Постанова

від 11.05.2022 по справі 640/11002/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 640/11002/20

адміністративне провадження № К/9901/15640/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року (колегія суддів: Маруліна Л.О., Добрівська Н.А., Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року (колегія суддів: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №640/11002/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України, третя особа: Міністерство фінансів України про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач 1, Уряд), Державної митної служби України (далі також - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.04.2020 року №447-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної митної служби України";

- поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної митної служби України з 25.04.2020 року;

- стягнути з Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43115923) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розміру його середньоденної (годинної) заробітної плати.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване розпорядження видано з порушенням вимог Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, Закону України «Про державну службу», Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кодексу законів про працю України, та інших нормативно-правових актів. На переконання позивача, оскаржуване розпорядження не містить фактичних підстав для його звільнення. Крім того, останній був відсутній під час його прийняття. Позивач вказує, що дія статті 87-1 Закону України «Про державну службу» на нього не розповсюджується, оскільки її застосування можливе лише до державних службовців категорії «А», призначених після 25.09.2019, водночас, звільнення позивача з урахуванням цієї норми законодавства України мало відбуватися за поданням Прем`єр-міністра України, а не Міністра фінансів України, оскільки саме Кабінетом Міністрів України координується робота Державної митної служби України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, що Кабінетом Міністрів України дотримано положення Регламенту під час вирішення кадрового питання щодо розгляду подання Міністра фінансів України про звільнення Голови Державної митної служби України. Суд вказав, що твердження позивача, зазначене у позовній заяві про те, що ОСОБА_1 був відсутній під час розгляду Кабінетом Міністрів України подання щодо звільнення позивача, спростовано матеріалами справи, а саме витягом з протоколу №22 засідання Кабінету Міністрів України від 24.04.2020 та протоколом опитування особи за її згодою від 12.08.2020, поданого суду адвокатом позивача Н.О. Швець, якою в порядку пункту 7 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", опитано ОСОБА_1 , зокрема, і щодо питання його присутності на засіданні Кабінету Міністрів України 24.04.2020. Судом також ураховано, що Регламентом обов`язку Кабінета Міністрів України заслуховувати позицію суб`єкта звільнення не встановлено. Щодо тверджень позивача про відсутність у Міністра фінансів України повноважень вносити подання про звільнення Голови Державної митної служби України, суд зазначив, що Міністр фінансів України у даному випадку є уповноваженим міністром, за чиїм поданням суб`єкт призначення - Кабінет Міністрів Україні, може прийняти рішення про звільнення Голови Державної митної служби України. Суд вказав, що стаття 87-1 Закону №899-VIII має вищу юридичну силу ніж положення пункту 2 Порядку № 298, з огляду на що, Міністр фінансів України є належним суб`єктом внесення подання про звільнення Голови Державної митної служби України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

29 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень статті 87-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) щодо додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

Позивач вказує, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки його доводам про те, що надходження подання про звільнення не могло передувати схваленню порядку денного позачергового засідання Уряду. Отже, вважає, що розгляд питання про його звільнення відбувся без включення цього питання в установленому порядку до порядку денного засідання Уряду.

Позивач посилається на те, що Законом №1285-ІХ від 23.02.2021 було виключено статтю 87-1 Закону України «Про державну службу», що, на думку позивача, свідчить про те, що положення вказаної норми встановлювали дискримінаційні умови до інших державних службовців через застосування підстави звільнення, яка носить виключно політичний характер.

Крім того, позивач вказує на відсутність обґрунтованості спірного у справі розпорядження.

Позивач вважає наявним у спірних правовідносинах порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представником Державної митної служби України до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на законність оскаржуваних позивачем судових рішень судів попередніх інстанцій. Зазначає, що Держмитслужба діяла у спосіб та в порядку, визначеному Законом №889-VІІІ та виконала розпорядження КМУ. Вказує, що станом на день звернення до суду з цим позовом позивач перебував на державній службі та виконував визначені обов`язки державного службовця, зарахованого за штат, та отримував заробітну плату. Вказує, що позивач листом від 13.08.2020 відмовився від запропонованих йому посад. Вважає, що положення Закону №889-VІІІ є чіткими та передбачуваними.

Представником Кабінету Міністрів України до Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про обґрунтованість спірного у справі розпорядження. Вказує, що стаття 87-1 Закону №899-VIII не визнана неконституційними, є нормою прямої дії, а тому підлягала застосуванню. Також вказує, що ця норма не визначає інших додаткових умов або підстав звільнення даної категорії державних службовців. Вказує, що звільнення позивача відбулось відповідно до законодавства, мало законну мету. Також посилається на відсутність процедурних питань стосовно прийняття спірного розпорядження, адже засідання Уряду було позачерговим.

Представником Міністерства фінансів України до Суду також подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вважає, що відповідачами дотримано процедуру звільнення позивача з займаної посади. Посилання позивача на неконституційність статті 87-1 Закону №899-VIII вважає такими, що не відповідають дійсності. Вказує, що після звільнення позивача державна служба не припинилась, позивач продовжує перебувати у трудових відносинах з відповідним державним органом. Твердження позивача про те, що приписи статті 87-1 Закону №899-VIII слід застосовувати до осіб, які призначені на посади після 29.09.2019, вважає безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Суду від 12 травня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №512-р призначено ОСОБА_1 Головою Державної митної служби України з 15.07.2019 строком на п`ять років з оплатою праці відповідно до законодавства, встановивши випробування строком на один місяць.

23 квітня 2020 року Міністром фінансів України внесено подання №17030-02-3/12004 про звільнення Голови Державної митної служби України ОСОБА_1 , яке зареєстровано Департаментом документообігу та контролю Секретаріату Кабінету Міністрів України 24.04.2020 року №17531/0/1.

Відповідно до витягу з протоколу №22 засідання Кабінету Міністрів України від 24.04.2020, на якому головував Прем`єр-міністр України Шмигаль Д.А., присутнім, зокрема, був запрошений з окремих питань Голова Держмитслужби ОСОБА_1

Згідно з пунктом 4 витягу з протоколу №22 на засіданні Уряду 24.04.2020 прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної митної служби України» №447-р, яким звільнено ОСОБА_1 з посади Голови Державної митної служби України відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу».

Наказом Державної митної служби України від 27.04.2020 №292-о оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.04.2020 №447-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної митної служби України»; зараховано ОСОБА_1 за штат Державної митної служби України з дня звільнення з посади Голови Державної митної служби України; Департаменту бухгалтерського обліку та організації фінансової роботи митних органів ( ОСОБА_2 ) здійснювати оплату праці ОСОБА_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 №977.

Вважаючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.04.2020 №447-р протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України призначає на посаду: державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства про державну службу; перших заступників і заступників міністрів - за поданням Прем`єр-міністра України.

Звільнення зазначених осіб здійснюється Кабінетом Міністрів України в порядку та з підстав, передбачених законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державну службу».

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 §7 розділу 2 Регламенту на своїх засіданнях Кабінет Міністрів розглядає питання організаційно-розпорядчого характеру, в тому числі кадрові питання, питання присудження премій та призначення стипендій Кабінету Міністрів.

Відповідно до пункту 1, 2 §16 глави 1 розділу 3 Регламенту пропозиції Прем`єр-міністрові щодо порядку денного засідання Кабінету Міністрів готує Секретаріат Кабінету Міністрів на підставі матеріалів, підготовлених для розгляду в порядку, встановленому розділами 4-7 цього Регламенту.

Порядок денний засідання Кабінету Міністрів складається з таких розділів: концептуальні засади реалізації державної політики; акти законодавства; кадрові питання; звіти та питання контролю; питання, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Згідно з пунктом 1 §17 глави 1 розділу 3 Регламенту схвалений Прем`єр-міністром проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів та матеріали до нього Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає членам Кабінету Міністрів, іншим учасникам засідання в електронній формі із використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади, крім матеріалів, що містять інформацію з обмеженим доступом, не пізніше ніж за 24 години до початку засідання, а у разі проведення позачергового засідання надає їх до початку або в ході засідання.

Матеріали з кадрових питань надаються учасникам засідання в день засідання перед його початком.

Пунктом 1 §19 глави 2 розділу 3 Регламенту передбачено, що на засіданнях Кабінету Міністрів головує Прем`єр-міністр, а в разі відсутності Прем`єр-міністра за його дорученням - Перший віце-прем`єр-міністр або віце-прем`єр-міністр згідно з визначеним Кабінетом Міністрів розподілом повноважень.

Пунктом 4 § 20 глави 2 розділу 3 Регламенту встановлено, що з кадрових питань доповідає на засіданні Міністр Кабінету Міністрів.

Відповідно до пунктів 1, 2 § 30 глави 1 розділу 4 Регламенту акти Кабінету Міністрів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

Розпорядження Кабінету Міністрів видаються, зокрема, з кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з абзацем 1 пункту 4 § 32 глави 2 розділу 4 Регламенту проекти розпоряджень Кабінету Міністрів з кадрових питань готуються в установленому Кабінетом Міністрів порядку та вносяться на розгляд Кабінету Міністрів Міністром Кабінету Міністрів.

Відповідно до пункту 5 § 33 глави 2 розділу 4 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономіки (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).

Абзацом 1 пункту 1 § 44 глави 4 розділу 4 Регламенту встановлено, що проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, про затвердження фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектора економіки, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств) розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями), а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №899-VIII (в редакції, чинній станом на 05.07.2019) посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.

Встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади: зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників.

Пунктом 54 Закону України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43 із наступними змінами): доповнено статтею 87-1 такого змісту:

«Стаття 87-1. Додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення

1. Крім підстав, передбачених статтею 87 цього Закону, суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії "А" з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу.

2. Державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої цієї статті, продовжують перебувати на державній службі згідно з цим Законом, виконуючи обов`язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади відповідно до частини першої цієї статті.

3. Умови оплати праці державних службовців, зазначених у частині другій цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії «Б» у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу.

5. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою.

6. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги».

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227 затверджено Положення про Державну митну службу України (із змінами і доповненнями) (далі також - Положення №227), відповідно до пункту 1 якого Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №298 (далі також - Порядок №298), керівник центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступник, керівник центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, утвореного Кабінетом Міністрів України, його перший заступник та заступник призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень статті 87-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) щодо додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

Колегія суддів зазначає, що 19 січня 2022 року Верховним Судом розглянуто адміністративну справу №640/8299/20 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третьої особи - Державної інспекції містобудування України, про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування наказу, поновлення на посаді, виплату премії за час перебування на посаді, зобов`язання вчинити певні дії.

При розгляді цієї справи Верховним Судом з аналізу наведених правових норм зроблено висновок, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

До категорії "А" (вищий корпус державної служби) належать посади, зокрема (але не виключно), керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, призначення на які здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу строком на п`ять років, якщо інше не передбачено законом.

З наведеного висновується, що звільнення з посади вищого корпусу державної служби не пов`язується лише зі спливом п`ятирічного строку, на який особа призначена, у разі якщо законом передбачені інші додаткові правові підстави для такого звільнення.

Так, 19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким було внесено численні зміни до низки законодавчих актів, зокрема й до Закону №889-VІІІ.

Окрім іншого, вказаним Законом внесено зміни до статті 83 Закону №889-VІІІ, яка визначає перелік підстав для припинення державної служби.

Таким чином пункт 4 частини першої статті 83 Закону №889-VІІІ в частині підстави для припинення державної служби «за ініціативою суб`єкта призначення» доповнено фразою: "статті 87, 87-1цього Закону», замість: «стаття 87 цього Закону».

Тобто Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» було доповнено Закон №889-VІІІ статтею 87-1 з назвою «Додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення» та розширено перелік підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

Верховний Суд вказав, що зазначена правова норма була чинною як на момент внесення подання про звільнення позивача із займаної посади, так і на час прийняття оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Суд зазначив, що з 06 березня 2021 року Закон № 899-VIII діє в редакції, в якій виключено статтю 87-1 Закону № 899-VIII.

Разом з тим, Конституційним Судом України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, усі нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 87-1 Закону №889-VІІI була застосована до позивача саме під час її дії і щодо правовідносин, які існували після її прийняття, ця норма є чіткою, не викликає сумніву в її тлумаченні по іншому, що узгоджується з вказаною конституційною нормою та принципом правової визначеності. Також Суд не знайшов у змісті статті 87-1 Закону №889-VІІI врегулювання спірних відносин, яке б вказувало на її суперечність статтям 22, 38, 64 Конституції України, а також не знайшов норми Конституції України як норми прямої, яка б по-іншому врегульовувала ці відносини.

Беручи до уваги наведений висновок Верховного Суду, сформований у аналогічних правовідносинах, Суд зазначає, що оскільки Закон України №117-ІХ від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", яким доповнено Закон №889-VIII статтею 87-1, набрав чинності 25 вересня 2019 року, положення вказаної норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які мали місце у квітні 2020 року, адже стаття 87-1 Закону №889-VIII на час виникнення спірних правовідносин була чинною.

Суд звертає увагу на те, що 04 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято постанову №515-IX, якою відповідно до пункту 12 частини першої статті 85 та частини другої статті 114 Конституції України, Шмигаля Д. А. призначено Прем`єр-міністром України.

23 квітня 2020 року Міністром фінансів України внесено подання №17030-02-3/12004 про звільнення Голови Державної митної служби України ОСОБА_1 , а спірним у справі розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.04.2020 №447-р ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної митної служби України та зараховано за штат Державної митної служби України з дня звільнення з посади Голови Державної митної служби України. Отже, наведене свідчить, що оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.04.2020 №447-р прийнято на підставі відповідного подання та в межах чотирьохмісячного строку з дня призначення Прем`єр-міністра України Шмигаля Д.А. , що, насамперед, відповідає приписам частини першої статті 87-1 Закону №889-VIII.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на приписи Порядку №298, адже, ураховуючи пріоритетність нормативно-правових актів, стаття 87-1 Закону №889-VIII має вищу юридичну силу ніж положення Порядку №298.

Щодо доводів позивача про порушення процедури прийняття оскаржуваного розпорядження колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини свідчать про дотримання Кабінетом Міністрів України положень Регламенту під час вирішення кадрового питання щодо розгляду подання Міністра фінансів України про звільнення Голови Державної митної служби України. Суд ураховує, що 24 квітня 2020 року проводилось позачергове засідання Уряду, процедура проведення якого передбачає можливість надання проєкту порядку денного засідання Кабінету Міністрів та матеріалів до нього членам Кабінету Міністрів, іншим учасникам засідання до початку або в ході засідання.

Суд також ураховує ті обставини, що Голова Держмитслужби ОСОБА_1 був запрошений та був присутнім на позачерговому засідання Уряду, що відбулось 24.04.2020, з окремих питань.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними твердження позивача щодо протиправності дій Кабінету Міністрів України в частині ненадання ОСОБА_1 слова для виступу та надання пояснень відносно питання його звільнення з посади Голови Державної митної служби України, оскільки чинним Регламентом обов`язку Кабінета Міністрів України заслуховувати позицію суб`єкта звільнення не встановлено.

Суд також вважає безпідставними твердження скаржника про відсутність належного обґрунтування розпорядження про його звільнення, оскільки, як установлено судами, зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається, що позивача звільнено з посади Голови Державної митної служби України саме на підставі частини першої статті 87-1 Закону №899-VIII. Зважаючи на зміст статті 87-1 Закону №899-VIII, у суб`єкта призначення відсутній обов`язок зазначати додаткові підстави на обґрунтування прийнятого рішення.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська С.А. Уханенко