Рішення

від 11.05.2022 по справі 910/19070/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.05.2022Справа № 910/19070/21

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу 910/19070/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Яременко Інни Анатоліївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ"

про стягнення 556 274,59 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Яременко Інна Анатоліївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ" про стягнення 556 274,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 1610 від 16.10.2020, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 464 802,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 26150,62 грн, 3% річних - 14 701,55 грн та інфляційні втрати в сумі 50620,42 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Яременко Інни Анатоліївни залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

13.12.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

06.01.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

11.01.2022 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказу до матеріалів справи.

18.01.2022 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповідь на відзив, клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому, у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суд просив поновити строк на його подачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 задоволено клопотання відповідача та визнано поважною причину пропуску строку на подання відзиву на позов. Прийнято відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ" до розгляду. Задоволено клопотання позивача та визнано поважною причину пропуску строку на подання клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відмовлено в задоволенні клопотання представника Фізичної особи-підприємця Яременко Інни Анатоліївни про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

22.02.2022 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення в порядку ст. 167 ГПК України.

Судом поновлено строк та прийнято заперечення відповідача в порядку ст. 167 ГПК України до розгляду.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Фізичною особою - підприємцем Яременко Інною Анатоліївною (далі - постачальник,) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ» (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 1610 від 16 жовтня 2020 року (далі - Договір), відповідно до якого постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує Інтерактивні дошки ePresenter EP-84T та інтерактивні панелі ePresenter P-65, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у Специфікації, що є Додатком № 1 до Договору (далі - товар).

Сума цього договору становить: 464 802 гривні 00 копійок (п. 1.2. Договору).

Якість Товару має відповідати вимогам, що встановлені законодавством до Товару даного виду (п. 1.5. Договору).

Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2013 року), які застосовуються з урахуванням особливостей, пов`язаних і внутрішньо державним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають і умов цього Договору (п. 1.6. Договору).

Згідно пункту 2.2 Договору, покупець зобов`язується своєчасно і належним чином прийняти від постачальника товар та оплатити його шляхом 100% після оплати загальної вартості товару протягом 14 днів з моменту передання товару постачальником.

Згідно п. 6.6 Договору покупець за порушення обов`язку, визначеного у статті 2.2 цього договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0.08% від простроченої суми за кожен день прострочення з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами (п. 8.1. Договору).

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у статті 8.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2020 року (п. 8.2. Договору).

Покупцем 16 жовтня 2020 року було прийнято товар на суму 464 802,00 гривні, що підтверджується підписаною покупцем видатковою накладною № 1610-/1 від 16 жовтня 2020 року та актом приймання-передачі товару від 16 жовтня 2020 року.

16 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №1/05 від 12 травня 2021 року про оплату поставленого товару, однак залишена ним без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позивач стверджує, що відповідачем порушено зобов`язання за Договором поставки № 1610 від 16.10.2020 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 464 802,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 26150,62 грн, 3% річних - 14 701,55 грн та інфляційні втрати в сумі 50620,42 грн.

Відповідач, в свою чергу, стверджує, що 30 жовтня 2020 року під час монтажу поставленого позивачем товару він виявив численні приховані недоліки товару, визначити наявність яких під час приймання товару було неможливо.

Керуючись положеннями Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7, відповідач 02 листопада 2020 року Телефонограмою № 10/20-к від 02.11.2020 повідомив позивача про виявлені недоліки товару та про те, що 10 листопада 2020 року буде проводитися його огляд і обстеження та складання відповідного акту про приховані недоліки у відповідності до вимог чинного законодавства. Цією ж телефонограмою відповідач запросив позивача та/або його представника до участі у складанні акту про приховані недоліки.

Однак, 10 листопада 2020 року позивач для складання акту про приховані недоліки товару не з`явився, у зв`язку з чим відповідачем було складено Акт про приховані недоліки №023/20-к від 10.11.2020 за відсутності позивача, відповідно до якого наявні наступні приховані недоліки товару:

- функціональна поверхня інтерактивних дошок сPresenter EP-84T у кількості 6 шт. була неактивна, тобто не реагувала на дотики, а також були наявні пошкодження інфрачервоної рамки інтерактивних дошок;

- функціональна поверхня інтерактивних панелей була неактивна, тобто не реагувала на дотики. Встановлена операційна система не відповідала вимогам до відповідної групи товарів. Окрім того, не було дотримано технологічного процесу приклеювання захисного скла до інтерактивних панелей.

Відповідач стверджує, що наведені недоліки у своїй сукупності призвели до неможливості експлуатації/використання поставленого Позивачем товару за його прямим цільовим призначенням.

Враховуючи вищевикладені обставини, 13 листопада 2020 року Телефонограмою №14/20-к відповідач повідомив позивача про необхідність повернення поставленого товару та його заміну на товар належної якості та про те, що до моменту повернення товару та його заміни на якісний, ТОВ «ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ» не може провести оплату товару, який має ряд значних недоліків, що унеможливлюють його експлуатацію.

Проте, жодних дій, направлених на усунення наявних недоліків товару, позивач не вчинив.

З огляду на викладене, 10 грудня 2020 року між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Харченко Наталією Григорівною було укладено Договір про надання послуг №6/20, на підставі якого ФОП Харченко Н.Г. було надано відповідачу послуги з ремонту поставлених Позивачем інтерактивних дошок сPresenter EP-84T у кількості 6 шт. та інтерактивних панелей cPresenter P-65 у кількості 6 шт. на загальну суму 457 600,00 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг № 23 від 24 грудня 2020 року.

Вказані послуги були оплачені відповідачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового ордера № 146 від 24 грудня 2020 року.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на загальну суму 464 802,00 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печаткою відповідача видатковою накладною № 1610-/1 від 16 жовтня 2020 року та актом приймання-передачі товару від 16 жовтня 2020 року.

Щодо твердження відповідача, що позивач передав товар неналежної якості, суд зазначає наступне.

Абзацом 3 п. 9 Інструкції П-7 визначено 5-денний строк для складання акта про приховані недоліки, виявлені у продукції з гарантійним строком служби або зберігання, з моменту їх виявлення (але у межах встановленого гарантійного строку).

Відповідно до абз. 6 п. 9 Інструкції П-7, прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені тільки в процесі переробки, підготування до монтажу, в процесі монтажу, випробовування, використання і зберігання продукції.

Згідно із п. 14 Інструкції П-7, приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки або іншими обов`язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, які підтверджують якість і комплектність продукції, що постачається (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація). Відсутність зазначених супровідних документів чи деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість та комплектність продукції, яка надійшла і в акті зазначається, які документи відсутні.

Згідно із абз. 1 п. 16 Інструкції П-7, у разі виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції тощо, що постачається, вимогам стандартів, технічним умовам, кресленням, зразкам, договору або даним, зазначеним в маркуванні і супровідних документах, які засвідчують якість продукції, одержувач призупиняє подальше приймання продукції та складає акт, у якому зазначає кількість оглянутої продукції і характер виявлених під час приймання дефектів. Одержувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості в умовах, які запобігають погіршення її якості та змішування з іншою однорідною продукцією.

Абзацами 2-4 п. 16 Інструкції П-7 закріплено, що одержувач також зобов`язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції і складання двостороннього акту представника іногороднього виробника (відправника), якщо це передбачено в основних та особливих умовах поставки, ін. обов`язкових правилах чи договорі. У договорі можуть бути передбачені випадки, коли явка представника іногороднього виробника (постачальника) для участі в прийманні продукції по якості і комплектності та складання акту є обов`язковою. При місцевій поставці виклик представника виробника (постачальника) та його явка для участі в перевірці якості і комплектності та складання акту є обов`язковою.

У повідомленні (п. 17 Інструкції П-7) про виклик, направленому виробнику (постачальнику), повинно бути зазначено: а) найменування продукції, дата і номер рахунку-фактури чи номер транспортного документу; б) основні недоліки, виявлені у продукції; в) час, на який призначено приймання продукції по якості або комплектності (у межах встановленого для приймання строку); г) кількість продукції неналежної якості або некомплектної продукції.

Повідомлення про виклик представника виробника (постачальника) повинно бути направлено (передано) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 годин, а по відношенню до продукції, яка швидко псується, невідкладно після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари чи пакування встановленим вимогам, якщо інші строки не встановлені Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами чи договором. При цьому, у виклику згідно з п. 17 Інструкції П-7 зазначається час, на який призначено приймання продукції (у межах встановленого для приймання строку) (п.18 Інструкції П-7).

Іногородній виробник (постачальник) зобов`язаний не пізніше наступного дня після отримання повідомлення одержувача повідомити телеграмою чи телефонограмою чи буде направлено представника для участі в перевірці якості продукції. Неотримання відповіді на виклик у зазначений строк надає право одержувачу здійснити приймання продукції до спливу установленого строку явки представника виробника (постачальника) (абз. 2 п. 19 Інструкції П-7).

Запропонований одержувачем товару час для приймання продукції повинен бути достатнім для забезпечення явки іногородніх представників (становити не менше трьох днів - п. 19 Інструкції П-7).

Пунктом 20 Інструкції П-7 передбачено, що у разі неявки представника виробника (постачальника) на виклик покупця у встановлений строк та у випадках, коли виклик іногороднього представника виробника (відправника) не є обов`язковим, перевірка якості продукції здійснюється представником відповідної галузевої інспекції по якості продукції. При цьому, якщо бюро товарних експертиз або відповідна інспекція по якості відсутні у місці знаходження покупця, або у разі відмови таких у залученні, перевірка проводиться за участю компетентного представника іншого підприємства або компетентного представника громадськості.

За результатами приймання продукції по якості та комплектності за участі представників, зазначених у пунктах 19, 20 цієї Інструкції, складається акт про фактичну якість і комплектність отриманого товару (п. 29 Інструкції П-7).

Пунктом 33 Інструкції П-7 передбачено, що акт про приховані недоліки, виявлені в продукції, складається в порядку, передбаченому цією Інструкцією, якщо інше не передбачено основними та особливими умовами поставки, іншими обов`язковими правилами чи договором.

В якості доказу на підтвердження повідомлення позивача про поставку товару неналежної якості відповідач надав Телефонограму № 14/20-к, якою, за твердження відповідача, він повідомив позивача про необхідність повернення поставленого товару та його заміну на товар належної якості та про те, що до моменту повернення товару та його заміни на якісний, ТОВ «ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ» не може провести оплату товару, який має ряд значних недоліків, що унеможливлюють його експлуатацію.

Водночас, судом враховано твердження позивач про неотримання ним жодних телефонограм від відповідача.

Судом враховано, що адреса позивача зазначена в Договорі поставки № 1610 від 16 жовтня 2020 року, укладеного з відповідачем, та міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Доказів звернення відповідача до позивача з письмовими претензіями щодо якості поставленого товару засобами поштового зв`язку до направлення даного позову до суду матеріали справи також не містять.

Відповідач надає лише телефонограму, як доказ повідомлення позивача про недоліки товару, однак вказаний документ є одностороннім, не містить, і не може містити підтвердження отримання його позивачем, на відміну від поштового відправлення.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Керуючись вищевикладеним, оцінюючи надані докази в сукупності з урахуванням "балансу вірогідностей", суд вважає доведеним факт поставки позивачем товару належної якості, оскільки докази надані ним на підтвердження заявлених позовних вимог є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на їх спростування.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов Договору, отриманий згідно видаткової накладної № 1610-/1 від 16 жовтня 2020 року товар мав бути оплачений відповідачем до 30.10.2020 включно.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі та не спростував заявлених позовних вимог, та враховуючи, суд дійшов висновку, що ним було порушено умови договору поставки та положення ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості в розмірі 464 802,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним.

А тому позовні вимоги про стягнення 26 150,62 грн пені за заявлений позивачем період з 18.11.2020 по 30.04.202 підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 14 701,55 грн 3% річних за заявлений позивачем період з 31.10.2020 по 18.11.2021.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним.

Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період з листопада 2020 року по жовтень 2021 року становить 48 076,38 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 1610 від 16.10.2020 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІС ВІНЕР КОМПАНІ" (03062, м. Київ, вул. Ескаваторна, 37А, каб. 1, ідентифікаційний код 43176766) на користь Фізичної особи-підприємця Яременко Інни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг в сумі 464 802 грн, пеню у розмірі 26 150 грн 62 коп., 3% річних в сумі 14 701 грн 55 коп., інфляційні втрати в сумі 48 076 грн 38 коп. та судовий збір у розмірі 8 306 грн 03 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 12.05.2022.

Суддя А.І. Привалов