Рішення

від 05.05.2022 по справі 420/4153/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4153/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області (вул.Успенська,4, м.Одеса, 65014) про визнання протиправними та скасування постанов №331143, №331144 від 07.02.2022 року,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову №331144 від 07.02.2022 про застосування до ФОП ОСОБА_2 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8500 грн.;

стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр-т Перемоги,14, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Селянського (фермерського) господарства «Тэра» (67764, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Широке, вул. Молодіжна, 61; код ЄДРПОУ 22497064) судовий збір у розмiрi 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вiсiмдесят одна гривня 00 коп.);

визнати протиправною та скасувати постанову №331143 від 07.02.2022 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно господарського штрафу у розмiрi 17000 грн.;

стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорт (03135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Селянського (фермерського) господарства «Тэра» (67764, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Широке, вул. Молодіжна, 61; код ЄДРПОУ 22497064) судовий збір у розмірі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вiсiмдесят одна гривня 00 коп.).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач послався на те, що він перевозив сипучий вантаж, який є рухомим під час руху автомобіля, а тому його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, що в свою чергу не дає можливості за відсутності відповідної методики зважування з достовірністю встановити, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень. Зазначає, що результати вимірювання, здійснені відповідачем, не можна вважати достовірними, зважаючи на неможливість встановлення точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним вантажем.

Ухвалою суду від 23.03.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

29.12.2021 року посадовими особами вiддiлу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті в пункті габаритно вагового контролю автодороги М-05 «Київ-Одеса» (452 км + 811) здійснено перевірку транспортного засобу марки «VOLVO»/«RENDERS», реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 328190, яким встановлено порушення ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної (документу на вантаж), без посвідчення водія, без протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу з перевезенням вагових обмежень 6,42% ( навантаження на строєну вісь 25,54 т при допустимих 24 т), у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, перевищення встановлених законодавством габаритно вагових норм вiд 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або подiльного вантажу.

На підставі зазначеного акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом № 328190 вiд 29.12.2021 року, посадовими особами відділу державного нагляду(контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті постанову № 331144 від 07.02.2022 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за абз.14 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано адміністративно - господарський штраф у розмірі 8 500 гривень.

Крім того, Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 328190, встановлено порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме посвідчення водія, товарно - транспортна накладна, протокол перевірки адаптації, тахографа до транспортного засобу.

На підставі зазначеного акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом № 328190 вiд 29.12.2021 року, посадовими особами відділу державного нагляду(контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову № 331143 від 07.02.2022 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за абз.3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 гривень.

Позивач вважає зазначені постанови протиправними та за їх скасуванням звернувся до суду.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та іншими Законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Приписами статті 6 зазначеного Закону передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Статтею 1 Закону №2344 визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 вказаного Положення).

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (надалі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (надалі Порядок - №1567).

Згідно із зазначеним Порядком №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством регламентовано повноваження Укртрансбезпеки, зокрема в особі її територіальних органів, здійснювати контроль за дотриманням перевізниками нормативно-правових вимог у галузі автомобільних перевезень шляхом здійснення контрольно-вагового вимірювання під час рейдових перевірок.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (надалі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (надалі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до частини дванадцятої статі 6 Закону №2344 та пункту 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт»; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 33 Закону України від 08 вересня 2005 року №2862-IV «Про автомобільні дороги» (надалі - Закон №2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

За пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Із наведеного випливає, що дозвіл та плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу є обов`язковими при здійсненні перевезень великоваговими чи великогабаритними транспортними засобами, вагові чи габаритні параметри яких перевищують нормативно допустимі.

Матеріали справи свідчать, що підставою для видання спірної постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу стали результати габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки «VOLVO»/«RENDERS», реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Як установлено судом, за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки «VOLVO»/«RENDERS», реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 під час рейдової перевірки встановлено, що навантаження на навантаження на строєну вісь 25,54 т при допустимих 24 т.

Відповідно до цих результатів вагові параметри вказаного транспортного засобу перевищують нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 5 % (а саме 6,42 %) , що дало підстави вважати цей транспортний засіб великоваговим, для руху якого, за правилами частини четвертої статті 48 Закону №2344-ІІІ, повинен бути відповідний дозвіл.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що 29.12.2021 р. належний позивачу транспортний засіб рухався автомобільними дорогами з перевищенням встановлених вагових обмежень, при цьому у водія даного транспортного засобу був відсутній дозвіл, який дає право на рух вказаним автомобілем.

Позивач не надав суду доказів, що він звертався за видачею такого дозволу, а йому було відмовлено.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" (надалі - Порядок № 879) габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктами 3, 4, 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно до статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Суд встановив, що дозвіл та плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу у позивача відсутні, а отже за описаних обставин відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ.

Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року по справі №803/1540/16, від 01 липня 2020 року по справі № 803/50/17.

В частині тверджень позивача щодо перевезення сипучого вантажу (щебенево-піщаної суміші), відтак даний вантаж не є статичним під час руху автомобіля, його маса постійно перерозподіляється, тобто не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, суд зазначає наступне.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху передбачено, що рух транспортних засобів з перевищенням на осі або фактичну масу 40 т у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється, тому чинним законодавством взагалі забороняється оформлення дозволу, яким дозволено рух великовагових транспортних засобів із подільним вантажем.

Але стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не містить ніяких застережень стосовно виду вантажу - подільного або неподільного, який перевозиться. Також санкція статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу без будь-яких застережень стосовно виду вантажу.

Оскільки Закон має вищу юридичну силу ніж Правила дорожнього руху, тому суд застосовує норму Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, автомобіль на ваги заїжджає повільно зі швидкістю 5-6 км на годину, тому така швидкість руху не може привести до зміщення вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 24 липня 2019 року справі №803/1540/16.

Крім того, наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 2014 року «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу, які позивачем не були виконані.

В силу пунктів 8.14-8.15 Глави 8 зазначених правил завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.

Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.

Згідно з пунктом 12.1 Глави 12 зазначених правил, при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.

Пунктом 12.5 Глави 12 вказаних правил передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Також пунктом 8.20 Глави 8 зазначених правил визначено, що водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.

За змістом пункту 8.21 Глави 8 зазначених правил, виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов`язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.

Крім того, наведеними вище нормативними актами не передбачається можливості звільнення перевізника від відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у випадку переміщення вантажу у вантажному відсіку автомобіля. Так, згідно чинного законодавства жодними вітчизняним чи та міжнародним нормативним документом не передбачені виключення з Правил дорожнього руху України щодо правильності розміщення та кріплення вантажу при перевезенні подільних вантажів.

Таким чином водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо сипучості вантажу суд вважає необґрунтованим.

Стосовно посилання позивача на відсутність Методики зважування транспортного засобу для підтвердження неможливості встановлення точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним вантажем, суд враховує наступне.

В розумінні підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 вимірювання (зважування) процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 19 Порядку №879, у редакції чинній на час прийняття такого Порядку, встановлювалося, що регламент проведення вимірювання і зважування та технічні параметри вимірювального і зважувального обладнання визначаються Укравтодором згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року №385 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 і від 27 червня 2007 року №879» пункт 19 Порядку №879 викладено в такій редакції: «Під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансінспекція або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку». При цьому змін до підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 внесено не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 «Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» виключено пункт 19 Порядку №879.

З огляду на виключення пункту 19 Порядку №879 наявність у терміні «вимірювання» посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не розцінюється судом як наявність у відповідача обов`язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, суд вважає, що відповідачем правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та складено відповідні довідку та розрахунок.

Крім того, позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.

Відсутність методики не є підставою для невнесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів габаритні параметри яких перевищують нормативні та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, не свідчить про те, що процедура зважування відбулась з порушенням норм чинного законодавства, або в зв`язку з відсутністю методики були спотворені дані зважування.

Жодним нормативним документом, що регулює діяльність Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю не встановлено обов`язок використання методики при зважуванні тих чи інших видів вантажів (у тому числі сипучих, рідин). Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 02 серпня 2018 року у справі №820/1420/17 та від 21 вересня 2018 року у справі № 804/5296/17.

Твердження позивача про те, що при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучим вантажем, що змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, та результати вимірювання, не можна вважати правомірними, бо такі свідчать про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортних засобів з відповідним сипучим вантажем, суд оцінює критично з огляду на таке.

Ваги для статичного зважування - ваги, на яких під час зважування вантаж не переміщується на вантажоприймачі і його маса лишається незмінною протягом терміну зважування. Тобто, в даному випадку ваги виконують функції зважування осьового навантаження автотранспорту в статиці.

Відтак, посилання позивача на специфіку вантажу і що за рахунок саме його пересипання мало місце перевищення встановлено допустимого осьового навантаження не виключає відповідальності перевізника за виявлені порушення.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху передбачено, що рух транспортних засобів з перевищенням на осі або фактичну масу 40 т у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється, тому чинним законодавством взагалі забороняється оформлення дозволу, яким дозволено рух великовагових транспортних засобів із подільним вантажем.

Слід зауважити, що щебенево-піщана суміш є подільним вантажем, який у даному випадку перевозився насипом, без тари та не в контейнері.

Як було встановлено судом раніше, інспекторами відповідача складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 328190, яким встановлено порушення ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної (документу на вантаж), без посвідчення водія, без протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу з перевезенням вагових обмежень 6,42% ( навантаження на строєну вісь 25,54 т при допустимих 24 т), у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм вiд 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або подiльного вантажу.

Таким чином, в акті зафіксовано, що навантаження на строєну ось транспортного засобу позивача перевищило нормативно встановлені допустимі вагові параметри на 6,42 %, Загальна вага транспортного засобу під час відповідного зважування дійсно не перевищувала загального ліміту у 40 т.

Однак, слід зауважити, що завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси до 40 т, перевізник зобов`язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.

Крім того, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарна - транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну вагу товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно - матеріальних цінностей в аспекті підтвердження факту (Постанова Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №802/518/17-а).

Таким чином, при проведенні габаритно-вагового контролю, складання відповідного акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, здійснення розрахунку плати за проїзд, посадові особи відповідача діяли на підставі та у спосіб, встановлений чинним законодавством, а також з дотриманням вимог чинного законодавства.

Враховуючи підтвердження факту перевищення допустимої ваги вантажного автомобіля за відсутності дозволу на перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову №331144 від 07.02.2022р. про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 8 500,00 грн.

Наказом Міністерством транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 385, ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Згідно пункту 1.4 Інструкції № 385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 385, виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.

Пунктом 3.3 Інструкції № 385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Положеннями пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Відтак, ведення індивідуальної контрольної книжки водія є допустимою тахографу альтернативною формою фіксації інформації про рух транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв під час виконання внутрішніх перевезень.

Відповідно до абз. 3 ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Саме до категорії інших документів і відносяться у даному випадку відсутній щоденний реєстраційний листок по режиму праці та відпочинку водія за 14.12.2019 та чіп картка водія до цифрового тахографа.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів зобов`язаний дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Міністерством транспорту і зв`язку 07.06.2017 року було видано Наказ № 340 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів» (далі Наказ № 340).

Згідно з п.1.1. це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо

роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Відповідно до п. 1.2. це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

В силу вимог п.1.3. Наказу № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно п.7.1. Наказу №340 перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті з дотриманням вимог Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567.

Відповідно п.7.2. Наказу №340 головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснює перевірку встановленого режиму праці і відпочинку водіїв відповідно до чинного законодавства України.

П. 6.1 Наказу №340 передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

При здійсненні перевірки дотримання режиму праці і відпочинку водія, посадовими особами Укртрансбезпеки було виявлено, перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме посвідчення водія, товарно - транспортна накладна, протокол перевірки адаптації, тахографа до транспортного засобу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову №331143 від 07.02.2022 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень надав до суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і довів правомірність своїх дій щодо винесення спірної постанови.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Понесені позивачем витрати пов`язані з розглядом справи поверненню не підлягають, з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області (вул.Успенська,4, м.Одеса, 65014) про визнання протиправними та скасування постанов №331143, №331144 від 07.02.2022 року - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.