Рішення

від 09.05.2022 по справі 280/1113/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2022 року Справа № 280/1113/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної податкової служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, Фермерське господарство «Вовчанське-Агро»

про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Державної податкової служби України (далі відповідач, ДПС України), у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію відповідача від 07.10.2021 №3776/ІПК/99-00-04-03-03-09 з подальшим наданням нової податкової консультації, з урахуванням висновків суду відповідно до статті 53 Податкового кодексу України.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Харченко Р.В., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 23.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з оскаржуваною податковою консультацією, оскільки відповідачем не враховано факт передачі позивачем права користування орендованими ним земельними ділянками Фермерському господарству «Вовчанське-Агро», що свідчить про відсутність у позивача, як у фізичної особи, обов`язку зі сплати орендної плати за земельні ділянки. Звертає увагу, що спірна податкова консультація не містить опису всіх питань, що порушені позивачем, суперечить приписам діючого законодавства та призводить до подвійного оподаткування. Об`єктом плати за землю в даному випадку є земельна ділянка, фактично надана в оренду позивачу з метою створення Фермерського господарства «Вовчанське-Агро», яке реалізуючи право землекористувача, починаючи з 2015 року виконує обов`язок декларування, обрахування та внесення плати за земельні ділянки. Наголошує на тому, що орендну плату в даному випадку має сплачувати землекористувач земельної ділянки. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 25.01.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, Фермерське господарство «Вовчанське-Агро» (далі третя особа, ФГ «Вовчанське-Агро»). Крім того, витребувано у ОСОБА_1 : належним чином засвідчені копії Договорів оренди землі від 05.05.2015 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 2320381200:06:003:0001, 2320381200:04:001:0007, 2320381200:04:004:0001; - докази, що підтверджують передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 2320381200:06:003:0001, 2320381200:04:001:0007, 2320381200:04:004:0001 ФГ «Вовчанське-Агро» як землекористувачу в установленому законом порядку.

Ухвалою суду від 25.01.2021 витребувано від Головного управління ДПС у Запорізькій області докази по справі, а саме: інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 та ФГ «Вовчанське-Агро» зі сплати орендної плати за землю, земельного податку за період 2015-2021 роки.

Ухвалою суду від 01.02.2022 в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Харченко Р.В. про розгляд адміністративної справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.

07.02.2022 та 16.02.2022 на виконання ухвал суду від 25.01.2022 про витребування доказів до суду надійшли документи від Головного управління ДПС у Запорізькій області та ОСОБА_1

17.02.2022 від представника третьої особи надійшли пояснення, у яких просить задовольнити позов ОСОБА_1 з підстав, наведених у позовній заяві. Звернув увагу на те, що земельні ділянки передані позивачу за договорами оренди виключно з метою створення фермерського господарства. Право користування орендованими земельними ділянками передані позивачем ФГ «Вовчанське-Агро», що підтверджується статутом вказаного господарства. Право користування землею у даному випадку належить до складу майна фермерського господарства. З посиланням на норми законодавства, що регулює спірні правовідносини та судову практику Верховного Суду вважає, що саме ФГ «Вовчанське-Агро», що використовує земельні ділянки згідно виду використання у спосіб, визначений статутом та членами фермерського господарства, має правові підстави щодо використання зазначених вище земельних ділянок за функціональним видом використання: для ведення фермерського господарства, тому і орендну плату має сплачувати безпосередньо землекористувач такої землі.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, матеріали справи містять докази того, що ДПС України отримано копію позовної заяви з доданими до неї документами та ухвалу суду про відкриття провадження у справі 04.02.2022.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

05.05.2015 між позивачем (орендар) та Давидівською сільською радою Якимівського району Запорізької області (орендодавець) укладено Договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (загальна площа 7,5591 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Давидовської сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки 2320381200:04:001:0007. Договір укладений на 15 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Крім того, 05.05.2015 між позивачем (орендар) та Давидівською сільською радою Якимівського району Запорізької області (орендодавець) укладено Договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (загальна площа 9,9277 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Давидовської сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки 2320381200:04:004:0001. Договір укладений на 15 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Крім того, 05.05.2015 між позивачем (орендар) та Давидівською сільською радою Якимівського району Запорізької області (орендодавець) укладено Договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (загальна площа 10,1521 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Давидовської сільської ради. Кадастровий номер земельної ділянки 2320381200:06:003:0001. Договір укладений на 15 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

З 17.09.2015 ОСОБА_1 є засновником та головою ФГ«Вовчанське-Агро».

Відповідно до пункту 5.12 Статуту ФГ «Вовчанське-Агро» (нова редакція), затвердженого рішенням Голови фермерського господарства №21/11 від 21.11.2019, право користування земельними ділянками для ведення фермерського господарства, що орендовані засновником господарства у Давидівської сільської ради Якимівського району Запорізької області, яке є підставою для створення фермерського господарства, передається засновником Господарства до складеного капіталу Господарства. До складеного капіталу Господарства передається право користування земельними ділянками згідно укладених договорів оренди землі від 05.05.2015 між ОСОБА_1 та Давидівською сільською радою Якимівського району Запорізької області, а саме: земельною ділянкою загальною площею 7,5591 га, кадастровий номер 2320381200:04:001:0007; земельною ділянкою загальною площею 9,9277 га, кадастровий номер 2320381200:04:004:0001; земельною ділянкою загальною площею 10,1521 га, кадастровий номер 2320381200:06:003:0001.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, з моменту створення ФГ «Вовчанське-Агро» орендну плату за земельні ділянки кадастровий номер 2320381200:04:001:0007, 2320381200:04:004:0001, 2320381200:06:003:0001 сплачує ФГ «Вовчанське-Агро», при цьому, за вказані земельні ділянки контролюючий орган нараховує орендну плату також ОСОБА_1 .

Позивач звернувся до ДПС України зі зверненням від 21.05.2021 про надання індивідуальної податкової консультації з наступного питання: чи зобов`язаний ОСОБА_1 сплачувати орендну плату з фізичних осіб за земельні ділянки з кадастровими номерами 2320381200:04:001:0007, 2320381200:04:004:0001, 2320381200:06:003:0001, враховуючи те, що ці земельні ділянки передані ОСОБА_1 до складеного капіталу ФГ «Вовчанське-Агро», яке, реалізуючи права землекористувача, виконує обов`язки з декларування, обрахування та внесення плати за ці земельні ділянки.

Листом від 07.10.2021 №3776/ІПК/99-00-04-03-03-09 відповідач надав позивачу письмову податкову консультацію, у якій зазначено, таке:

«Державна податкова служба України, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваше звернення від 21.05.2021 (вх. ДПС №2691/ІПК/6 від 31.05.2021) щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомляє, що фізична особа одержала земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» за договорами оренди, укладеними з органом місцевого самоврядування.

В подальшому, право користування земельними ділянками передано фізичною особою юридичній особі - фермерському господарству, засновником якого є ця фізична особа.

Платник просить надати консультацію з питання хто є платником орендної плати за зазначені земельні ділянки: фізична особа, з якою укладені договори оренди, чи фермерське господарство, як юридична особа.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗКУ), а справляння плати за землю Податковим Кодексом України.

Згідно із пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 Кодексу плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі - орендна плата) - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 Кодексу).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п.288.2 та п.288.3 ст.288 Кодексу).

Відповідно до п.288.1 ст.288 Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 Кодексу). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 Кодексу).

Статтею 125 ЗКУ встановлено, зокрема, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).

Статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати, земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Враховуючи зазначене, якщо фізична особа (засновник фермерського господарства) уклала договори оренди земельних ділянок комунальної власності, в яких визначено цільове призначення земельної ділянки «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» та передала право користування земельними ділянками фермерському господарству, така фізична особа є платником орендної плати та сплачує орендну плату за орендовані земельні ділянки відповідно до норм Кодексу.

Слід зауважити, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному ст. 42 Кодексу, до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 Кодексу (п. 286.5 ст.286 Кодексу).

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (п.287.5 ст.287 Кодексу).

Згідно з п.52.2 ст.52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію».

Не погодившись зі змістом вищевказаної податкової консультації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Пунктом 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (тут й надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Згідно з пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

При цьому, абзацом 1 пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на дату звернення Товариства до суду із вказаним позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналогічні положення закріплені пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на дату звернення Товариства до суду із вказаним позовом) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналіз вищенаведених норм дають підстави для висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. Обов`язковими складовими письмової податкової консультації є: - опис питань, що порушуються платником податків; - обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; - висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як встановлено судом, предметом оскаржуваної індивідуальної податкової консультації є надання роз`яснень з питань оплати орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, які надані позивачу в оренду для ведення фермерського господарства, але які фактично ним, як фізичною особою, не використовуються, а право користування такими земельними ділянками передані позивачем ФГ «Вовчанське-Агро», як засновником останнього.

Так, за змістом звернення позивача щодо надання індивідуальної податкової консультації від 21.05.2021 ОСОБА_1 порушує питання про те, що у зв`язку з реєстрацією юридичної особи ФГ «Вовчанське-Агро», позивач як засновник, у відповідності до пункту 5.12 Статуту вказаного господарства, передав право користування орендованими ним земельними ділянками з кадастровими номерами 2320381200:06:003:0001, 2320381200:04:001:0007, 2320381200:04:004:000 фермерському господарству. На цій підставі позивач вважає, що у нього як у фізичної особи відсутній обов`язок зі сплати орендної плати за вказані земельні ділянки, у зв`язку з чим просив надати відповідні роз`яснення.

В оскаржуваній податковій консультації відповідач з посиланням на норми Податкового, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» дійшов до висновку про те, що якщо фізична особа (засновник фермерського господарства) уклала договори оренди земельних ділянок комунальної власності, в яких визначено цільове призначення земельної ділянки «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» та передала право користування земельними ділянками фермерському господарству, така фізична особа є платником орендної плати та сплачує орендну плату за орендовані земельні ділянки відповідно до норм Податкового кодексу України.

Дослідивши зміст податкової консультації, суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Згідно з визначеними у підпунктах 14.1.136, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України термінами орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Абзацом 1 пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 288.1, 288.2, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Частинами 1, 2 статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Як підсумок положень наведених правових норм, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з дня державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди земельної ділянки. Сплата орендної плати є обов`язком орендаря, яке кореспондується з його правом користування земельною ділянкою.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV).

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина 1 статті 7 Закону №973-IV).

Відповідно до статті 8 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до статті 12 цього Закону землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Встановлюючи, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди, Закон №973-IV при цьому не встановлює будь-яких виключень щодо правового регулювання оренди земельної ділянки. Не встановлює цей Закон і такі наслідки, як набуття фермерським господарством права оренди земельної ділянки, яка була надана громадянину для створення фермерського господарства, в силу факту державної реєстрації фермерського господарства.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №400/1730/19 сформувала правовий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, статтей 125, 126 Земельного кодексу України, частини 2 статті 16, частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону №973-IV у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, наявні підстави для висновку в контексті спірних правовідносин, що за наявності факту реєстрації фермерським господарством права оренди на підставі договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства, в державному реєстрі речових прав, платником орендної плати за землі є фермерське господарство. В іншому випадку, той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене фізичною особою фермерського господарства не змінює статусу такої фізичної особи як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату. Не звільняє його від цього обов`язку і фактична сплата фермерським господарством орендної плати за землю.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Проте відповідач, надаючи індивідуальну податкову консультацію, робить висновок про безумовність обов`язку зі сплати орендної плати за орендовані земельні ділянки фізичною особою (засновником фермерського господарства), що уклала договори оренди земельних ділянок комунальної власності, в яких визначено цільове призначення земельної ділянки «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» та передала право користування земельними ділянками фермерському господарству, що не відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 18.06.2021 у справі №400/1730/19.

Суд наголошує , що статтею 52 Податкового кодексу України встановлено обов`язок контролюючих органів надавати податкові консультації з питань практичного застосування норм податкового законодавства, то відповідно платник податків має право на її отримання. Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності.

Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але ніяких висновків або рекомендацій щодо їх застосування не має, або незаконна податкова консультація, підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що згідно змісту оскаржуваної консультації, слідує, що в ній викладені посилання на норми Податкового, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», а також не зазначено порядок застосування норм податкового законодавства з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, та фактичних обставин. Отже зміст податкової консультації зведений до цитування положень Податкового кодексу України, що не є роз`ясненням поставленого питання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація від 07.10.2021 3776/ІПК/99-00-04-03-03-09 підлягає скасуванню, оскільки не містить чітких відповідей на поставленні позивачем запитання.

2. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати нову податкову консультацію, суд звертає увагу, що оскільки в силу норми пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України скасування судом індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової консультації з урахуванням висновків суду, рішення якого набрало законної сили, застосування такого способу захисту порушеного права позивача як зобов`язання ДПС України надати нову податкову консультацію виходить за межі порушеного права позивача і спрямоване на майбутнє, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Такий висновок суду щодо способу захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.10.2019 у справі №280/4326/18.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із викладеним, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, представником позивача у позові заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 257, 259-262, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07.10.2021 №3776/ІПК/99-00-04-03-03-09.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Державна податкова служба України, місце проживання: 04053, м.Київ, Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 43005393.

Третя особа - Фермерське господарство «Вовчанське-Агро», місце знаходження: 72551, Запорізька область, Якимівський район, село Вовчанське, вул.Молодіжна, буд.18А; код ЄДРПОУ 40016524.

Повне судове рішення складено 10.05.2022.

Суддя К.В. Мінаєва