Рішення

від 15.05.2022 по справі 904/876/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2022м. ДніпроСправа № 904/876/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фірма "Криворіжбудмеханізація" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрасервіс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором надання послуг № 19/07 від 19.06.2021 в загальному розмірі 347 347 грн. 64 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Фірма "Криворіжбудмеханізація" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрасервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором надання послуг № 19/07 від 19.06.2021 в загальному розмірі 347 347 грн. 64 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 288 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 17 587 грн. 73 коп. - пеня;

- 28 800 грн. 00 коп. - штраф;

- 10 190 грн. 38 коп. - інфляційні втрати;

- 2 769 грн. 53 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором надання послуг № 19/07 від 19.06.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем 25.11.2021 послуги з монтажу та демонтажу баштового крану, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 288 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2021 по 27.03.2022 в сумі 17 587 грн. 73 коп., а також, штраф за прострочення оплати понад 15 календарних днів у розмірі 10% від вартості послуги, за якою допущено порушення строків оплати, в сумі 28 800 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року в сумі 10 190 грн. 38 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.12.2021 по 27.03.2022 у сумі 2 769 грн. 53 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Воскресенська, будинок 21, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 38).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 11.04.2022, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 32-36).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 11.04.2022 вважається врученою відповідачу 20.04.2022 (а.с.32).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 11.04.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (20.04.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 05.05.2022.

Слід також наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час з 05.05.2022 по 16.05.2022 для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані 10 днів господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у м. Дніпрі (місцезнаходження відповідача та суду м. Дніпро), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 16.05.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 19.06.2021 між Приватним акціонерним товариством "Фірма "Криворіжбудмеханізація" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рефрасервіс" (далі - замовник, відповідач) укладено договір надання послуг № 19/07 (далі - договір, а.с.15-16), відповідно до умов пункту 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується власними силами, використовуючи належне йому майно та із залученням працівників надати замовнику, на території ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК (РЗФ-1), перелічені в пункті послуги, серед яких - монтаж та демонтаж баштового крану КБ-403, зав. № 175 (технологічний транспортний засіб) біля осі № 22-23 РЗФ-1 ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК з наступним перебазуванням баштового крану КБ-403, зав. № 175 (технологічний транспортний засіб) біля галереї РЗФ-1 ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК.

У пункті 9.2. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання або фактичного надання послуг, в залежності від події, що сталася раніше, та діє до 31.12.2021, а в частині грошових зобов`язань сторін, до їх повного виконання.

Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, суд звертає увагу на таке.

Відокремлення договорів про надання послуг від договорів про виконання робіт (договорів підряду) можливо здійснити за наступними критеріями:

- предмет договору підряду є завжди індивідуалізованим, тобто являє собою упредметнений (матеріалізований) результат зусиль (робіт) підрядника. Результат роботи підрядника виражається в тій чи іншій матеріальній формі. Основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги;

- виконуючи взяту на себе роботу за договором підряду, підрядник зберігає певну самостійність, яка виражається в тому, що він сам організовує свою роботу, визначає способи її виконання, черговість виконання окремих операцій. Щодо договорів про надання послуг чинним законодавством не передбачений контроль з боку замовника за процесом надання йому послуги виконавцем, хоча він і є можливим за наявності згоди сторін, вираженої в конкретних умовах договору;

- юридичним завершенням договору підряду є підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт, і ця процедура, на відміну від договору про надання послуг, також врегульована чинним законодавством.

Таким чином, основний критерій відмінності роботи від послуги, на який найчастіше звертається увага при розгляді господарських справ (встановлення дійсних правовідносин між сторонами спору) - майновий результат роботи і відсутність такого у послуги.

Предмет договору, за яким виник спір, має уніфікований характер, здійснюється виконавцем за відсутності впливу на роботу та контролю з боку замовника, результат виконання договору виконавцем не носить матеріального характеру та споживається замовником в ході виконання.

Відтак, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 2 договору сторони погодили вартість послуг та порядок розрахунків.

Відповідно до пункту 2.1. договору вартість послуг, що надаються за договором, визначається у Специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

У відповідності до вказаних умов, позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 2 від 19.06.2021 до договору, в якій вони погодили:

- вид послуги - монтаж та демонтаж баштового крану КБ-403, зав. № 175 (технологічний транспортний засіб) біля осі № 22-23 РЗФ-1 ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК з наступним перебазуванням баштового крану КБ-403, зав. № 175 (технологічний транспортний засіб) біля галереї РЗФ-1 ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК;

- загальну ціну (вартість) послуги - 288 000 грн. 00 коп.;

- порядок надання послуги - на умовах 100% попередньої оплати;

- підстава для надання послуги - заявка замовника (а.с.17).

Відповідно до умов пункту 4.1. договору приймання-передача послуг від виконавця замовнику здійснюється за актом приймання виконаних робіт (актом приймання наданих послуг), який складається виконавцем після завершення надання послуг за договором.

Згідно з умовами пункту 1.5. Специфікації № 2 від 19.06.2021, приймання-передача послуг, визначених пунктом 1 Специфікації № 2, оформляється сторонами шляхом підписання Акту виконаних робіт (надання послуг), в порядку та на умовах, визначених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору у листопаді 2021 року позивачем виконано погоджені в Специфікації № 2 роботи на загальну суму 288 000 грн. 00 коп., що підтверджується Актом виконаних будівельно-монтажних робіт за листопад 2021 року від 25.11.2021, який підписаний та скріплений печатками з боку замовника та виконавця без будь-яких зауважень; в Акті сторони підтвердили, що не мають претензій одна до одної (а.с.19).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Як було вказано вище, у Специфікації № 2 від 19.06.2021 сторони погодили надання послуг на умовах попередньої оплати. Також у пункті 1.4. вказаної Специфікації сторони визначили, що оплата послуг, визначених в пункті 1 даної Специфікації № 2 здійснюється замовником протягом 5 календарних днів, від дня подання заявки або виставлення відповідного рахунку виконавцем, в залежності від події, яка сталася раніше.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в оплату наданих у листопаді 2021 року послуг, позивачем 25.11.2021 було виставлено замовнику рахунок на оплату № 130 від 25.11.2021 на суму 288 000 грн. 00 коп. (а.с.18), який у визначені у Специфікації № 2 строки не було оплачено відповідачем, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 288 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2021 по 27.03.2022 в сумі 17 587 грн. 73 коп., а також, штраф за прострочення оплати понад 15 календарних днів у розмірі 10% від вартості послуги, за якою допущено порушення строків оплати, в сумі 28 800 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року в сумі 10 190 грн. 38 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.12.2021 по 27.03.2022 у сумі 2 769 грн. 53 коп. Вказане і є причиною звернення із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід відзначити, що у відповідності до умов Специфікації № 2 від 19.06.2021, порядок надання послуги - на умовах 100% попередньої оплати; підстава для надання послуги - заявка замовника. При цьому, як було вказано вище, позивач у позовній заяві посилається на те, що в оплату наданих у листопаді 2021 року послуг позивачем 25.11.2021 було виставлено замовнику рахунок на оплату № 130 від 25.11.2021 на суму 288 000 грн. 00 коп., з дня виставлення якого (25.11.2021) позивач розпочав відлік строку на оплату наданих послуг.

Суд відзначає, що оскільки умови Специфікації № 2 від 19.06.2021 передбачали як підставу для надання послуг - заявку замовника, крім того, відповідач під час розгляду даної справи не заперечував та не спростував факт вручення йому рахунку на оплату № 130 від 25.11.2021 на суму 288 000 грн. 00 коп., суд приходить до висновку, що граничним строком оплати наданих позивачем послуг на суму 288 000 грн. 00 коп. є 30.11.2021.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у листопаді 2021 року послуг з монтажу та демонтажу баштового крану КБ-403, зав. № 175 (технологічний транспортний засіб) біля осі № 22-23 РЗФ-1 ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК з наступним перебазуванням баштового крану КБ-403, зав. № 175 (технологічний транспортний засіб) біля галереї РЗФ-1 ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" НКГЗК, на загальну суму 288 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 288 000 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.1. договору сторони передбачили, що за договором замовник несе, зокрема, таку відповідальність: за порушення строків здійснення оплати послуг виконавця, сплачує на користь виконавця пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг за кожен день порушення строків оплати послуг, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.12.2021 по 27.03.2022 в сумі 17 587 грн. 73 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.13-14), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 17 587 грн. 73 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у пункті 6.1. договору сторони також передбачили, що за договором замовник несе, зокрема, відповідальність у випадку прострочення (порушення строків) оплати наданих послуг (попередня оплата, остаточна оплата) більше, ніж на 15 календарних днів, замовник сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 10% від вартості послуги, за якою допущено порушення строків оплати.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення оплати понад 15 календарних днів у розмірі 10% від вартості послуги, за якою допущено порушення строків оплати, в сумі 28 800 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем (а.с.14), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення (понад 15 календарних днів), арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок штрафу, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 28 800 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року в сумі 10 190 грн. 38 коп.

З приводу здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, з урахуванням викладених вище правових позицій Верховного Суду, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, доданий до позовної заяви (а.с.13), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 10 190 грн. 38 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.12.2021 по 27.03.2022 у сумі 2 769 грн. 53 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 13-14), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, долучений до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 2 769 грн. 53 коп.

При цьому, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні: зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 5 210 грн. 21 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Фірма "Криворіжбудмеханізація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрасервіс" про стягнення заборгованості за договором надання послуг № 19/07 від 19.06.2021 в загальному розмірі 347 347 грн. 64 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрасервіс" (49000, м. Дніпро, вулиця Воскресенська, будинок 21; ідентифікаційний код 41320317) на користь Приватного акціонерного товариства "Фірма "Криворіжбудмеханізація" (50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Домобудівна, будинок 6; ідентифікаційний код 01239453) 288 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 17 587 грн. 73 коп. - пені, 28 800 грн. 00 коп. - штрафу, 10 190 грн. 38 коп. інфляційних втрат, 2 769 грн. 53 коп. 3% річних, 5 210 грн. 21 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 16.05.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко