Рішення

від 02.05.2022 по справі 501/451/22

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 03.05.2022

Справа № 501/451/22

2/501/263/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2022 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Петрюченко М.І.

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

до

відповідача Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

третя особа: Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ»

предмет тапідстави позову: про скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, поновлення на роботі, та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відстороненням від роботи,

учасники справи до суду не з`явились

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 21.01.2021 звернувся до суду з позовом до Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (третя особа: Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ») про скасування наказу про відсторонення від роботи, відновлення доступу позивача до роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, згідно якого просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача №474-О від 28.12.2021 про відсторонення позивача від роботи;

- поновити (допустити до роботи) позивача на посаді провідного інженера з керування й обслуговування систем відділу програмного забезпечення та інформаційного сервісу служби інформаційних технологій та зв`язку (підр. №7401, госп. №74);

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.12.2021 до дня поновлення на роботі у розмірі 31447,50 грн.

Позов обґрунтовано тим, що він (позивач) з 01.06.2020 працює у Чорноморській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді провідного інженера з керування й обслуговування систем відділу програмного забезпечення та інформаційного сервісу служби інформаційних технологій та зв`язку (підр. №7401, госп. №74). Загальний стаж роботи на підприємстві позивача з 13.06.2013.

Позивача 17.12.2021 ознайомлено з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

Позивачем 22.12.2021 на ім`я відповідача подано мотивовану заяву про неприпустимість порушення законодавства про працю та недопустимість примусового щеплення.

На підставі наказу Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №474-О від 28.12.2021 позивача відсторонено від роботи з 28.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відстронення (до закінчення карантину, або отримання щеплення чи медичного висновку про протипоказання до вакцинації).

Позивач вважає, що наказ про відсторонення його від роботи є незаконним з наступних підстав:

- наказ про відсторонення приймався на виконання незаконних нормативних актів;

- законодавство України не передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності у працівника щеплення проти COVID-19;

- вимога відповідача надати позивачем докази проведення відносно нього якихось медичних маніпуляцій (щеплень) є незаконною, тощо.

Позивач 16.02.2022 надав до суду заяву щодо обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються (а.с.41-42).

Представник Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 27.04.2022 надав до суду відзив на позовну заяву (а.с.55-65), просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач діяв згідно норм діючого законодавства, відсторонення від роботи позивача проводилось законно на підставі Постанови КМУ та Наказу МОЗ, тощо.

Представник третьої особи був належним чином сповіщений про судовий розгляд справи, однак до суду пояснення на позов не надав, до суду не з`явився.

Позивач ОСОБА_1 02.03.2022 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд задовольнити позов у повному обсязі (а.с.48).

Представник відповідача не заперечив проти розгляду справи без його участі, про що зазначив в заяві ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі (а.с.48).

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 28.01.2022 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.34).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 03.02.2021 позовну заяву залишено без руху (а.с.38-39).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 22.02.2022 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні (а.с.45-46).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач працює у Чорноморській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді провідного інженера з керування й обслуговування систем відділу програмного забезпечення та інформаційного сервісу служби інформаційних технологій та зв`язку (підр. №7401, госп. №74). Загальний стаж роботи на підприємстві позивача з 13.06.2013, що підтверджується копією сторінок трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.28-31).

Заробітна плата ОСОБА_1 з червня по листопад 2021 складає 121403,87 грн., що підтверджується довідкою з місця роботи (а.с.27).

Позивача 17.12.2021 ознайомлено з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.22).

Позивачу роз`яснено про необхідність проходження повного курсу обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку про наявність протипоказання до проведення таких щеплень (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень та роз`яснено, що у разі невиконання цих вимог його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин (а.с.63), але він відмовився від повного курсу обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або медичного висновку про наявність протипоказання до проведення таких щеплень (відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень.

Позивачем 22.12.2021 на ім`я відповідача подано мотивовану заяву про неприпустимість порушення законодавства про працю та недопустимість примусового щеплення (а.с.23-25).

На підставі наказу Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №474-О від 28.12.2021 позивача відсторонено від роботи з 28.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відстронення (до закінчення карантину, або отримання щеплення чи медичного висновку про протипоказання до вакцинації), що підтверджується копією витягу з наказу (а.с.26).

ІV. Оцінка Суду.

Відповідно до ст.46 КЗпП України, відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відповідно до преамбули ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я.

Пріоритетними в діяльності держави є охорона здоров`я, поліпшення умов праці, навчання, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, а основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Статтею 5 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За п.б, г ч.1 ст.10 цього ж закону громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно ч.ч.1-3 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ч.ч.3-7 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а описані вище нормативні акти є формою реалізації норм Конституції України у сфері охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі - Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 (далі - Наказ МОЗ).

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 №731)

Тож, вказаний наказ МОЗ необхідну процедуру введення його в дію пройшов.

Таким чином, питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку, визначеному наказом МОЗ №2153, його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Згідно з Наказом МОЗ від 01.11.2021 №2393, який зареєстровано в Міністерстві юстиції 08.11.2021 за №1452/37074, розширено перелік організацій/об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, співробітники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19.

Отже, відповідно до Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Відповідно до постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Оскільки позивач є працівником державного підприємства «Адміністрація морських порті України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний, відповідно до діючого законодавства, відсторонити позивача від роботи.

Суд звертає увагу, що позивач до суду не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

З урахуванням наведеного суд вважає, що керівник державного підприємства «Адміністрація морських порті України», на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників підприємства, з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

Крім того, щодо посилань позивача на ту обставину, що відсторонення від роботи з зазначених підстав суперечить Конституції України, іншим нормативним актам, слід вказати наступне.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15 березня 2012 року вказано, що ст.8 передбачається право кожного на повагу до приватного і сімейного життя. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п.272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

Також, у Постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 (провадження №61-17335св20) вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини та суспільства.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства.

Натомість, бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.2019 №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст.8 Конвенції.

Отже, оскільки позивач є працівником державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та віднесене до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача правомірно, відповідно до діючого законодавства, відсторонив позивача від роботи.

Також, суд не вбачає втручання в приватне життя позивача вимогою роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

На переконання суду, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та на основі існування правових підстав.

Отже, підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що Наказом МОЗ України від 25.02.2022 №380 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 №2153, до завершення воєнного стану в Україні.

Наказом ЧФ ДП "АМПУ" від 28.02.2022 №61-О дію наказу №474-О від 28.12.2021 про відсторонення позивача від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 зупинено 28.02.2020 до завершення воєнного стану в Україні (а.с.91).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Крім того, Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263, 265 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (третя особа: Професійна спілка працівників морського порту «Чорноморськ») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відстороненням від роботи відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського

суду Одеської області М.І.Петрюченко