, рішенням № 2329-50-VII від 25 червня 2020 рокувідмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2, га для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради, враховуючи голосування депутатів ради. Дослідивши вказане рішення, судом не встановлено зазначення жодної передбаченої законом підстави для відмови відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано документів, які б підтверджували що була проведена перевірка та відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам. Суд зазначає, що рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.

Суд зазначає, що вказана відповідачем в оскаржуваному рішенні підстава відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України не передбачена.

Це означає, що вказане рішення є невмотивованим, протиправним і незаконним.

Вимогами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу належного урядування. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" убачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту приймається уповноваженим органом державної влади згідно з визначеною законом процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та підпорядковане меті можливості надання громадянину земельної ділянки у власність або користування.

Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок допускається лише з підстав, передбачених законом.

В силу ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У справі, що розглядалась, відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою ним заявою та доданими до неї графічними матеріалами, а також додатково поданими документами.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправрно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради.

У будь-якому разі рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.

Ураховуючи, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою заявою та доданими до неї графічними матеріалами, відсутні підстави вважати, що відповідач належним чином розглянув заяву позивача.

Тому, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноваженьвирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.

Крім того, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Щасливської сільської ради) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, суд зазначає, що вказана позовна вимога є передчасною, оскільки таке рішення приймається лише за наслідками розгляду документів, тобто у даному випадку вимога заявлена на майбутнє, а тому не підлягає задоволенню.

Суд також бере до уваги, що обставини справи, які є предметом дослідження, виникли до уведення в Україні в лютому 2022 р. надзвичайного та воєнного стану, а прийняті рішення, дії чи бездіяльність відповідача не пов`язані із уведенням воєнного стану.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено права позивача на розгляд його звернення про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та порушено вимоги передбачені ч.2ст. 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на належний розгляд заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалами справи між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро «Казачук та партнери» (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги від 3 червня 2020 р. № 03-06/20-6.

На виконання цього договору представником позивача надано додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 3 червня 2020 р. № 03-06/20-6. Відповідно до цієї додаткової угоди адвокатом надано наступні послуги:

1) зміст витраченого часу попереднє опрацювання матеріалів. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Формування правової позиції. Аналіз судової практики, узагальнень Верховного Суду України та практики Європейського суду з прав людини; кількість годин - 2 год.; вартість годин 1000 грн. 00 коп.; вартість послуг 2000 грн. 00 коп.;

2) зміст витраченого часу надання усних та письмових консультацій щодо можливості оскарження дій Щасливської сільської ради, визнання протиправними дії Щасливської сільської ради та щодо компенсації правової допомоги; кількість годин - 2 год.; вартість годин 500 грн. 00 коп.; вартість послуг 1000 грн. 00 коп.;

3) зміст витраченого часу підготовка, написання позовної заяви; кількість годин - 2 год.; вартість годин 1000 грн. 00 коп.; вартість послуг 2000 грн. 00 коп.

Отже загальна вартість наданих адвокатом послуг за додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 3 червня 2020 р. № 03-06/20-6складає 5 000 грн. 00 коп.На підтвердження понесених витрат позивачем надано дублікат квитанції № 0.0.1866530181.1 від 12 жовтня 2020 р. на суму 5 000 грн. 00 коп.

Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання щодо повернення коштів за правничу допомогу підлягає задоволенню. Так, позивачу підлягає поверненню наступна сума за надану йому правничу допомогу - 5 000 грн.

Щодо розподілу інших судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з квитанцією від 8 жовтня 2020 р. № 87846 позивачем сплачено судовий збір на суму 840 грн. 80 коп.

Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог присуджує позивачу 500 грн. 00 коп. понесених витрат по оплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Щасливської сільської ради № 2329-50-VII від 25 червня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради.

Зобов`язати Щасливську сільської ради розглянути клопотання про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області, Бориспільського району для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Щасливської сільської ради (код ЄДРПОУ - 04527520) витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Щасливської сільської ради (код ЄДРПОУ - 04527520) судовий збір у розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач Щасливська сільська рада, адреса: вул. Фестивальна, буд. 39, с. Щасливе, Київська область, 08325, код ЄДРПОУ - 04527520.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 5 травня 2022 року.