Рішення
від 05.05.2022 по справі 320/15151/21
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2022 року Київ № 320/15151/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 09.09.2021 № 1115 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва" та зобов`язання Ставищенську селищну раду передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером №3224283600:03:002:0049, площею 0,49 га для індивідуального садівництва.

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Красилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області №1146, правонаступником якої відповідно до рішення 1 сесії 2 пленарного засідання Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області VIII скликання №12 від 04.12.2020 стала Ставищенська селищна рада Білоцерківського району Київської області, йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва площею 0,12 га із земель, які перебувають у межах с. Красилівка Білоцерківського району Київської області.

На реалізацію рішення №1146, ОСОБА_1 було замовлено у відповідній організації та подано на розгляд відповідача разом із заявою проект землеустрою відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,12 га, з кадастровим номером 3224283600:03:002:004 для індивідуального садівництва, однак за результатами голосування проект не було затверджено, оскільки відповідно до результатів голосування «проти» його затвердження проголосувало 5 депутатів, «за» - 0, «утрималися» - 0.

Позивач вважає, що у спірному випадку має місце протиправна відмова у затвердженні проекту землеустрою, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 10.12.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), та з урахуванням положень статей 257-262 КАС України.

На адресу суду відповідачем було направлено відзив на позовну заяву, в якому станній заявив про повне невизнання позовних вимог. З посиланням на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, відноситься до земель іншого сільськогосподарського призначення (виробничі території), розташована за межами населеного пункту с. Красилівка (територія бувшого господарського двору КСП "Надія") з цільовим призначенням для товарного сільськогосподарського виробництва, вважає прийняте рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою законним, а вимоги позовної заяви безпідставними.

У відповіді на відзив, позивач наполягає, що на момент ухвалення спірного рішення земельна ділянка, на яку він претендує, є сформованою та віднесена до відповідної функціональної зони за даними Державного земельного кадастру. Крім того, у рішенні №1115 від 09.09.21 не зазначені конкретні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, наданому позивачем.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини:

09.09.2021, Ставищенська селищна рада Білоцерківського району Київської області на 15 черговій сесії VIII скликання прийняла рішення "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва". Підставою для прийняття оспорюваного рішення стала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, з урахувнням висновків постійної комісії селищної ради з питань регулювання земельних відносин, агропромислового комплексу, архітектури, будівництва та охорони навколишнього середовища селищної ради.

У якості аргументу для ухвалення негативного рішення на користь позивача послугував висновок, що відповідно до запроектованого Генерального плану спірна земельна ділянка відноситься до земель іншого сільськогосподарського призначення (виробничі території), а згідно діючого проекту формування 1993 року вбачається, що земельна ділянка розташована за межами населеного пункту с. Красилівка (територія бувшого господарського двору КСП "Надія") з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Генеральний план на межі населеного пункту не затверджено та межі населеного пункту не змінені, чинним є проект формування, згідно з яким спірна земельна ділянка відноситься до території бувшуго господарського двору КСП "Надія та передбачена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцt розташування об`єкта не відповідає вимогам законів.

Водночас, ОСОБА_1 , на спростування доводів відповідача вказав, що згідно ст.20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів АРК та органів місцевого самоврядування. На підставі рішення відповідача №1146 від 22.10.2020 та ст. 20 ЗК України, земельна ділянка, на яку він претендує була віднесена до земель сільськогосподарського призначення, індивідуального садівництва (01.05), цільове призначення: секція А, код 01- землі сільськогосподарського призначення, підрозділ - код 01.05 - для індивідуального садівництва. У рішенні відповідача №1115 від 09.09.2021 не зазначено на якій підставі було змінено кадастровий номер земельної ділянки 3224283600:03:002:0049 одночасно з її цільовим призначенням; не вказано перелік недоліків документації із землеустрою з посиланням на відповідні норми закону та прийнятих згідно них нормативно-правових актів, затвердженої документації із землеустрою, яким вона не відповідає.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).

Відповідно до пункту «б» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 ЗК України. В силу положень частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Положеннями статті 59 Закону №280/97-ВР унормовано, що акти місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, а також відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовані Законом України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій».

На підставі статті 25 Закону № 858-IV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. До видів документації із землеустрою належать, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

За нормами частини першої статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Суд зазначає, що за змістом статті 30 Закону № 858-IV погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, - частина дев`ята статті 118 ЗК України. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду, -частина десята статті 118 ЗК України.

До 26.05.2021 діяла редакція ЗК України, яка передбачала, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина шоста статті 186 ЗК України). При цьому відповідно до частини сімнадцятої статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Частина перша статті 186-1 ЗК України передбачала, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28.04.2021, чинного з 27.05.2021 статтю 186-1 ЗК України виключено, а статтю 186 «Погодження і затвердження документації із землеустрою» викладено в новій редакції.

Проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу,- пункт 6 частини другої статті 186 ЗК України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим, -частина шоста статті 186 ЗК України.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації,- частина сьома статті 186 ЗК України.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою маємістити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження (частина дев`ята статті 186 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень міської ради та ухвалюється шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва було розроблено на підставі рішення Красилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 22.10.2020 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельно ділянки» (до повноважень якої на той час належало вирішення цього питання). На виконання вказаного рішення, ним у відповідній організації ТОВ "Українська консалтингова група - Лтд." було розроблено проект землеустрою, який передано на затвердження Ставищенській сільській раді.

Рішенням відповідача від 09.09.2021 №115, представлений на розгляд проект затверджений не був. За результатом дослідження цього рішення, суд дійшов висновку про його невідповідність вимогам чинного законодавства в частині обгрунтування відмови у затвердженні проекту землеустрою; рішення не містить вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліків та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Твердження відповідача про те, що спірна земельна ділянка не відповідає місцю розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них норм ативно-правових актів документально не підтверджена та суперечить даним Державного земельного кадастру, за відомостями якого земельна ділянка з кадастровим номером 3224283600:03:002:0049, станом на 27.05.2021, мала цільове призначення для індивідуального садівництва. Даних про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки суду не надано та підтверджено відповідачем у будь-який спосіб.

Отже, матеріалами справи встановленоо, що Ставищенська селищна рада, відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою за встановлених судом обставин, діяла неправомірно та не в межах своїх повноважень, тому вимоги позивача про визнання протиправним та скасування її рішення від 09.09.2021 №1115, підлягає задоволенню.

Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання орган місцевого самоврядування передати йому у власність земельну ділянку з кадастровим 3224283600:03:002:0049, орінтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва, з огляду на таке:

у постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що "...суд може зобов`язати відповідача - суб`єкт владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18. Втім, судом сукупність зазначених умов не встановлена, в тому числі і щодо виконання позивачем усіх умов, визначених законом для прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, подання усіх належних документі для цього, сплату необхідних платежів, як не встановлена і відсутність між сторонами спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих позивачем документів.

Суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин кожної справи.

Аналіз статтей 2, 5 КАС України, свідчить, що такі повноваження як спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення юридично значимих дій на користь заявника, суд реалізує у разі встановленого факту очевидного порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері. Однак , як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав, про які йшлося вище.

При розгляді даної справи судом не було виявлено порушення права позивача як потенційного власника земельної ділянки, відтак вимога про зобов`язання Ставищенську селищну раду передати йому власність земельну ділянку, задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За приписами статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявленого позову.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області ( ЄДРПОУ 04360913, смт. Ставище Білоцерківського району Київської області, вул. Сергія Цимбала, 35/1) від 09.09.2021 №1115.

У задоволенні решти позовних вимог,- відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Брагіна О.Є.

СудКиївський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення05.05.2022
Оприлюднено25.06.2022
Номер документу104213463
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них

Судовий реєстр по справі —320/15151/21

Рішення від 05.05.2022

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Брагіна О.Є.

Ухвала від 10.12.2021

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Брагіна О.Є.

Ухвала від 22.11.2021

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Брагіна О.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні