Рішення

від 08.05.2022 по справі 160/3491/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2022 року Справа № 160/3491/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

15.02.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658), у якій просить:

- визнати протиправними та скасувати вимоги:

- №1251-54/424 від 08.02.2021 року;

- №Ф-1251-54/242У від 08.02.2021 року;

- №Ф-1251-54/414У від 10.11.2020 року;

- №Ф-1251-54/424У від 11.02.2020 року;

- №Ф-1251-54/424У від 11.05.2019 року.

Позовна заява обґрунтована наступним. З 2013 року позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. З моменту відкриття фактично не вів і не займався підприємницькою діяльністю та не подав звітності до органу доходів і зборів. На карткові рахунки позивача було накладено арешт виконавчою службою. При зверненні до виконавчої служби позивача повідомили про наявну заборгованість, яку було нараховано відповідачем. 31.01.2022 року позивач звернувся до Павлоградського відділу ДПС та отримав під підпис вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 року у розмірі 37788,74 грн. Крім того, позивач зазначає, що з виконавчої служби йому стало відомо тільки 10.02.2022 року про звернення відповідача до виконавчої служби із заявами про відкриття виконавчого провадження на підставі інших вимог. В січні 2022 року позивач припинив діяльність фізичної особи-підприємця. Таким чином, позивач вважає, що оскаржувані вимоги є протиправними, оскільки винесення таких вимог без проведення документальної перевірки, складання акту, яким оформлюються висновки такої перевірки, на думку позивача, суперечить вимогам Інструкції, затвердженої Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору, у зв`язку зі складним матеріальним становищем відповідно до ст.8 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі. Відкрито провадження у справі №160/3571/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

14.04.2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у його задоволення у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Павлоградською районною державною адміністрацією 14.11.2013 року за №22320000000010593. ФОП ОСОБА_1 взято на облік як суб`єкт підприємницької діяльності ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Павлоградського ДПІ (Павлоградський р-н) 15.11.2013 року за №12680. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця по ФОП ОСОБА_1 внесено 11.01.2022 року (статус 11 - припинено, але не знято з обліку). Відповідач звертає увагу на те, що згідно з положеннями Податкового кодексу України та Закону №2464-VI для фізичних осіб-підприємців обов`язки платників податків та платників єдиного внеску виникають з дня їх держаної реєстрації та припиняються з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Враховуючи викладене, ГУ ДПС у Дніпропетровській області вважає, що стосовно винесення спірних вимог діяло лише на підставі та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем Павлоградською районною державною адміністрацією 14.11.2013 року, запис №22320000000010593.

11.02.2022 року проведено держану реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця за власним рішення ОСОБА_1 та знято з обліку платників податків.

У відповідності до довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України від 01.02.2022 року позивач був працевлаштований та отримував дохід у період з січня по грудень 2017 року, 14 днів січня 2018 року, з лютого по березень 2018 року, 14 днів квітня 2018 року, 15 днів лютого 2021 року та березень 2021 року. Із вказаного доходу роботодавцями позивача сплачувались страхові внески, в тому числі єдиний соціальний внесок.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424 на суму 21030,90 грн. включає наступні нарахування:

- по строку 09.02.2018 року нарахований єдиний внесок у сумі 8448,00 грн. за 2017 рік;

- по строку 19.04.2018 року нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за перший квартал 2018 року;

- по строку 19.07.2018 року нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за другий квартал 2018 року;

- по строку 19.10.2018 року нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за третій квартал 2018 року;

- по строку 21.01.2019 року нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 року;

- по строку 19.04.2019 року нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за перший квартал 2019 року.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 року №Ф-1251-54/424 на суму 29293,44 грн. включає нарахування, зазначені у вимозі від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424, а також наступні нарахування:

- по строку 19.07.2019 року нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за другий квартал 2019 року;

- по строку 21.10.2019 року нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за третій квартал 2019 року;

- по строку 20.01.2020 року нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за четвертий квартал 2019 року.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 року №Ф-1251-54/424 на суму 35588,74 грн. включає нарахування, зазначені у попередніх вимогах від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424 та від 11.02.2020 року №Ф-1251-54/424, а також наступні нарахування:

- І квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (січень-лютий 1039,06 грн. + 1039,06 грн.);

- ІІ квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (за червень);

- ІІІ квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 року №Ф-1251-54/424 на суму 37788,74 грн. включає нарахування, зазначені у попередніх вимогах від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424, від 11.02.2020 року №Ф-1251-54/424 та від 10.11.2020 року №Ф-1251-54/424, а також наступні нарахування:

- ІV квартал 2020 року у сумі 2200,00 грн.

Таким чином, станом на 31.01.2021 року сума недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску склала 37788,74 грн. (із урахуванням нарахувань, визначених у вимогах від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424, від 11.02.2020 року №Ф-1251-54/424, від 10.11.2020 року №Ф-1251-54/424 та від 08.02.2021 року №Ф-1251-54/424).

Оскаржувані у даній справі вимога направлені на адресу платника податків, проте, до контролюючого органу повернулись відправлення з відміткою поштового відділення «адресат не мешкає з адресою».

Позивач про існування оскаржуваних вимог дізнався під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Не погодившись із вказаними вимогами, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак, господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо, особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом одночасно таких обставин: такою особою підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується, вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Як вже встановлено судом, контролюючим органом нараховано до сплати суму єдиного внеску всього у розмірі 37788,74 грн., яка складається з єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн., з єдиного внеску 2018 рік у розмірі 9828,72 грн., з єдиного внеску за 2019 рік у розмірі 11016,72 грн., з єдиного внеску за 2020 рік у розмірі 8495,30 грн.

При цьому, відповідно до довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України від 01.02.2022 року позивач був працевлаштований та отримував дохід у наступні період:

- у період з січня по грудень 2017 року, роботодавець ТОВ «КОД-БЕЗПЕКА» (код ЄДРПОУ 37726121);

- 14 днів січня 2018 року, роботодавець ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198);

- у період з лютого по березень 2018 року, роботодавець ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198);

- 14 днів квітня 2018 року, роботодавець ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198);

- 15 днів лютого 2021 року, роботодавець ПАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ МЕБЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (код ЄДРПОУ 00274619);

- березень 2021 року, роботодавець ПАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ МЕБЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (код ЄДРПОУ 00274619).

З указаного доходу роботодавцями позивача сплачувались страхові внески, в тому числі єдиний соціальний внесок.

Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідки за формою ОК-5) ОСОБА_1 , за останнього сплачено єдиний внесок у наступних періодах:

- у період з січня по грудень 2017 року, роботодавець ТОВ «КОД-БЕЗПЕКА» (код ЄДРПОУ 37726121);

- 14 днів січня 2018 року, роботодавець ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198);

- у період з лютого по березень 2018 року, роботодавець ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198);

- 14 днів квітня 2018 року, роботодавець ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (код ЄДРПОУ 40720198);

- 15 днів лютого 2021 року, роботодавець ПАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ МЕБЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (код ЄДРПОУ 00274619);

- березень 2021 року, роботодавець ПАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ МЕБЕЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (код ЄДРПОУ 00274619).

Таким чином, у відповідності до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідки за формою ОК-5) ОСОБА_1 , єдиний внесок не сплачено за півмісяця січня 2018 року, за півмісяця квітня 2018 року, за 2019 та за 2020 роки.

Отже, у вказані періоди єдиний соціальний внесок не сплачено ані позивачем, ані роботодавцями позивача.

Розмір єдиного соціального внеску у відповідні періоди становив:

- у 2018 році у розмірі 819,06 грн.;

- у 2019 році у розмірі 918,06 грн.;

- з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року у розмірі 1039,06 грн.;

- з 01.09.2020 року по 31.12.2020 року 1100,00 грн.

У II кварталі 2020 року нараховано суму єдиного внеску за червень у сумі 1039,06 грн, з урахуванням Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (СОVID- 19) від 17.03.2020 №533-ІХ (із змінами), тимчасово, за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 травня 2020 року звільняються від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за себе, у тому числі, самозайняті особи.

З огляду на відсутність сплати єдиного внеску за півмісяця січня 2018 року, за півмісяця квітня 2018 року, за травень-грудень 2018 року, за 2019 та за 2020 роки, суд робить висновок, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424 підлягає скасуванню в частині 10905,18 грн. (8448,00 грн. по нарахуванню за 2017 рік, 409,53 грн. по нарахуванню за півмісяця січня 2018 року, 819,06 грн. по нарахуванню за лютий 2018 року, 819,06 грн. по нарахуванню за березень 2018 року, 409,53 грн. по нарахуванню за півмісяця квітня 2018 року), як таку що винесена відповідачем неправомірно, із порушенням вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується наступним.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням того, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 року позивачу відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі, а також, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд робить висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 за подання адміністративного позову майнового характеру, який поданий фізичною особою, судового збору у розмірі 705,73 грн., а також стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Державного бюджету судового збору у розмірі 286,27 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.05.2019 року №Ф-1251-54/424 в частині суми 10905,18 (десять тисяч дев`ятсот п`ять гривень 18 копійок) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за подання адміністративного позову майнового характеру, який поданий фізичною особою, до Державного бюджету судові витрати з оплати судового збору у розмірі 705,73 (сімсот п`ять гривень 73 копійки) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) до Державного бюджету судові витрати з оплати судового збору у розмірі 286,27 (двісті вісімдесят шість гривень 27 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський