Окрема думка

від 20.02.2022 по справі 910/9132/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Буравльова С.І. стосовно прийнятої 21.02.2022 р. постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/9132/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 р. у справі № 910/9132/21 (суддя Стасюк С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Релігійна організація "Релігійна громада парафія святителя Миколая Чудотворця Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області" ("Парафія святителя Миколая Чудотворця") про визнання незаконною державної реєстрації змін до установчих документів та до відомостей про юридичну особу, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду України від 21.02.2022 р. у справі № 910/9132/21 у складі колегії суддів: Андрієнко В.В.(головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Буравльов С.І., Шапран В.В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2021 р. у справі № 910/9132/21 залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2021 р. у справі № 910/9132/21 залишено без змін.

На підставі наведеної вище ст. 34 ГПК України вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Північного апеляційного господарського суду України від 21.02.2022 р. у справі № 910/9132/21, оскільки не погоджуюсь з її мотивувальною та резолютивною частинами з огляду на такі аргументи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Чернігівської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади" від 26.08.2020 р. № 466, яким зобов`язано зареєструвати зміни й доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської парафії смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області, згідно з яким статут викладений у новій редакції за новою назвою - Релігійна організація "Релігійна громада парафія святителя Миколи Чудотворця Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області", визнати незаконною державну реєстрацію змін до установчих документів та до відомостей про юридичну особу та зобов`язати Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації скасувати державну реєстрацію змін, проведену 14.09.2020 р., 14:32, 1000451070002000457, державним реєстратором Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 466 від 26.08.2020 р., яким зареєстровано у новій редакції статут релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської парафії смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято з порушенням чинного законодавства.

Встановлено, що 17.04.1996 р. проведено державну реєстрацію Релігійної громади Української Православної Церкви смт. Парафіївка Ічнянського району та зареєстровано Статут Свято-Миколаївської парафії Чернігівської області згідно розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 17.04.1996 р. № 273.

Розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 13.02.2009 р. № 35 Статут релігійної громади зареєстровано у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1 статуту Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської парафії, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 13.02.2009 р. № 35, релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Миколая - релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Ніжинської єпархії.

Згідно з розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади" від 26.08.2020 р. № 446 були зареєстровані зміни й доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської парафії смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області, згідно з яким статут викладений у новій редакції за новою назвою релігійної організації: "Релігійна громада парафія святителя Миколи Чудотворця Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області" за адресою знаходження релігійної громади: 16730, вулиця Олександра Агеєва, будинок 28, смт. Парафіївка Ічнянський район Чернігівська область.

14.09.2020 р. на підставі розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади" від 26.08.2020 р. № 446, реєстраційний номер 1000451070002000457, відповідачем-2 було проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу, а саме: зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна найменування юридичної особи; зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб-платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договір, подавати документи для державної реєстрації тощо.

За приписами ст. 35 Конституції України кожному надано право на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 р. у справі № 916/2086/19 (провадження № 12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 р. у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19).

Як вбачається з встановлених судом першої інстанції обставин, позивач вважає, що реєстрацію змін до статуту була проведена всупереч установленому порядку здійснення державної реєстрації, а також всупереч інформації, яка була надана релігійною організацією. Оскільки пакет документів, який подавався для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції не відповідав положенням статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та відповідно підстав для проведення реєстраційних дій не було.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Згідно з п. 1.1 статуту релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Миколая релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Ніжинської єпархії.

Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея (п. 1.2 статуту).

Пунктом 1.3 статуту передбачено, що парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.

Відповідно до п. 1.6 статуту парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею.

Згідно з п. 2.1 статуту органами парафіяльного управління є: парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів.

Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті (п. 2.2 статуту).

Положеннями п. 2.5 статуту визначено, що Парафіяльна рада у згоді зі статутом УПЦ, зокрема, разом з настоятелем скликає Парафіяльні збори.

Пунктом 2.8 статуту передбачено, що парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.

Позивач вважає, що відповідачі втрутились у внутрішню діяльність релігійної організації, безпідставно не врахували рішення загальних Парафіяльних зборів, яке оформлене протоколом від 22.02.2019 р. та яким було висловлено свою вірність Українській Православній Церкві та підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України і надавши інше рішення загальних зборів релігійної громади, яке відбулось 21.06.2019 р., та яким прийнято змінити конфесійне підпорядкування на УПЦ, чим порушили положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

За змістом ст. 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація, зокрема, забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання.

Однак, матеріали справи не містять доказів подання разом із статутом у новій редакції оригіналу чи належним чином засвідченої копії чинної на дату подання документів редакції статуту Релігійної громади та оригінал свідотства.

Крім цього, зміст протоколу Парафіяльних зборів від 21.06.2019 р. № 1 не розкриває граничну чисельність членів Релігійної організації через відсутність документа про обрання їх членами, тому відсутні правові підстави вважати таке рішення повноважним.

Водночас, відповідачем-1 не були враховані вищезазначені порушення під час перевірки наданої документації, внаслідок чого оспорюване розпорядження № 446 від 26.08.2020 р. є неправомірним.

Положеннями ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Тому, відповідач-1, у випадку виявлення суперечностей та недоліків під час перевірки наданої документації для реєстрації нової редакції статуту релігійної організації, з урахуванням вищенаведених положень Закону, мав право не тільки уточнювати інформацію та вимагати усунення заявником виявлених недоліків у поданих документах, а також ініціювати отримання висновків спеціалістів з окремих питань.

Так, відповідачем-1 не було здійснено повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції статуту, а відтак повноважним державним органом фактично не дотримано процедури реєстрації статуту відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у зв`язку з чим, на мою думку, прийнято протиправне розпорядження.

Щодо висновку про належний спосіб захисту зазначаю наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту свого права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 922/371/16, під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожими є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а такоє має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

На мою думку, звернення до суду з позовом про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції не призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки предмет позову у даній справі повинен в себе включати правовідносини стосовно правомірності відповідного рішення зборів релігійної громади щодо зміни канонічного підпорядкування.

Враховуючи характер спірних правовідносин, вважаю, що належним способом захисту інтересу ОСОБА_1 є саме матеріально-правова вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади" від 26.08.2020 р. № 466, яка охоплюється відповідними фактичними обставинами стосовно прийняття зборами релігійної громади неправомірного рішення від 21.06.2019 р., оформленого протоколом № 1, та подальшою реєстрацією статуту у новій редакції, оскільки під час видання спірного розпорядження відповідачу-1 необхідно було перевірити на предмет законності надану документацію для реєстрації статуту в новій редакції, зокрема, протокол № 1 зборів релігійної громади від 21.06.2019 р. та статут релігійної організації в новій редакції.

І саме вказані фактичні обставини з`ясовуються судом на предмет їх правомірності під час зазначеного спору, а також наявний спір можливо вирішити заявленим позивачем способом.

Такий спосіб захисту є ефективним і призведе до відновлення порушеного права позивача та не буде потребувати повторного звернення до суду, оскільки фактом скасування спірного розпорядження припинить свою дію у новій редакції статут релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Миколаївської парафії смт. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області та втратить силу відповідне рішення зборів релігійної громади.

Підсумовуючи викладене, вважаю позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2021 р. у справі № 910/9132/21 таким, що підлягає скасуванню.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду С.І. Буравльов

"21" лютого 2022 р.