Рішення

від 12.05.2022 по справі 927/123/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2022 року м. Чернігів справа № 927/123/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славресурс» 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 6-В, офіс 13 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-А, офіс 1-14 (адреса для листування) (ІНФОРМАЦІЯ_2) (ІНФОРМАЦІЯ_3)до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 )про стягнення 96 375 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2022 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Славресурс» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення помилково перерахованих відповідачу грошових коштів в сумі 96 375,00 грн. згідно платіжних доручень № 11057 від 27.10.2021 та № 11156 від 10.11.2021.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на його думку, відповідні грошові кошти є безпідставно набутими відповідачем, оскільки між сторонами не існує жодних договірних відносин: договір № 27/10 не укладався і як наслідок - товар (щепа) не поставлявся та не передавався.

Нормативно-правовим обґрунтуванням даного позову позивачем визначено ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2022:

прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;

постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;

встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановлено процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив;

роз`яснено сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Вказана вище ухвала суду від 01.02.2022, що направлялась відповідачеві на адресу, зазначену в позовній заяві і яка відповідає адресі, наявній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, була повернута до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

За змістом п. ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, вказана вище ухвала суду від 01.02.2022, є такою, що отримана відповідачем 08.02.2022, а тому останній є таким, що належним чином був повідомлений про перебування на вирішенні в Господарському суді Чернігівської області даного спору.

Процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальним правом на подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін останні не скористались.

Ухвалюючи дане рішення суд вважає за необхідне вказати наступне:

як вже було вказано вище, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2022, серед іншого, постановлено розгляд позовної заяви здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За змістом ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи наведені вище приписи діючого законодавства України, останнім днем розгляду даної позовної заяви є 04.04.2022 (з урахуванням правил обчислення процесуальних строків).

Разом з тим, Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, в останнє - Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

За наявною на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області інформацією, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 22.03.2022 № 12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Черкаської області.

Згідно розпорядження Голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 «Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей» відновлено територіальну підсудність судових справ, зокрема Господарського суду Чернігівської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 25 квітня 2022 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 23.07.2008, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 20510000000000549 (види економічної діяльності: лісопильне та стругальне виробництво (основний)).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжних доручень № 11057 від 27.10.2021 та № 11156 від 10.11.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 96 375,00 грн.; призначення платежу: «Оплата за щепу по Договору №27/10 Без ПДВ.».

Разом з тим, звертаючись з даним позовом, позивач зазначає, що «між ТОВ «Славресурс» та ОСОБА_1 не було і не має жодних договірних відносин, зокрема не укладався Договір №27/10, а щепа за таким договором, відповідно, не купувалась, не поставлялась та не передавалась.».

З метою врегулювання спірного питання мирним шляхом, позивач звертався до відповідача з претензією від 10.01.2022 № 13-02 та прохав останнього добровільно протягом 3 (трьох) днів з моменту її отримання повернути помилково перераховані грошові кошти у розмірі 96 375,00 грн.

Дана претензія отримана відповідачем 12.01.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Жодної відповіді на дану претензію позивачем отримано не було; в добровільному порядку відповідачем грошові кошти в сумі 96 375,00 грн. товариству повернуті не були.

Ухвалюючи дане рішення, суд виходить з наступного:

за змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В частині другій статті 16 ЦК України та в частині другій статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 914/346/20 (914/564/21).

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Відповідно до статті 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19 та від 26 січня 2022 року у справі № 924/1338/19.

Пунктом 1 частини першої статті 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 у справі № 3-905гс17.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 924/173/19.

Наявні в матеріалах справи письмові докази в своїй сукупності дають можливість дійти висновку про відсутність доказів на підтвердження того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, наявності між сторонами будь-яких окремих цивільних правовідносин (письмовий чи усний договір/угода чи інші обставини, передбачені ст. 11 Цивільного кодексу України), тобто заборгованість відповідача виникла внаслідок перерахування товариством на його рахунок грошових коштів без укладення договору; при цьому, докази існування Договору № 27/10, посилання на який йдеться у вищезгаданих платіжних дорученнях (як підстава платежу), відсутні (як і докази на підтвердження факту поставки товару (щепи) на спірну суму або ж попередніх домовленостей щодо передання такого товару).

За змістом ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи із змісту ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

На позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи відповідні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведені вище обставини, встановлені під час вирішення даного спору, свідчать про наявність порушеного права позивача та правових підстав для звернення останнього до суду з цим позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України; як наслідок - позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання до суду даної позовної заяви позивачем було сплачено 2 481,00 грн. судового збору, який покладається на відповідача в повному обсязі.

Крім того, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (п. 1 ч. 4, абз. 1 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись з даним позовом, позивач здійснив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який, окрім судового збору, включає витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, розмір таких витрат позивачем визначений не був.

Також, як зазначає позивач, за умовами договору № 33 про надання правничої допомоги, укладеного 01.03.2021 між Адвокатським бюро «Василика В.В.» (Адвокатське бюро) в особі керуючого бюро Луценка Романа Олександровича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Славресурс» (Клієнт) в особі директора Особенка Руслана Річардовича, попередньо узгоджений Сторонами розмір гонорару може зазначатись у додатках до Договору. Остаточний розмір гонорару, який підлягає сплаті Клієнтом, вказується в актах про надання правничої допомоги (п. 4.2) (аналогічний припис міститься і в п. 4 Додатку № 4 до вищезгаданого договору).

Разом з тим, в позовній заяві позивач вказує, що «На момент подання цього позову, Позивач гонорар Адвокатського бюро ще не оплатив, тому докази його оплати, а також акт про надання правничої допомоги із остаточним розміром гонорару буде надано суду пізніше.»

Однак на день ухвалення даного рішення відповідні докази, як і акт про надання правничої допомоги позивачем до суду подані не були, а тому питання про судові витрати (в частині витрат на професійну правничу допомогу) в даному випадку господарським судом не вирішується.

При цьому, позивач не позбавлений звернутись до суду з відповідною заявою в порядку ст. 244 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 13, 73, 74, 76, 79, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Славресурс» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 96 375 грн. 00 коп. задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славресурс» (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 6-В, офіс 13; код 37939071) 96 375 грн. 00 коп. заборгованості та 2 481 грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2022.

Суддя А.С.Сидоренко