Постанова

від 01.05.2022 по справі 640/6182/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6182/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Пащенко К.С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року (розглянута у письмовому провадженні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружному адміністративному суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС в м. Києві), у якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0077794202 від 10.07.2018, № 0077864202 від 10.07.2018, № 0077824202 від 10.07.2018 на загальну суму 62 012,52 грн.

В якості підстав позову позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 10.07.2018 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку. Позивач зазначила, що всупереч доводам податкового органу позитивна різниця між отриманим доходом від продажу окремого інвестиційного активу та його вартістю склала всього 2318 грн, а не 252318 грн, що під час проведення перевірки відповідачем з`ясовано не було та стало причиною для прийняття протиправних податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0077794202 від 10.07.2018, № 0077864202 від 10.07.2018, № 0077824202 від 10.07.2018.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що на адресу платника податків направлено Головним управління ДФС у м. Києві направлено на адресу позивача листа від 19.05.2017 № 3920/Р/26-15-13-04-14, яким повідомлено про необхідність подання декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та не задекларовано дохід, отриманий у вигляді інвестиційного прибутку, однак поштове відправлення № 04116 1763609 3 отримано ОСОБА_1 та повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Наказом Головного управління ДФС у м. Києві № 6229 від 12.04.2018 на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України вирішено провести позапланову перевірку ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» (ЄДРПОУ 37818547).

Наказ направлено на адресу місця реєстрації позивача поштовим відправленням № 01011 2356944 0, що було повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» (ЄДРПОУ 37818547) платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 та складено акт від 05.05.2018 № 2231/26-15- 42-02-30/ НОМЕР_1 .

Актом податкової перевірки встановлено порушення:

- п. 179.1 ст. 179 розділу IV Податкового кодексу України з урахуванням вимог п.п. 49.18.4 п.49.18 ст. 49 Податкового кодексу України - не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві;

- вимог п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України - не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

- п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п.168.1.3 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України з урахуванням вимог п.п 64.2.9 п. 164.2 ст. 164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України - не задекларовано дохід у вигляді інвестиційного прибутку у сумі 252318,03 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік в сумі 45417,25 грн з отриманого доходу;

- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України - не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 3784,77 грн.

Копію акта від 05.05.2018 № 2231/26-15-42-02-30/ 2231/26-15- 42-02-30/ НОМЕР_1 отримано позивачем 22.05.2018.

На підставі акта Головним управлінням ДФС у м. Києві складено податкові повідомлення-рішення на загальну суму 62 012,52 грн, а саме:

№ 0077794202 від 10.07.2018 щодо порушення п.п. 168.2.1 п. 168.2, п.п.168.1.3 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України з урахуванням вимог п.п 64.2.9 п. 164.2 ст. 164, п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України щодо не декларування доходу у вигляді інвестиційного прибутку у сумі 252 318,03 грн та не сплати до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік у сумі 45 417,25 грн з отриманого доходу;

№ 0077864202 від 10.07.2018 щодо порушення п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України щодо не перерахування до бюджету військового збору у сумі 3 784,77 грн;

№ 0077824202 від 10.07.2018 щодо порушення вимог п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України в частині не надання до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу за що застосовано штраф 510 грн;

№ 0077804202 від 10.07.2018 щодо порушення п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік за що застосовано штраф 170 грн.

Позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 10.07.2018 року № 0077794202, № 0077864202, № 0077824202 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно з підпунктом 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Підпунктами 170.2.1, 170.2.2, 170.2.6, 170.2.7 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, визначено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Для цілей цього пункту термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

У підпункті 14.1.81-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що інвестиційний прибуток для цілей розділу IV цього Кодексу - дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів.

У підпункті 168.2.1 пункту 168.2, підпункті 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Відповідно до підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Разом з тим, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що інвестиційним прибутком, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб і на який нараховується військовий збір, є позитивна різниця між витратами особи на придбання інвестиційного активу і доходом, отриманим від його реалізації (тобто позитивний фінансовий результат).

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства», господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Статтею 16 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про господарські товариства», вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до протоколу № 3 Загальних зборів учасників ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» від 07.06.2012 позивач ОСОБА_1 володіючи 50% статутного капіталу цього товариства продала свою частку в його статутному капіталі розміром 25% на користь ТОВ «ФЛЕТ-ІНВЕСТ». Також згідно з даним протоколом зборами вирішено збільшити розмір статутного капіталу товариства до 1 000 000 грн.

У зв`язку зі збільшенням розміру статутного капіталу ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» та продажем на користь ТОВ «ФЛЕТ-ІНВЕСТ» часток в статутному капіталі затверджено новий розподіл часток у статутному капіталі ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» передбачав, що ОСОБА_2 володіє 25% статутного капіталу товариства, що становить 250 000 грн та складається з майнового вкладу (прес-гранулятор ОГМ 1,5А, до складу якого входять: змішувач, дозатор, матриця для пресування, пресувальні ролики (2шт.); ударний брикетувальник; кара «БалканКар» 3,5 т.; дробарка декова; сушарка), загальною вартістю 250 000 грн.

Про факт передачі майнового вкладу, між ОСОБА_3 та ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» складено акт приймання-передачі обладнання від 07.06.2012 № 1 до протоколу № 3 Загальних зборів учасників ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» від 07.06.2012. Вартість переданого майна (майнового вкладу) згідно з актом від 07.06.2012 № 2 складала 250 000 грн.

Згідно з протоколом № 5 Загальних зборів учасників ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» від 23.02.2016 узгоджено заяву про вихід та виведено ОСОБА_4 зі складу учасників товариства. Повернуто ОСОБА_4 її внесок в натуральній формі відповідно до заяви, а саме їй передано майно товариства (дробарка декова; телескопічний навантажувач «Manitou MLT731» (частка майна у розмірі 0,57), на загальну суму 252 318 грн.

Отже, на момент виходу 23.02.2016 з учасників товариства, частка позивача у статутному капіталі ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» складала 25%, що становило 250 000 грн (номінальна вартість частки), що підтверджується долученими до позову протоколом загальних зборів товариства № 3 від 07.06.2012, актом приймання-передачі майна № 2 від 07.06.2012 та статутом товариства в редакції від 11.07.2012.

Повернення внеску ОСОБА_1 під час її виходу з учасників товариства відбулося в натуральній формі за рахунок майна товариства, вартість якого склала 252 318 грн, що підтверджується долученим до позову протоколом № 5 Загальних зборів учасників ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» від 23.02.2016.

Правила оподаткування інвестиційного прибутку встановлені пунктом 170.2 статті 170 Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 170.2.2 інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Абзацами четвертим та п`ятим зазначеної правової норми визначено, що до продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку;

повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним (або особою, у якої інвестиційний актив був придбаний прямо чи опосередковано) до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента, зменшення статутного капіталу такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Враховуючи, що наявними у матеріалах справи документами підтверджуються витрати позивача на придбання інвестиційного активу у статутному капіталі ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУСР», а саме частки 25% номінальною вартістю 250 000,00 грн шляхом внесення майна, то інвестиційний прибуток позивача у 2016 році становить різницю між вартістю придбання активу та вартістю активів - майна, повернутого під час виходу з числа учасників емітента.

На підстав іивще зазначено, колегія суддів приходит до висновку про помилковість здійсненого відповідачем розрахунку інвестиційного прибутку позивача виходячи з вартості повернутого майна внаслідок виходу ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «ЕКО ЕНЕРГО РЕСУРС» без встановлення обставин понесення позивачем витрат на його придбання.

Окрмі зазначеного погоджується з твердженням позивача щодо розміру позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу та його вартістю, що визначається з суми витрат на придбання такого активу, у 2318,03 грн, що становить інвестиційний прибуток у 2016 році (252 318,03 грн - 250 000,00 грн), на противагу визначеного контролюючим органом у сумі 252 318,03 грн.

Таким чином, відповідачем здійснено розрахунок розміру податкового зобов`язання та штрафних санкцій у податкових повідомленнях-рішеннях № 0077794202 від 10.07.2018 та № 0077864202 від 10.07.2018 виходячи з суми інвестиційного прибутку у розмірі 252 318,03 грн, а відтак визначено значно більший об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військового збору, що вказує на протиправність зазначених рішень та наявність підстав для їх скасування.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0077824202 від 10.07.2018 щодо порушення вимог п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України в частині не надання до перевірки Книгу обліку доходів і витрат, колегія муллів зазначає наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України).

Пунктом 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України, встановлено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

В акті перевірки згадане порушення відображене висновком про обов`язок позивача вести Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Згідно з п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з п.п. «а» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з п.п. «в» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України платники податку зобов`язані: подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Згідно з п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

При цьому Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» пов`язує набуття фізичною особою статусу підприємця з відповідною державною реєстрацією.

Водночас, ні матеріали справи, ні Єдиний державний реєстр фізичних осіб-підприємців не містить відповідних та активних, на період спірних правовідносин, записів про ОСОБА_1 та її реєстрацію у якості фізичної особи-підприємця. Дана обставина свідчить про безпідставність вимог контролюючого органу надати Книгу доходів і витрат та відсутність складу правопорушення, передбаченого п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України.

Отже, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0077824202 від 10.07.2018, яким застосовано штрафні санкції в розмірі суми 510,00 грн. за ненадання до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу, за висновком колегії суддів, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв`язку із чим прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль