Рішення

від 12.05.2022 по справі 925/241/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2022 року Справа № 925/241/22

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Пріхно Л.А.,

за участі представників сторін:

від позивача - представник не з`явився,

від відповідача - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом селянського (фермерського) господарства "Чорноус", с. Сухини,

Звенигородського району, Черкаської області

до Селищенської сільської ради Звенигородського району Черкаської

області, с. Селище, Звенигородського району, Черкаської області

про визнання права постійного користування на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося селянське (фермерське) господарство "Чорноус" до Селищенської сільської ради Звенигородського району Черкаської області про визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками площею 12,5209 га (рілля), кадастровий номер: 7122589000:03:001:0039 та площею 5,4352 га (4,9486 га рілля та 0,4866 га пасовище), кадастровий номер: 7122589000:03:001:0036, розташованими в адміністративних межах Селищенської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29 березня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26 квітня 2022 року.

Ухвалою суду від 26 квітня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 30 хв. 13 травня 2022 року.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

В матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

29 квітня 2022 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Позовні вимоги відповідач визнав повністю, про що було вказано у відповідному клопотанні.

Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_2 , 1957 року народження, є засновником та головою фермерського господарства "Чорноус".

Рішенням Корсунь - Шевченківської районної ради народних депутатів Черкаської області від 30 жовтня 1991 року за № 241 йому були надані земельні ділянки на право довічного успадкованого володіння під створення селянських (фермерських) господарств площею 20,0 га, за рахунок присадибних земель колгоспу ім. Димитрова (с. Сухини, Корсунь - Шевченківського району).

Рішенням Корсунь - Шевченківської районної ради народних депутатів Черкаської області від 24 вересня 1992 року за №10-21 "Про видачу та реєстрацію державного акту на право довічного успадкованого володіння землею громадянину ОСОБА_2 " було вирішено Відділу по земельних ресурсах державної районної адміністрації Держкомзему України провести державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 , видати і зареєструвати державний акт на право довічного успадкованого володіння землею, площею 20,6 га із них: пасовища 1,6 га, господарські шляхи 0,1 га, рілля 19 га.

01 грудня 1995 року Корсунь - Шевченківською районною державною адміністрацією було зареєстровано селянське (фермерське) господарство "Чорноус" та видано Свідоцтво №21353688 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності.

З того часу селянське (фермерське) господарство "Чорноус" використовує дані земельні ділянки для здійснення господарської діяльності фермерського господарства, право користування якими зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №5 від 28 вересня 1992 року.

Позивач стверджує, що 14 серпня 2008 року в будинку гр. ОСОБА_2 виникла пожежа. В результаті пожежі вогнем були знищені документи, в тому числі і свідоцтво про реєстрацію фермерського господарства, статут фермерського господарства, державний акт на землю (на 20 га), про що вказано в довідці Корсунь-Шевченківського районного відділу ГУ МНС України в Черкаській області від 21 серпня 2008 року №575.

ОСОБА_2 опублікував відповідні оголошення в газету і почав процес відновлення втрачених документів.

Після створення в 2011 році Державного земельного кадастру (єдиної державної геоінформаційної системи відомостей про землі, розташованих в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами) була проведена інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності. Із земель, які були надані гр. ОСОБА_2 у постійне користування, було сформовано 2 земельні ділянки: перша площею 12,5209 га (рілля), кадастровий номер: 7122589000:03:001:0039, і друга площею 5,4352 га (4,9486 га рілля та 0,4866 га пасовище), кадастровий номер: 7122589000:03:001:0036.

З 01 січня 2013 року набрали чинності Закони України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів" та "Про державний земельний кадастр".

Згідно з вказаними Законами з 2013 року впровадилося ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно як єдиної державної інформаційної системи, яка має містити відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

У зв`язку з цим, функції щодо державної реєстрації прав власності та інших речових прав на земельні ділянки з 2013 року почали здійснювати - реєстраційні служби - новостворені структурні підрозділи управлінь юстиції, які реалізовували функції Укрдержреєстру у сфері державної реєстрації прав. В свою чергу, за територіальними органами Держземагентства України залишилися повноваження щодо державної реєстрації земельних ділянок, як об`єктів нерухомості в Державному земельному кадастрі.

Таким чином, згідно нової процедури, перш ніж зареєструвати право власності або користування на новостворену земельну ділянку в Реєстрі прав на нерухоме майно необхідно зареєструвати її як об`єкт нерухомості у Державному земельному кадастрі.

Згідно п. 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1124 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, реєстрацію яких проведено до 01 січня 2013 року, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв`язку із втратою, пошкодженням чи зіпсуванням відповідного Державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою подаються: копія примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого Державного акта; оголошення про втрату документа у друкованих засобах масової інформації за місцем розташування земельної ділянки. Таким чином, за результатами розгляду поданих документів реєстратор проводить державну реєстрацію права власності, підтвердженням якого є електронна форма та, за бажанням власника, паперова форма без використання спеціальних бланків, проставлення підпису та печатки державного реєстратора.

ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно, щоб зареєструвати право селянського (фермерського) господарства "Чорноус" постійного користування на вищевказані земельні ділянки загальною площею 17,9561 га. Проте, реєстратор йому повідомив, що не зможе прийняти в нього документи на реєстрацію, так як у заявника немає ні оригіналу, ні копії Державного акта на землю.

В подальшому громадянин ОСОБА_2 звернувся до Держгеокадастру (відділу у Корсунь - Шевченківському районі) з проханням видати йому архівну копію Державного акта на право довічного успадкованого володіння землею. На що було отримано відповідь, що згідно наявної у Відділі інформації станом на 01 січня 2013 року, в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №5 від 28 вересня 1992 року, наявний запис щодо реєстрації державного акта на право постійного користування серія та номер не вказано, гр. ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 20,6 га, для фермерського господарства. Державний акт в архівному фонді землевпорядної документації у відділі відсутній та на даний час місцезнаходження його не відоме.

31 січня 2018 року набрало чинності Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", яке визначає механізм передачі у власність об`єднаним територіальним громадам землі, в тому числі землі поза межами населених пунктів.

На сьогодні, як вбачається з даних Державного земельного кадастру України, дані земельні ділянки знаходяться в комунальній власності.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, зокрема, визнання права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. а) ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Чинним земельним законодавством на час виділення громадянину ОСОБА_2 земельних ділянок було передбачено надання Радами народних депутатів, із земель державної власності, земельних ділянок у постійне користування, зокрема, громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

За Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 положення вищенаведеного пункту щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано неконституційним.

Верховний Суд України у своїй постанові від 26 вересня 2011 року у справі №6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року N449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Чинне земельне законодавство обмежує коло суб`єктів, які можуть використовувати на праві постійного користування земельні ділянки державної та комунальної власності, до числа яких входять, приміром, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації, релігійні організації України тощо.

Натомість відповідно до законодавства, що було чинним до 1 січня 2002 року, право постійного користування земельними ділянками могли набувати й інші суб`єкти, зокрема громадяни для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ). Оскільки після державної реєстрації такі господарства набували прав юридичної особи, поставали питання щодо суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою після державної реєстрації СФГ, про припинення (або ж збереження) такого права за СФГ після смерті засновника господарства-фізичної особи, якій відповідна земельна ділянка надавалася в постійне користування, а звідси - й про можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою спадкоємцями померлого.

Так, у постанові від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 (провадження №12-205гс19) ВП ВС зазначила, що відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції від 13 березня 1992 р.), у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення СФГ, особистого підсобного господарства. Йдеться про те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась особі не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного СФГ.

Законодавством одержання земельної ділянки було передбачене як обов`язкова умова для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого фермерського господарства.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва. Звідси надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

При цьому ВП ВС дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації СФГ (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Як вже зазначалося вище, селянське (фермерське) господарство "Чорноус" не може зареєструвати своє право постійного користування на вищевказані земельні ділянки загальною площею 17,9561 га., так як у нього немає ні оригіналу, ні копії Державного акта на землю.

Позов пред`явлено до Селищенської сільської ради, оскільки з 12 лютого 2019 року спірні земельні ділянки належать до комунальної власності Селищенської сільської ради.

Судом враховано, що позивач раніше на законних підставах отримав право на землю.

Даний спір виник лише у зв`язку із втратою (знищенням) документів, що посвідчують відповідне право.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач позов визнав повністю.

Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову суд не вбачає, а тому суд вважає за необхідне позов задовольнити повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

В зв`язку з тим, що відповідачем було визнано позов до початку розгляду справи по суті, то позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір повертається лише за клопотанням особи.

Отже, повернення судового збору без відповідного клопотання не допускається.

Також судом враховано, що згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки фактично спір виник саме з вини позивача, то з урахуванням вимог ч. 9 ст. 129 ГПК України решту судового збору (50 відсотків) суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за селянським (фермерським) господарством "Чорноус" ( с. Сухини, Звенигородського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 21353688) право постійного користування земельними ділянками площею 12,5209 га (рілля), кадастровий номер: 7122589000:03:001:0039 та площею 5,4352 га (4,9486 га рілля та 0,4866 га пасовище), кадастровий номер: 7122589000:03:001:0036, розташованими в адміністративних межах Селищенської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 16 травня 2022 року.

Суддя А.В.Васянович