Рішення

від 11.05.2022 по справі 620/16195/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2022 року м.ЧернігівСправа № 620/16195/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клопота С.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі, також ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації (далі, також Управління, відповідач), у якому просить:

- визнати відмову відповідача щодо виплати компенсації вартості на проїзд за 2021 рік протиправною;

- зобов`язати відповідача виплатити їй компенсацію за квитки на проїзд за 2021 рік, згідно із Законом України ''Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'' в сумі 1070,06 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на 100% відсоткову знижку вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків. При цьому, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою по відношенню до визначеної категорії осіб.

Ухвалою судді від 12.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

Відповідачем відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), про що позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 3).

У 2021 році позивачем понесено витрати на оплату проїзду залізничним транспортом у розмірі 1070,06 грн. (без врахування вартості постільної білизни), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитків (а.с. 6,7).

У зв`язку з наведеним, позивач звернулась до Управління із заявою про компенсацію вартості проїзду. Листом від 22.09.2021 №1824/04-06 відповідач повідомив, що вказана компенсація не може бути виплачена, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" не передбачена субвенція державного бюджету місцевим бюджетам на надання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, органами місцевого самоврядування не прийняті відповідні місцеві програми (а.с. 5).

Вважаючи вищевказану відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставин справи, суд зважає на таке.

У преамбулі Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Закон №796) закріплено, що цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Крім того, у ній наголошено, що Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей; у багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови; Україну оголошено зоною екологічного лиха; створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

Статтею 20 Закону №796 встановлено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1.

Так, відповідно до пункту 19 частини першої статті 20 Закону №796, особам, віднесеним до категорії 1, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, у тому числі, безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Підпунктом 13 пункту 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936 (який діяв до 26 жовтня 2016 року) було передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред`явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад.

Однак виключення вищевказаного положення із пункту 3 Порядку, що передбачав механізм відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом, на думку суду, не може бути підставою для не проведення виплати компенсації вартості квитків на проїзд за 2019 рік з огляду на положення статті 22 Конституції України та є невиправданим втручанням у право власності позивача, передбачене статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі визначено пунктом 19 частини першої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який має вищу юридичну силу, ніж вищевказаний Порядок.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов до висновку про те, що чинним законодавством України гарантовано право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на компенсацію в повному обсязі за рахунок державного бюджету вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку один раз на рік, у зв`язку із чим позовні вимоги позивача про визнання протиправної відмови відповідача щодо не виплати компенсації вартості за проїзд за 2019 рік та зобов`язання виплатити їй компенсацію вартості квитків за проїзд за 2019 рік, слід задовольнити.

Посилання відповідача у відзиві, що саме через відсутність фінансування Управління не має можливості відшкодувати позивачу вищевказані кошти, суд вважає необґрунтованими, враховуючи таке.

У відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає певні виплати, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою, зокрема, визначених пункті 19 частини першої статті 20 Закону №796.

Такої ж правової позиції дотримується Конституційний Суд України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Неодноразово і Верховний Суд України у своїх рішеннях вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).

Враховуючи наведене в сукупності, суд вважає, що слід визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації у виплаті позивачу компенсації вартості за проїзд за 2019 рік та зобов`язати Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості квитків на проїзд за 2019 рік у розмірі 738,04 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо виплати ОСОБА_1 компенсації вартості за проїзд за 2021 рік.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості квитків на проїзд за 2021рік у розмірі 1070,06 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідач: Управління соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації (вул. вул.Святомиколаївська,114, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ 03196127).

Повний текст рішення складений 12.05.2022.

Суддя С.Л. Клопот