Рішення

від 25.04.2022 по справі 917/2171/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21 E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2022 Справа № 917/2171/15

за позовною заявою ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

ОСОБА_2 , АДРЕСА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пермус", вул. Гоголя, 84, м. Миргород, Полтавська обл., 37600

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Миргородського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області, вул. Я. Усика, 15, м. Миргород, Полтавська обл., 37600

2) ОСОБА_3 , АДРЕСА_3

3) ОСОБА_4 , АДРЕСА_4

4) ОСОБА_5 , АДРЕСА_5

5) ОСОБА_6 , АДРЕСА_5

6) ОСОБА_7 , АДРЕСА_6

7) ОСОБА_8 , АДРЕСА_7

8) ОСОБА_9 , АДРЕСА_8

про визнання недійсним статуту Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) у редакції від 08.08.2003 р., який зареєстровано розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004 р., скасування державної реєстрації статуту Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164), здійснену розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004 р.,

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Отюгова О.І.

Повноважні представники учасників справи в судове засідання не з`явились

Обставини справи: В провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пермус" ( як правонаступника Малого підприємства "Мрія") про визнання недійсним статуту Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) у редакції від 08.08.2003 р., який зареєстровано розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004 р., скасування державної реєстрації статуту Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164), здійснену розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004 р.

В обґрунтування позову позивачі вказують, що статут вони не підписували, статут в редакції, що оспорюється, не містить відомостей про частки учасників взагалі, у статуті відсутні положення про вищий орган управління підприємством, положення про розподіл повноважень, правління колективного підприємства; положення про періодичність скликання зборів; відсутні положення про те, хто приймає рішення про припинення підприємства ( в редакції заяви про доповнення обґрунтування позову, арк. справи 230, том 1). Позивачі зазначають, що вони, у справі Господарського суду Полтавської області № 917/1155/14 довели, що підписи на установчому договорі, який затверджено на все тих же зборах 08.08.2003 року, їм не належать. В подальшому позивачі жодною своєю дією спірного акту не схвалювали, а дізнавшись про збори 08.08.2003 року, на яких його було "затверджено", звернулись до господарського суду Полтавської області (справа 917/2065/14) з позовом про визнання рішень тих зборів недійсними.

Відповідач проти позову заперечує, зокрема, з мотивів, що:

- Статут та Установчий Договір МП МРІЯ були прийняті на підставі третього рішення загальних зборів МП МРІЯ від 08.08.2003 року, оформленого протоколом № 4 щодо затвердження Статуту і установчого договору у новій редакції. 08.06.2015 року рішенням Господарського суду Полтавської області по справі № 917/61/15 було відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення (протоколу № 4) від 08.08.2003 року. Так, в рішенні суду зазначалося, що оспорюванне рішення було прийнято та підписано у 2003 році, то строк для пред`явлення позовних вимог про визнання його недійсним сплинув у 2006 році.

- 10.06.2015 року рішенням Господарського суду Полтавської області по справі № 917\1155\14 було відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним Установчого договору МП МРІЯ у редакції від 08.08.2003 року. В рішенні суду також зазначалося, що оспорюванний протокол було підписано у 2003 році, а тому строк для пред`явлення позовних вимог сплинув у 2006 році.

- По справі № 917/2336/14 за позовом ОСОБА_4 , яка стверджувала, що не підписувала протоколу N9 4 від 08.08.2003 року, було проведено судово- почеркознавчу експертизу, де висновком № 159 від 24.04.2015 року чітко зазначено, що протокол від 08.08.2003 року підписаний ОСОБА_4 в подальшому ОСОБА_4 відмовилася від позовних вимог.

З урахуванням наведеного відповідачем подано заяву про застосування позовної давності ( арк. справи 179-187, том 2).

Ухвалою суду від 31.05.2016 року суд зупинив провадження у справі № 917/2171/15 до вирішення справи № 917/2065/14 та набрання рішенням у справі № 917/2065/14 законної сили. Зобов`язав сторін повідомити суд про результати розгляду справи № 917/2065/14.

Ухвалою суду від 10.09.2021 року поновлено провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання на 12.10.2021 на 10:00 год. Встановлено учасникам справи строк для подачі заяв, клопотань та доказів по суті спору до 01.10.2021 року. Зобов`язано учасників справи в строк до 01.10.2021 року повідомити суду інформацію про хід розгляду справи 917/2065/14, надати копії судових рішень у вказаній справі та відомості щодо набранням ними чинності. В зв`язку з переходом на нову редакцію Господарського процесуального кодексу України зобов`язано позивачів в строк до 01.10.2021 року у відповідності до вимог ч. 3 п.п.8,9,10 ст. 162 ГПК України письмово зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; надати суду підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також ухвалою суд викликав учасників справи у підготовче засідання.

Представники учасників справи в судове засідання 12.10.2021 року не з`явились.

07.10.2021 року від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог, до якої додано копії судових рішень у пов`язаних справах.

Від позивачів надійшли заява, в якій позивачі повідомили суду про підтримку своїх позовних вимог та поданого клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, уточнене клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підписів позивачів на Статуті Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164), заперечення на відзив відповідача.

11.10.2021 року від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та про ознайомлення з матеріалами справи.

Суд ухвалою від 12.10.2021 звертав увагу позивачів, що ними не виконано вимог ухвали суду від 10.09.2021 року щодо обов`язку в строк до 01.10.2021 року у відповідності до вимог ч. 3 п.п.8,9,10 ст. 162 ГПК України письмово зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; надати суду підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

З огляду на наведене, з метою виконання завдань підготовчого провадження, суд відклав підготовче засідання на іншу дату.

Позивачі в судові засідання 12.10.2021 року та 09.11.2021 року не з`явились. Від позивачів 11.10.2021 року надійшло уточнене клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підписів позивачів на статуті Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) у редакції від 08.08.2003 р., який зареєстровано розпорядженням Миргородського міського голови 26.02.2004 р.

Представник відповідача та третя особа ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала проти призначення експертизи, оскільки, на її думку, позивачами пропущені строки позовної давності.

Ухвалою від 09.11.2021 року суд відмовив у задоволенні клопотання позивачів про призначення судової експертизи з мотивів, наведених в ухвалі, а також закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 13.12.2021 року.

Судове засідання, призначене на 13.12.2021 року, не відбулось в зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. на лікарняному.

Ухвалою від 21.12.2021 року справу призначено до розгляду по суті на 01.02.2022 року на 09.00, задоволено клопотання третьої особи ОСОБА_6 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Повноважні представники учасників справи в судове засідання 01.02.2022 року не з`явились, належним чином та завчасно були повідомлені про дату і час судового засідання.

Ухвалою суду від 01.02.2022 року було відкладено розгляд справи по суті на 01.03.2022 року на 10 год. 30 хв.

На електронну адресу господарського суду Полтавської області від представника позивача 1 надійшло клопотання (вх. № 2072 від 01.03.2022 р.), відповідно до якого він просив перенести судове засідання на іншу дату у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану. Згідно відмітки, проставленої особою, відповідальною за приймання електронної кореспонденції у суді, дане клопотання не скріплене ЕЦП (не підписане). З огляду на що, суд ухвалив повернути позивачу представнику позивача 1 - Дашкеєву В. Г. клопотання про перенесення судового засідання (ухвала від 19.04.2022 року).

Ухвалою від 01.03.2022 року суд відклав розгляд справи на 26.04.2022 року, явка учасників справи судом обов`язковою не визнавалась.

При цьому, для надання можливості учасникам справи взяти участь (при бажанні такої участі) в судовому засіданні суд за власною ініціативою ухвалив доручити Миргородському міськрайонному суду Полтавської області (за місцезнаходженням учасників справи) забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі №917/2171/15, розгляд якої був призначений на 26.04.2022 року о 10.30 год. Також суд запропонував учасникам справи взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд враховує, що учасники справи мали можливість при бажанні ознайомлюватися з матеріалами справи в підсистемі "Електронний суд".

Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 26.04.2022 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом справи, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.

Суд також забезпечував проведення судового засідання в режимі відеоконференції (ухвала від 01.03.2022), однак учасники справи не скористались такою можливістю.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

У рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Беручи до уваги те, що суд не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, відсутністю клопотань про відкладення розгляду справи, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Такі висновки, викладені також у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності/відсутності: порушеного права позивачів, підстав для визнання недійсним статуту Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) у редакції від 08.08.2003 р. та скасування державної реєстрації вказаної редакції статуту, ефективності обраного позивачами способу захисту, вирішення питання чи пропущено позивачами строк позовної давності при зверненні до суду.

Підставами для визнання акта, у тому числі статуту, недійсним є, зокрема, його невідповідність вимогам чинного законодавства.

Згідно з п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008, підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", під час розгляду справ про визнання недійсними установчих документів господарським судам слід виходити з того, що статут є локальним нормативним актом, а не правочином, тому до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину.

Визнати недійсним статут юридичної особи повністю або в частині можливо у випадку його невідповідності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (ч. 3 п. 5.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").

Згідно положень ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Досліджуючи докази суд встановив, що в матеріалах даної справи наявні численні судові рішення між учасниками справи, які свідчать про тривалий корпоративний конфлікт.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, судовими рішеннями у справі № 917/1155/14 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним установчого договору Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія".

Відповідно до установчого договору Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" громадяни України: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 уклали договір про діяльність КП "Мале підприємство "Мрія". Відповідно до п. 1 договору підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок та інші рахунки у банківських установах, печатку із своїм найменуванням, штампами. Пунктом 5 договору встановлено, що предмет діяльності підприємства визначається Статутом. Відповідно до п. 9 договору підприємство в своїй діяльності керується чинним законодавством, цим договором, Статутом, а також внутрішніми правилами, регламентами та іншими нормативними актами. Права та обов`язки сучасників підприємства визначаються Статутом (п. 10 договору).

Суд встановив, що Статут КП "Мале підприємство "Мрія" затверджено рішенням загальних зборів засновників від 08.08.2003р., оформленим протоколом № 4 та зареєстровано розпорядженням міського голови м. Миргород від 26.02.2004 р. № 83р (копія в мат справи, том справи 1, а.с. 14-17).

В матеріалах справи відсутній оригінал статуту Малого підприємства "Мрія (Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) у редакції від 08.08.2003 р. Не надано було оригіналу статуту і на ухвалу суду ( арк. справи 89-91, том 2), якою задоволено клопотання позивачів (арк. справи 63, том 1) про витребування доказів від державного реєстратора.

Інших клопотань про витребування доказів позивачі не заявляли.

На підставі дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ( арк. справи 9-13, том 1), з урахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями у справах №917/2292/14, №917/471/14, 917/342/17 суд встановив, що припинення КП "МП "Мрія" здійснено шляхом реорганізації у формі перетворення на ТОВ "ПАЖЖ". Припинення ТОВ "ПАЖЖ" здійснено шляхом реорганізації у формі злиття з ПП "Таліон", у зв`язку з чим усі права та обов`язки зазначених юридичних осіб відповідно до вимог частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України перейшли до ТОВ "Пермус" як суб`єкта господарювання, утвореного внаслідок злиття.

У постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року по справі № 917/1973/14 ( арк. справи 146-151, том 1) встановлено, що в подальшому до Статуту було внесено зміни і доповнення:

- на виконання рішення загальних зборів засновників КП "Мале підприємство "Мрія" від 04.12.2013 р., оформленого протоколом № 29 (том справи 1, а.с. 204-206). Державна реєстрація змін проведена 11.12.2013 р., номер запису 15871050006000462;

- на виконання рішення загальних зборів засновників КП "Мале підприємство "Мрія" від 17.12.2013 р., оформленого протоколом № 30 (том справи 1, а.с. 213-217). Державна реєстрація змін проведена 19.12.2013 р., номер запису 15871050007000462.

Крім того, у жовтні 2014 року до господарського суду Полтавської області звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом до Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" про визнання недійсним третього рішення загальних зборів Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" (код ЄДРПОУ 13941164) 08.08.2003, оформленого протоколом № 4, щодо затвердження Статуту і установчого договору у новій редакції.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.05.2016 по справі № 917/2065/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено, в зв`язку з пропуском позивачами строку позовної давності, про застосування якого відповідачем зроблено відповідну заяву.

Судовими рішеннями у справах № 917/333/15 та № 917/2292/14 було визнано недійсним друге рішення, ухвалене 30.05.2014 загальними зборами КП "МП "Мрія", оформлене протоколом № 32 цього ж дня, відносно виключення зі складу учасників Колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія" ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (рішення по справі №917/333/15) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (рішення по справі № 917/2292/14).

Суд також встановив, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 звернулись до господарського суду з позовом до ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 про стягнення з відповідачів солідарно: на користь ОСОБА_1 123875,00 грн, на користь ОСОБА_2 123875,00 грн, на користь ОСОБА_3 247750,00 грн, на користь ОСОБА_4 247750,00 грн, на користь ОСОБА_8 247750,00 грн. Позов був мотивований тим, що позивачам заподіяна шкода у зазначених розмірах через невиплату вартості майна, пропорційної їх участі в статутному фонді Колективного підприємства "МП "Мрія", адже на момент його припинення позивачі були незаконно виключені з числа учасників КП "МП "Мрія" та, як наслідок, не були дотримані їх переважні права на купівлю часток (справа № 917/342/17).

Рішенням суду від 12.02.2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду 19.12.2019 року та постановою Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 917/342/17 позивачам відмовлено в задоволенні позовних вимог.

При ухваленні рішень у справі № 917/342/17 суди відхилили доводів позивачів про втрату ними можливості для поновлення їх корпоративних прав у зв`язку з тим, що припинення КП "МП "Мрія" є тією перешкодою, яку неможливо усунути в контексті порушень прав позивачів, допущених відповідачами та ліквідатором при ухваленні рішення про ліквідацію і проведенні процедури ліквідації КП "МП "Мрія". Адже з встановлених судами обставин вбачається, що припинення КП "МП "Мрія" відбулось не шляхом ліквідації, а шляхом реорганізації, внаслідок якої відбувається передання усього майна, прав та обов`язків правонаступникам.

Суд звертає увагу позивачів, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі посилалися на не підписання ними спірного статуту та підробку їх підписів, проте таких доказів позивачі суду не надали, в судові засідання не з`являлися, що унеможливимо відібрання зразків підписів та призначення судом експертизи.

Досліджуючи подані докази, суд звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у пункті 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом позову у цій справі по суті є визнання недійсним Статуту КП "МП Мрія" саме у редакції 08.08.2003р. та скасування його державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивачі на момент звернення до суду та на даний час є учасниками правонаступник КП МПП "Мрія" - ТОВ "Пермус", з такими вимогами позивачі не зверталися.

До оспорюваної редакції статуту були внесені зміни у 2013 році, про що свідчать судові рішення у справі № 917/1973/14 та інших справах, які наявні матеріалах справи. На момент звернення до суду із позовом у справі, що розглядається, КП МПП "Мрія" припинено. Яким чином визнання спірної нечинної редакції статуту ефективно відновить права позивачів і які саме права позивачами не обґрунтовано.

У контексті вищенаведеного суд зазначає, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту про визнання недійсними статуту в нечинній редакції 2003 року та скасування його державної реєстрації.

Обґрунтування позову не спростовують неефективності обраного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. ( постанова ВП ВС від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16).

У пункті 62 постанови від 22 жовтня 2019 року справі № 923/876/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суди мають врахувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно позиції ЄСПЛ у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи наведене суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд зазначає, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними (Постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18)).

Судові витрати у відповідності до положень ст. 129 ГПК України покладаються на позивачів.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 129,232-233,237-238 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України. Порядок та строки оскарження рішення встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено 06.05.2022 року

Суддя Тимощенко О.М.