Рішення

від 05.05.2022 по справі 140/2646/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2022 року ЛуцькСправа № 140/2646/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської ради Волинської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Нововолинської міської ради Волинської області з адміністративним позовом у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність стосовно не розгляду заяви №7987 від 10.06.2021 та не прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9014 га, розташованої за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади, з кадастровим номером 0721181200:07:000:0063 у визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України строк, та надання її заявнику у власність;

- зобов`язати Нововолинську міську раду Волинської області на черговому засіданні сесії міської ради повторно розглянути заяву №7987 від 10.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9014 га, розташованої за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади, з кадастровим номером 0721181200:07:000:0063 та прийняти рішення у відповідності до вимог, визначених у частині дев`ятій статті 118 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Нововолинської міської ради Волинської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим №0721181200:07:000:0063 площею 1,9014 га для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність із земель комунальної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади. До заяви також додано всі документи передбачені Земельним кодексом України, а саме: виготовлений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0711567932021 від 03.06.2021.

На чергове звернення позивача до відповідача було надано відповідь від Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області за реєстраційним вихідним №02-40/3748 від 14.12.2021 про відмову у затвердженні проекту землеустрою, а також повідомлено, що рішенням Нововолинської міської ради від 26.11.2021 №9/97 «Про проведення інвентаризації земель комунальної власності несільськогосподарського призначення та аудиту земель комунальної власності сільськогосподарського призначення Нововолинської міської ради» призупинено процес з безоплатної передачі у власність земель комунальної власності сільськогосподарського призначення до 20 грудня 2022 року та повернуто матеріали подані позивачем на затвердження.

Будь які інші роз`яснення чи мотивована відповідь із посиланням на належні та відповідні нормативно-правові акти діючого законодавства та письмові докази, що підтверджують законну причину мотивованої відмови у наданій відповіді відсутні.

ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача незаконними, а лист Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області за реєстраційним вихідним №02-40/3748 від 14.12.2021 таким, що не можна розцінювати як належне рішення у відповідь на його заяву.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 10.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Нововолинської міської ради Волинської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим №0721181200:07:000:0063 площею 1,9014 га, для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність із земель комунальної власності, що знаходиться на території Нововолинської міської ради Володимир-Волинського району (колишньої Грядівської сільської ради, Іваничівського району) Волинської області, як учаснику бойових дій (а.с.16).

Позивачем до заяви також додано всі документи передбачені Земельним кодексом України, а саме: виготовлений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0711567932021 від 03.06.2021, копія посвідчення учасника бойових дій (а.с.13, 18-72).

Листом Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області від 14.12.2021 №02-40/3748 відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою, а також повідомлено, що рішенням Нововолинської міської ради від 26.11.2021 №9/97 «Про проведення інвентаризації земель комунальної власності несільськогосподарського призначення та аудиту земель комунальної власності сільськогосподарського призначення Нововолинської міської ради» призупинено процес з безоплатної передачі у власність земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, до моменту завершення проведення аудиту земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Нововолинської міської територіальної громади Волинської області до 20 грудня 2022 року та повернуто матеріали подані на затвердження (а.с.17).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина друга статті 116 ЗК України).

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідач зобов`язаний був у місячний строк прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, питання щодо передачі земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства є повноваженнями міської ради, що реалізовується шляхом розгляду на засіданнях міської ради, за результатами яких приймаються рішення.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було подано заяву до Нововолинської міської ради Волинської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим №0721181200:07:000:0063 площею 1,9014 га, для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність із земель комунальної власності, що знаходиться на території Нововолинської міської ради Володимир-Волинського району (колишньої Грядівської сільської ради, Іваничівського району) Волинської області, як учаснику бойових дій. До заяви також додано всі документи передбачені Земельним кодексом України, а саме: виготовлений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0711567932021 від 03.06.2021.

Листом Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області від 14.12.2021 №02-40/3748 відмовлено в задоволенні вказаної заяви, в зв`язку з тим, що рішенням Нововолинської міської ради від 26.11.2021 №9/97 «Про проведення інвентаризації земель комунальної власності несільськогосподарського призначення та аудиту земель комунальної власності сільськогосподарського призначення Нововолинської міської ради» призупинено процес з безоплатної передачі у власність земель комунальної власності сільськогосподарського призначення до 20 грудня 2022 року та повернуто матеріали подані на затвердження.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем до заяви поданий необхідний перелік документів, встановлений Земельним кодексом України. При цьому, відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не зазначив.

Суд зазначає, що фактично відповідачем заява позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не розглянута, відповідачем не прийняте рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки або відмову у наданні такого дозволу.

За приписами чинного законодавства, відповідач, розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, повинен був у місячний строк перевірити цю заяву на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і за наслідками перевірки - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або, у разі виявлення обставин, передбачених абз. 1 частини 7 статті 118 ЗК України, - надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.

Проте, заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не розглянуто, так і не прийнято Нововолинською міською радою Волинської області відповідного рішення обираючи з двох можливих та передбачених ЗК України варіантів: надання дозволу або мотивована відмова.

Суд не заперечує право органу місцевого самоврядування приймати рішення в межах наданих йому повноважень, однак робити це він зобов`язаний з урахуванням чітких вимог та обмежень, встановлених законом, якими у цьому випадку є положення частини 7 статті 118 ЗК України.

Вказане свідчить про формальний підхід відповідача до розгляду заяви позивача, що суперечить частині 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що надання відповідачем листом від 14.12.2021 №02-40/3748 відповіді на заяву позивача не свідчить про виконання органом місцевого самоврядування обов`язку, покладеного на нього статтею 118 ЗК України.

Таким чином, не надавши чіткої і вмотивованої відмови на заяву позивача, Виконавчим комітетом Нововолинської міської ради Волинської області формально надано відповідь листом від 14.12.2021 №02-40/3748, чим порушено права та інтереси позивача.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що не прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства чи відмову у наданні такого дозволу, суперечить вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України, тобто відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством, а тому, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, вирішуючи спір, суд враховує, що згідно із загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Оскільки заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 10.06.2021 не була розглянута та відповідачем не прийнято відповідного рішення, то це свідчить про бездіяльність відповідача.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, виходячи з положень частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Нововолинської міської ради Волинської області стосовно не розгляду заяви ОСОБА_1 №7987 від 10.06.2021 та не прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9014 га, розташованої за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади, з кадастровим номером 0721181200:07:000:0063 у визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України строк, та надання її заявнику у власність; зобов`язати Нововолинську міську раду Волинської області на черговому засіданні сесії міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №7987 від 10.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9014 га, розташованої за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади, з кадастровим номером 0721181200:07:000:0063 та прийняти рішення у відповідності до вимог, визначених у частині дев`ятій статті 118 Земельного кодексу України.

Щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (згідно договору про надання правничої допомоги від 14.02.2022 №12, рахунку судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із отриманням правової допомоги з розрахунку 30% за 1 (одну) годину роботи адвоката від мінімальної заробітної плати станом на 2022 рік, що становить 30% від 6 500,00 грн становить - 1 950,00 грн, акту прийому-передачі виконаних робіт від 22.02.2022, копії квитанції до прибуткового касового ордера №8 від 23.02.2022, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1108 від 22.03.2019) позивач сплатив ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 7 100,00 грн на оплату правової допомоги.

Проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд не вбачає в них співмірності наданих послуг, не вважає їх розмір обґрунтованим та розумним з наступних підстав.

Розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, жодних відвідань суду для з`ясування обставин та стану справи, ознайомлень з матеріалами справи адвокатом не здійснювалося, як і не було подано клопотань та інших процесуальних документів, окрім позовної заяви.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлений представником позивача розмір судових витрат не є співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) в грошовому еквіваленті 7 100,00 грн.

Враховуючи викладене, надані представником позивача докази на підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової допомоги та складність справи, суд вважає, що наявні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинської міської ради Волинської області витрат на правничу допомогу в розмірі 3 550,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією від 23.02.2022 (а.с.9).

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 992,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 3 550,00 грн.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Нововолинської міської ради Волинської області стосовно не розгляду заяви ОСОБА_1 №7987 від 10 червня 2021 року та не прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9014 га, розташованої за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади, з кадастровим номером 0721181200:07:000:0063 у визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України строк, та надання її заявнику у власність.

Зобов`язати Нововолинську міську раду Волинської області на черговому засіданні сесії міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №7987 від 10 червня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9014 га, розташованої за межами населених пунктів Нововолинської міської територіальної громади, з кадастровим номером 0721181200:07:000:0063 та прийняти рішення у відповідності до вимог, визначених у частині дев`ятій статті 118 Земельного кодексу України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинської міської ради Волинської області (45400, Волинська область, місто Нововолинськ, проспект Дружби, 27, код ЄДРПОУ 35055268) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривень 40 копійок та 3 550 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.В. Дмитрук