Рішення від 09.05.2022 по справі 320/6826/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2022 року № 320/6826/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судд Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.02.2020 №10-1852/15-20-сг;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.01.2020 та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Позов обґрунтовано протиправністю відмови відповідача в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства з мотивів невідповідності заяви ч. 7 ст. 118 ЗК України. Також, у додатку до рішення вказано, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді у фізичної особи ОСОБА_2 , а тому необхідно звернутися повторно із необхідними документами до відповідача.

Позивач вважає, що рішення відповідача є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порядок надання земельних ділянок у власність із земель державної власності встановлений статтею 118 Земельного кодексу України, який не передбачає вказаної відповідачем підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки.

Крім того позивач вказує, що він є членом фермерського господарства "Олександр - С7", засновник якого - ОСОБА_2 . Фермерське господарство є орендарем земельної ділянки за кадастровим номером 3224080600:02:005:0020, а тому він має право на отримання земельної ділянки у власність в розмірі земельної частки члена сільськогосподарського підприємства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07 жовтня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. У відзиві зазначено, що твердження позивача, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.02.2020 №10-1852/15-20-сг є неналежною відмовою, є хибним. Вказує, що серед поданих документів до відповідача відсутні відомості щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки фермерському господарству "Олександр-С7". Також, відсутні відомості про приналежність членів фермерського господарства до однієї родини, а нормами чинного законодавства не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності чи користуванні його членів.

03 листопада 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, згідно якого позивач не погоджується із твердженнями, викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить суд позов задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У вересні 2008 року між ОСОБА_3 та Сквирською РДА укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 25,0998 га.

Як зазначає позивач у позові, 14.04.2009 ОСОБА_2 було створено фермерське господарство "Олександр-С7", про що було здійснено запис в ЄДР від 14.04.2009 №1 346 102 0000 000722, що підтверджується Випискою з ЄДР від 15.03.2018.

Згідно Статуту ФГ "Олександр - С7" ОСОБА_1 є членом фермерського господарства.

16 березня 2018 року рішенням зборів фермерського господарства було прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки між членами ФГ "Олександр - С7" по 3.09 га.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 21 січня 2020 року ним було подано до Головного управління Держгеокадастру у Київській області клопотання із додатками №971/0/94-20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована за адресою: Київська область, Сквирський район, Буківська сільська рада.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.02.2020 №10-1852/15-20-сг позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Буківської сільської ради Сквирського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 3,0900 га, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства з таких підстав: невідповідність ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України (згідно додатку до наказу).

У клопотанні позивач зазначив, що є членом фермерського господарства "Олександр-С7", засновник якого - ОСОБА_2 , є орендарем земельної ділянки за кадастровим номером 3224080600:02:005:0020.

Вважаючи протиправною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства на підставі поданого позивачем відповідного клопотання, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Згідно із ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких, зокрема, розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Отже, Земельний кодекс України визначає чіткий алгоритм дій розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотання та додатками №971/0/94-20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 3,0900 га, яка розташована за адресою: Київська область, Сквирський район, Буківська сільська рада.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.02.2020 №10-1852/15-20-сг позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Буківської сільської ради Сквирського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 3,0900 га, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства з таких підстав: невідповідність ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України (згідно додатку до наказу).

У силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Рішенням Головного управління Держгеокадастру у Київській області відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою без законного обґрунтування причин такої відмови. У додатку до рішення зазначено, що вказана земельна ділянка використовується на умовах оренди у іншої особи.

Обґрунтування причин відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності було вказане лише у відзиві на позов, а саме: серед поданих документів до відповідача відсутні відомості щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки фермерському господарству "Олександр-С7"; відсутні відомості про приналежність членів фермерського господарства до однієї родини, а нормами чинного законодавства не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності чи користуванні його членів.

На думку суду, така відмова відповідача є незаконною, оскільки частина сьома статті 118 Земельного кодексу містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню, і яким не передбачено такої підстави для відмови, як перебування земельної ділянки у оренді у іншої особи.

При цьому, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а (73042181), відповідно до якої отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Крім того, у даному випадку бажана до відведення земельна ділянка не перебуває у власності чи постійному користуванні, а перебуває лише в оренді ОСОБА_2 відповідно до договору оренди землі від 19.09.2008р.

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження позивача про наявність у фермерського господарства "Олександр-С7" права оренди на земельну ділянку за кадастровим номером 3224080600:02:005:0020 згідно положень статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство ", оскільки відомості про передачу ОСОБА_2 прав на вказану земельну ділянку фермерському господарству "Олександр-С7" відсутні.

Отже, наявність у ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою, за рахунок якої планується відведення земельної ділянки позивачу, не є підставою для відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували щодо правомірності прийняття рішення.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.02.2020 №10-1852/15-20-сг та зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.01.2020, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, слід керуватись наступним.

Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить обгрунтованої відмови.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 812/1646/17, від 09 січня 2020 року у справі №812/1264/17.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року по справі №810/5072/18, при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками розгляду клопотання є дослідження судами відповідності зазначених в рішенні підстав для відмови дійсним обставинам справи.

Тобто, необхідність перевірки має суттєве значення для правильного вирішення спору, встановлення фактичних обставин справи та належної оцінки доказів.

Не встановивши цих обставин, суд не має підстав для реалізації повноважень, визначених пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Ефективність судового захисту не може досягатися шляхом спонукання суб`єктів владних повноважень до дій, які виходять за межі їх законних повноважень.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18, від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18, від 29.08.2019 у справі №540/2441/18.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про незаконність дій відповідача, а відтак позовні вимоги вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн., що підтверджується квитанцією від 19.06.2020 №132, яка наявна в матеріалах справи.

Отже, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Київській області № 10-1852/15-20-сг від 20.02.2020.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Київській області (код ЄДРПОУ 39817550, адреса: 03115, м.Київ, вул. Серпова, буд. 3/14) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 3,0900 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Буківської сільської ради Сквирського району Київської області, яка знаходиться у межах кадастрового номеру 3224080600:02:005:0020, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру в Київській області (код ЄДРПОУ 39817550, адреса: 03115, м.Київ, вул. Серпова, буд. 3/14) судовий збір у розмірі 1681 грн 60 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривна 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.