Рішення

від 27.04.2022 по справі 357/14774/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/14774/21

Провадження 2/357/825/22

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В. П. ,

секретар судового засідання Чайка О.В., ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок», третя особа Відділ освіти, культури, молоді та спорту Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати середнього заробітку за період незаконного відсторонення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі «Позивач») звернулась до суду з позовом до Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» (далі «Відповідач») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати середнього заробітку за період незаконного відсторонення.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.

Позивач працює асистентом вчителя в інклюзивному класі Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок».

08.11.2021 року вона була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу №20/к/тр директора Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів дитячий садок».

Вищезазначений наказ обґрунтований ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236, наказом МОЗ №2153 від 04.10.2021 року.

Відповідно до п.1 вищезазначеного наказу відсторонення від роботи працівників відбувається з 08.11.2021 року, з урахуванням повідомлень від 01.11.2021 року №57, врученого на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.

В свою чергу, на даний наказ Позивачем були надані письмові заперечення на ім`я директора Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок».

Вважає, що відстороненням її від роботи, відповідно до наказу №20/к/тр директора Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів дитячий садок» її було позбавлено засобів до існування та порушено конституційні права. Наголосила на тому, що на її утриманні є малолітній син, 2014 року народження.

Посилаючись на приписи діючого законодавства України, уточнивши позовні вимоги, Позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ №20/к/тр від 08.11.2021 року «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків Ірини Ганзевич Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок», а також зобов`язати Потіївське НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати відсторонення від роботи по дату допуску до виконання своїх трудових обов`язків на посаді вчителя історії, за весь період незаконного відсторонення (а.с. 3-30, 60-61, 72).

13.12.2021 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 55-56).

28.04.2021 року на адресу суду від Відповідача надійшов відзив на позов, разом із підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві, зокрема, зазначено, що Відповідач позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими. Посилаючись на приписи діючого законодавства України, Відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, провести розгляд справи без участі його представника (а.с. 92-98).

17.02.2022 року ухвалою суду було залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача Відділ освіти, культури, молоді та спорту Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки відносно Позивача у справі (а.с.73-74).

28.04.2022 року на адресу суду надійшли пояснення Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, разом із доказами їх направлення на адресу сторін. (а.с. 102-109). Посилаючись на приписи діючого законодавства України, вказана особа у задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі, провести розгляд справи без участі її представника (а.с. 109).

28.04.2022 року учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

20.04.2022 року на адресу суду від Позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі (а.с. 91). Як вже зазначалося, у матеріалах справи також наявні заяви Відповідача та третьої особи про розгляд справи без їхньої участі (а.с. 98, 109).

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Наказом від 12.03.2020 року Позивача було призначено асистентом вчителя в інклюзивному класі Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією трудової книжки (а.с. 47).

Позивачу було оголошено повідомлення від 01.11.2021 року №57 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19» (а.с. 46).

08.11.2021 року Відповідачем Позивачу було вручено наказ №20/к/тр про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року до моменту надання директору Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» медичного висновку або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини). Як убачається із відповідної відмітки, у той же день Позивач була ознайомлена із даним наказом, не погодилася з ним та надала відповідні заперечення (а.с. 45).

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.

Відповідно до приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року №6-р(II)/2019).

Стаття 2 Кодексу законів про працю також передбачає основні трудові права працівників. Право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Тобто, наведений Закон встановлює перелік обов`язкових щеплень.

У той же час, як убачається із тексту спірного наказу про відсторонення, він мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч.2 ст.12, яка передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

При цьому, обов`язковість щеплення від COVID-19 вказаним Законом не встановлена. Також на сьогодні не встановлено і окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19.

З матеріалів справи убачається, що підставою відсторонення Позивача стало ненадання нею документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року №595.

У той же час, організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року №595 (з подальшими змінами і доповненнями).

Цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП.

Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року.

Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню, у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим.

При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма №063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній із встановлених форм. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря.

Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації.

У відповідних формах медичної облікової документації необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 2006 року №898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за №73/13340 (з подальшими змінами та доповненнями. У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ.

Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ.

Пунктом 17 Положення встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Згідно з пунктом 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов`язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.

З наведеного випливає, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд, який є обов`язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню, у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

Як вже зазначалося, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відстороняються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Проте, як убачається із матеріалів справи, вищевикладений встановлений порядок дотримано не було. Зокрема, суду не надано відповідної форми №063-2/о.

Крім того, Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у Позивача була можливість і достатньо часу для проходження такого щеплення і остання відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення саме у встановленому законом порядку

Суд наголошує на тому, що в оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що Позивач відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового щеплення у відповідності до порядку такого оформлення згідно з нормами чинного законодавства.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» передбачено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності.

Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.

Зазначені положення Закону свідчать про те, що на Відповідача, який є роботодавцем Позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду доказів того, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і Позивача, були ним здійснені, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Щодо процедури відсторонення Позивача від роботи суд зазначає наступне. На рівні національного законодавства така процедура у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі «Закон»).

Згідно зі статтею 7 Закону, підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; негайно інформувати органи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров`ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю.

Відповідно до частини другої статті 27 цього ж Закону обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Згідно зі статтею 31 Закону посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з цим Законом.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року №66, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року №544.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції, подання - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Підставою для внесення подання можуть бути дані з акту перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо (п. 2.4. Інструкції).

Відповідно до пункту 2.5. Інструкції подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Підпунктом 1.2.5 п. 1.2. Інструкції визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються, зокрема, окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року.

Зазначеним Календарем (із змінами) не передбачено обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, зокрема, для працівників навчальних закладів та інших підприємств, установ і організацій комунальної форми власності, однак таке обов`язкове щеплення для зазначеної категорії працівників встановлено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням із змінами, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, що узгоджується з п. 2 Розділу 1 цього Календаря, згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Таким чином Відповідачем не доведено, що Позивач відмовилася або ухилилася від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 у встановленому законодавством порядку.

При цьому, керівник Відповідача до застосування щодо Позивача відсторонення від роботи не запропонував їй надати письмові пояснення про причини відмови чи ухилення від щеплення проти COVID-19, наявності можливих медичних протипоказань від такого щеплення, чим допустила порушення, яке зумовлює задоволення даного позову. Відповідні заперечення були надані Позивачем вже після оголошення їй спірного наказу.

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на ст. 46 КЗпП України та на ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

З огляду на викладене, суд робить висновки про те, що Відповідачем не доведено правомірності відсторонення Позивача від роботи, у тому числі наявності у даному конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними, допустимими доказами факту відмови чи ухилення його від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримано встановленого ст. 7, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи.

Суд відхиляє твердження щодо відсутності обов`язку проведення медичного обстеження позивача перед профілактичним щепленням, так як проведення такого медичного огляду є обов`язком та регламентоване частиною шостою статі 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб».

Суд не бере до уваги і доводи щодо можливості прийняття відмови від щеплення проти COVID-19 працівниками закладу так як Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Тож, з урахуванням наведеного вище, і приймаючи до уваги те, що оспорюваним наказом обмежено право Позивача на працю, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Відповідача №20/к/тр від 08.11.2021 року «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків Ірини Ганзевич» Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок».

У зв`язку із задоволенням вищенаведеної позовної вимоги, підлягає й задоволенню похідна вимога. Тобто, необхідно також зобов`язати Відповідача виплатити Позивачу невиплачену заробітну плату з дати відсторонення від роботи по дату допуску до виконання своїх трудових обов`язків у якості асистента вчителя, тобто за весь період незаконного відсторонення.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до правил ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою Суду відносяться й грошові кошти (заробітна плата).

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами доказів.

При цьому суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

На підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку зі сплатою Позивачем судового збору за дві позовні вимоги немайнового характеру, судовий збір необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача у розмірі 908,00 грн. за кожну таку задоволену позовну вимогу, тобто у загальній сумі 1816,00 грн. (а.с. 1, 2).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати середнього заробітку за період незаконного відсторонення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ №20/к/тр від 08.11.2021 року «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків Ірини Ганзевич» Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок».

Зобов`язати Потіївське НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час з дати відсторонення від роботи по дату допуску до виконання трудових обов`язків у якості асистента вчителя.

Стягнути з Потіївського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) грн.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Потіївське НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів дитячий садок» (09184, Київська область, Білоцерківський район, село Потіївка, вулиця Центральна 8, ЄДРПОУ:25566429).

Повне судове рішення складено 03.05.2022 року.

СуддяВ. П. Цукуров