Постанова

від 12.05.2022 по справі 420/8010/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/8010/21

Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.

рішення суду першої інстанції прийнято у

м. Одеса, 26 листопада 2021 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Градовського Ю.М., Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2021 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Лиманської сільської ради № 222-VIII від 22.04.21 у частині відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва громадянину - позивачу;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га відповідно до графічного матеріалу, наданого разом з клопотанням від 19.04.21;

- стягнути з відповідача на користь позивача 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень для компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно та безпідставно позбавив позивача права на отримання земельної ділянки у нормах безоплатної приватизації, відмовивши із прийняттям рішення з підстав, які не відповідають вимогам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України. Позивач наголошував, що ним було дотримано усі вимоги передбачені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, щодо порядку звернення з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, змісту такого клопотання, а також необхідних документів та матеріалів, які повинні бути додані до нього. На думку позивача, відмова Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, за наслідками розгляду клопотання від 19.04.2021 року, свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства. В свою чергу, ділянка, про яку йдеться у клопотанні, станом на дату подання клопотання та на дату подання позову не надана у власність або користування громадянам чи юридичним особам, як вбачається з Публічної кадастрової мапи. Ніяких обставин, що могли б слугувати підставою для відмови в наданні такого дозволу, оскаржуване рішення не містить. Неправомірні дії відповідача призвели до того, що позивач змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значні зусилля та час для відновлення мого права. Захист його права вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого часу та побуту, оскільки юриспруденція не є його фахом, а отже, усі вищенаведені дії потребують значних витрат часу та розумових сил і потребують додаткових витрат. Усі наведені позивачем у позові обставини призвели до виникнення у позивача хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані, та унеможливило функціонування його особистості на Конституційних засадах. Це завдало йому шкоди немайнового характеру у вигляді моральних страждань, і призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та втрати довіри до державної влади, що вона неспроможна дотримуватися норм Конституції України та Земельного кодексу України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що до позову було надано вичерпний обсяг доказів, які свідчать про протиправні дії відповідна, а саме: клопотання та додаток до клопотання (графічний матеріал), адже відповідач умисно, не зважаючи на надані документи невмотивовано відмови у задоволенні клопотання. Посилаючись на приписи ч. 2 ст. 123 ЗК України, апелянт вказує на те, що у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки, її цільове призначення, до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування ділянки. Однак, суд першої інстанції, за твердження скаржника, не зважив на графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування ділянки і таким чином припустився неправильного застосування норм матеріального права. Щодо компенсації моральної шкоди, апелянт зауважує, що реакцією законослухняного громадянина на протиправні дії суб`єкту владних повноважень є щонайменше - обурення, що вже є нездоровим станом організму. Крім того, невиправдані очікування правомірної поведінки відповідача призвели до психологічного напруження, розчарування та незручності, і це завдало значної моральної шкоди позивачеві, як дитині війни та борцеві за Незалежність України.

18.02.2022р. (вхід.№ 4780/22) від відповідача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи про необґрунтованість доводів та вимог апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що на момент звернення ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області з клопотанням від 19.04.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, земельна ділянка, яка знаходиться на північ від земельної ділянки з кадастровим номером 5125082700:02:002:0294 знаходилась у власності іншого громадянина України, що підтверджувалось наявністю Державного акту на право власності на земельну ділянку від 08.07.2010 серії ЯИ №135092, однак відомості про зазначену земельну ділянку до Державного земельного кадастру внесені не були.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2022 року було залучено до участі у розгляді справи № 420/8010/21 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 . Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 подати до П`ятого апеляційного адміністративного суду письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 та/або письмові пояснення з приводу доводів апеляційної скарги та позовної заяви з належним чином засвідченими письмовими доказами на їх підтвердження.

03.05.2022 року (вхід.№ 7928/22) від представника третьої особи до суду надійшло клопотання/заява з письмовими поясненнями по справі, у яких вказано про помилковість позиції позивача по справі, оскільки ОСОБА_1 намагається претендувати на земельну ділянку, право приватної власності на яку з 2008 року належить іншій фізичній особі а саме ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції, на думку третьої особи є обґрунтованим та скасуванню не підлягає. Нормами закону, на який посилався позивач у своєму позові встановлений порядок розпорядження землями комунальної та державної власності. Між тим, земельна ділянка щодо якої позивачем було подано до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області перебуває у приватній власності третьої особи по справі, що підтверджується наявним державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №135092, виданим 08.07.2010р. на підставі рішення Лиманської сільської ради від 03.10.2008 року № 475-V, листом Управління у Білгород-Дністровському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 21.09.2021р. № 70/438-21, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.09.2021р. та витягом з ДРРП від 22.12.2021р.

Колегія суддів вважає, що справу можливо розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Згідно до вимог ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 19.04.2021 року (а.с.4), в якому, керуючись ст.ст. 81, 121 Земельного Кодексу України, просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га на північ від ділянки із кадастр. №5125082700:02:002:0294, із зазначенням, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використав.

Додатками до даного клопотання зазначено:

- копія паспорта громадянина У країни;

- копія РНОКПП;

- графічний матеріал із місцем розташування ділянки.

22 квітня 2021 року Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, 6 сесія VIIІ скликання, відповідно до статті 19, 144 Конституції України, частини 5 статті 116 Земельного Кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про землеустрій», пункту 6.1.44 та 6.1.45 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова території Державних будівельних норм України, поданих заяв громадян та графічних матеріалів, прийняла рішення «Про відмову в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва» № 222-VІІІ (а.с.5), підпунктом 1 пункту 1 якого вирішено :

- відмовити в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва гр. ОСОБА_1 - площею 0,10 га, яка знаходиться на північ від ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0294 (згідно наданих графічних матеріалів), в зв`язку з тим, що на дану земельну ділянку виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку громадянином України .

Не погоджуючись із рішенням Лиманської сільської ради № 222-VIII від 22.04.21 у частині відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва громадянину - позивачу, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи, оскільки на земельну ділянку, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку громадянином України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як визначено ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 25 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

В силу вимог п.34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст.3 Земельного кодексу України (далі ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин 1-4 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок,які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 6 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами десятою і одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що такими встановленні підстави, порядок та строки передачі земельної ділянки у власність громадян. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність. За результатами розгляду поданих заяв визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову. При цьому, встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказаний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 545/808/17), від 20 вересня 2018 року (справа 804/5597/15), від 23 листопада 2018 року (справа 296/10121/17), від 26 лютого 2019 року (справа №802/721/18-а), від 05 березня 2019 року (справа №2040/6320/18).

Надання/відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура.

В межах спору, що виник між сторонами у цій справі, оцінка судом надається підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Рішення Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 22 квітня 2021 року № 222-VІІІ «Про відмову в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва» щодо позивача обґрунтоване тим, що на земельну ділянку, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, виготовлено Державний акт на право власності на земельну ділянку громадянином України . (а.с.27).

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

З урахуванням вищенаведеного, статті 9, 116 та 118 ЗК України визначають підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян, органи, уповноважені розглядати ці питання, та, зокрема, передбачають, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Відповідно до статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування так і земельні ділянки.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, за відомостями Державного земельного кадастру на північ від земельної ділянки із кадастровими номером 5125082700:02:002:0294, знаходиться ділянка з кадастровим номером 51250827:02:002:0877, яка розташована за адресою с. Лиман, Татарбунарського району, Одеської області, площею 0,0900 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, власником якої є ОСОБА_2 .

Таким чином земельна ділянка, щодо якої позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність не належить до земель державної чи комунальної власності, а перебуває у приватній власності іншої особи - ОСОБА_2 .

Зазначені вище обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №135092, виданим 08.07.2010р. на підставі рішення Лиманської сільської ради від 03.10.2008 року № 475-V, листом Управління у Білгород-Дністровському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 21.09.2021р. № 70/438-21, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.09.2021р. та витягом з ДРРП від 22.12.2021р.

Апеляційний суд наголошує, що у розумінні ч. 5 ст.116 ЗК України передбачено, - земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції у своєму рішенні.

При цьому, судова колегія звертає увагу й на те, що в силу наведених вище приписів ЗК України, сільські, селищні, міські ради уповноважені передавати земельні ділянки у власність або у користування лише із земель державної або комунальної власності.

Тобто, земельна ділянка, яка перебуває у приватній власності особи, не може бути передана у власність іншої особи, до припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає ґрунтовним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 позаяк відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення № 222-VIII від 22 квітня 2021 року в оскаржуваній частині, а саме у частині відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було додано до клопотання графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (жовта позначка на кадастровій мапі), оскільки такі не свідчать спростовують правомірності прийнятого відповідачем рішення з підстав того, що бажана позивачем земельна ділянка вже знаходиться у приватній власності іншої особи.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі № 420/8010/21- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Танасогло Т.М.Судді Градовський Ю.М. Шеметенко Л.П.