Рішення

від 03.05.2022 по справі 168/99/22

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/99/22

Провадження № 2/168/85/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2022 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі

головуючого - судді Хаврони О.Й.,

з участю: секретаря Островерхої Т.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в смт. Стара Вижівка у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ратнівська селищна рада про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи його тим, що вона з 05.01.2021 р. працює соціальним робітником КЗ «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради.

В грудні 2021 позивач зіштовхнулася із грубим порушенням конституційних прав зі сторони відповідача, коли останнім постійно вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Спочатку 07.12.2021 р. позивача було письмовим повідомленням № 21 від 07.12.2021 р. доведено до відома про нібито обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 для працівників КЗ «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради з 09.12.2021 р., на підтвердження проведення якого позивач повинна надати документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до 31.12.2021 р. Крім того, у повідомленні від 07.12.2021 р. зазначалось, що у випадку відсутності документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання, позивача буде відсторонено з 01.01.2022 р. від роботи без збереження заробітної плати.

Не зважаючи на те, що в повідомленні № 21 від 07.12.2021 р. попереджалось про відсторонення від роботи з 01.01.2022 р., і надавався строк для подання документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до 31.12.2021 р., наперед наказом № 49-ос від 29.12.2021 р., виданого КЗ «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 04.01.2022 р., оскільки позивачем станом на 29.12.2021 р. не було надано документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання.

Зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції чи в будь-якому іншому документі, підписаному між нею та відповідачем, зобов`язання про здійснення такого щеплення немає. Крім того, у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу, її позбавлено права на працю та на отримання заробітної плати, а тому з огляду на вищевикладене такий наказ є незаконним.

Крім того, позивач вважає, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам п.1 ст.92 Конституції України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», та поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, а тому в роботодавця відсутні законні підстави для відсторонення працівників від роботи в зв`язку із відмовою від вакцинації від COVID-19.

Тому позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №49-ос від 29.12.2021 р. про відсторонення її від роботи, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 04.01.2022 р. по день ухвалення рішення суду та судовий збір.

Ухвалою судді від 14.02.2022 р. позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито та розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Директор комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради Костючик І.П. подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

ОСОБА_2 зазначає, що наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за №1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», що прийнятий відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення інфекційних хвороб», п. 8 Положення про Міністерство охорони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України віл 24.01.2020 р. № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік).

Відповідно до цього Переліку (у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 р. № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 р. за № 1161/19899 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники в тому числі установ і закладів, що надають соціальні послуги закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; комунальних підприємств, установ та організацій.

Преамбула наказу МОЗ України №2153 від 04.10.2021 р. містить посилання на ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Законнормативно-правовий акт, встановлений законодавчим органом загальнообов`язкове правило, яке має найвищу юридичну силу та є складовою законодавства в цілому. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є чинним, інформація щодо визнання його неконституційним відсутня. Відповідно до п.1 п.11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 р. № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.03.2020 р. № 1207/5) державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України. Наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за №1306/36928, а отже - відповідає Конституції та законодавству України. Таким чином, відсторонення від роботи працівників закладів, що надають соціальні послуги через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від короновірусної хвороби COVID-19, на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства про працю.

У Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду надали листом від 24.12.2021 р. № 3223/0/208-21 інформацію про застосування ст. 46 КЗпП України щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, до передбачених законодавством випадків відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову та працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Щодо практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у КЦС зазначають: наразі немає жодної правової позиції ЄСПЛ щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Практики Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наразі також немає цьому в провадженні Верховного Суду раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їхню думку, зазнають діти у зв`язку з відсутністю щеплень.

У постанові від 17.04.2019 р. у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення і особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, виправданим.

У постанові від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

Правомірність відсторонення від роботи невакцинованих працівників обґрунтували Головне управління Держпраці у Харківській, Волинських областях.

Крім того, варто зауважити, що ст. 44 КУпАП передбачено, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто керівник закладу несе адміністративну відповідальність за невиконання вимог чинного законодавства у випадку не відсторонення від роботи невакцинованих працівників.

З огляду на зазначене вище, вважає наказ від 29.12.2021 р. № 49-ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » прийнятий з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 в межах повноважень та відповідає нормам чинного законодавства, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Ратнівська селищна рада було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що на даний час позивачка відповідно до наказу директора КЗ «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради № 16/к-тр від 07.03.2022 р. «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» допущена до роботи, на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 р. № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153».

Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період відсторонення пояснює, що відповідно до ст. 94 КЗпП України та ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому еквіваленті, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільнився виконання від своїх трудових обов`язків та не виконував роботу відповідно до своєї посадової інструкції, то за загальним правилом такому працівнику заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлене законодавством. Чинним законодавством прямо не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження заробітної плати за період відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Вказує, що ні Комунальний заклад «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради, ні Ратнівська селищна рада не є належними відповідачами за пред`явленими позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку, так як не нараховують заробітної плати працівникам Центру. Більш того, Ратнівська селищна рада залучена до справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача.

На підставі наведеного, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просить суд розгляд справи провести за відсутності представника Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради.

У судовому засіданні позивач позов підтримала із викладених у ньому підстав та просить його задовольнити. Крім того пояснила, що на момент відсторонення довідки про протипоказання до вакцинації не мала, з моменту відсторонення не вжила заходів для вакцинації, оскільки заперечує проти доцільності такої.

У судове засідання представники відповідача та третьої особи не з`явилися, у поданих письмових поясненнях третя особа просить справу розглянути за відсутності представника

представника Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідності до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч.1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом установлено, що згідно із записом у трудовій книжці (а.с. 8) ОСОБА_1 з 05.01.2021 р. працює на посаді соціального робітника комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради (а.с. 8).

Директором комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради Костючик І.П. позивача було письмовим повідомленням № 21 від 07.12.2021 р. доведено до відома про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 для працівників КЗ «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради з 09.12.2021 р.

Зокрема, у повідомлені вказано про те, що згідно з ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», наказом Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 01.11.2021 р. № 2393, яким внесено зміни до наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153 та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19: а саме сертифікат або довідку до 31.12.2021 р. Крім того, у повідомленні від 07.12.2021 р. зазначено, що у випадку відсутності зазначених документів, позивача буде відсторонено з 01.01.2022 р. від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Директором комунальногозакладу «Центрнадання соціальнихпослуг» Ратнівськоїселищної радиКостючик І.П.29.12.2021 р. видано наказ № 46-ос про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради 04.01.2022 р. на період дії карантину, до проведення щеплення проти COVID-19або донадання медичноговисновку проабсолютні протипоказаннядо вакцинаціїпроти гостроїаспіраторної хворобиCOVID-19,без збереженнязаробітної плати (а.с.20).

Наказ виданий відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 01.11.2021 р. № 2393, та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 07.12.2021 р. №21, відповідно до наказу № 41-ос від 07.12.2021 р. «Про повідомлення ОСОБА_1 ».

Із цим наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис.

Предметом спору в справі є законність наказу комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради від 29.12.2021 р. № 49-ос про відсторонення позивача від роботи.

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ч.1 ст.46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.1998 р. № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у ч.3 ст. 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

При видачі Наказу, що оспорюється, відповідач, окрім ст.46 КЗпП України, керувався ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 р. № 2393 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст.1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до ст.5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до ст.5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із п. б, г ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).

Відповідно до п. 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021 р.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 р. № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 р. за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 р. № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України діє карантин.

П. 41-6 указаної постанови, який введений в дію з 08.11.2021 р., визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Встановлено, що на працівників комунального закладу«Центр наданнясоціальних послуг»Ратнівської селищноїради поширюється дія Переліку № 2153, тому директор комунального закладу, видавши оспорюваний наказ, як керівник виконував вимоги постанови КМ України від 09.12.2020 № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Крім цього, позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення. Як зазначає позивач у судовому засіданні, вона офіційно і не зверталась до медичної установи з таким питанням, відмовляється від вакцинації, не бажаючи вакцину експериментальною.

Також суд зазначає, що усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Отже, судом встановлено, що позивачка, яка працює у комунальному закладі, що надає соціальні послуги, підлягає обов`язковій вакцинації. Тому відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

З урахуванням того, що позивачка відмовилася від обов`язкової вакцинації, суд дійшов обґрунтованого про те, що роботодавець правомірно відсторонив її від роботи, а тому суд відмовляє у задоволенні її позовних вимог.

Щодо посилань позивачки на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, порушує її право на працю, суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15.03.2012 ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Отже, такі втручання є цілком припустимі.

Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 р. у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

З огляду на викладену правову позицію наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У п. а, б ст. 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у ст. 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею, як про це стверджує позивачка.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 р.).

Ст. 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці»).

Оскільки позивач правомірно була відсторонена від роботи, у зазначений період трудових обов`язків не виконувала, тому відсутні підстави для стягнення невиплаченої зарплати за період її відсторонення від роботи.

Згідно з ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм ст. 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я самого працівника, який не отримав щеплення.

Щодо посилання позивача на порушення її конституційного права на працю слід також зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Інші доводи позивача не спростовують висновку суду.

Щодо посилань відповідача на те, що Комунальний заклад «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради, ні Ратнівська селищна рада не є належними відповідачем та третьою особою за пред`явленими позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку, оскільки не нараховують заробітної плати працівникам Центру, то вказані доводи не обґрунтовані і не беруться до уваги судом і висновку суду про відмову в позові не впливають.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 77, 78, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.46 КЗпП України ст.5, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради, третя особа, яка незаявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ратнівська селищна рада про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час відсторонення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: комунальний заклад «Центр надання соціальних послуг» Ратнівської селищної ради, адреса місця знаходження: вул. Центральна, 19, смт. Ратне, Ковельський район, Волинська область, код за ЄДРПОУ 25817663.

Третя особа: Ратнівська селищна рада, адреса місця знаходження: вул. Шевченка, 1, смт. Ратне, Ковельський район, Волинська область, код за ЄДРПОУ 04334695.

Повний текст рішення складено 13.05.2022 р.

Суддя О. Й. Хаврона