Рішення

від 02.02.2010 по справі 2-519/2010

КОТОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-519/2010

?

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.02.2010 року Котовський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Нікітішина В.П.

при секретарі Дембицькому Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Котовську Одеської області цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - начальник Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини Стеля Наталя Петрівна, про відповідальність за затримку розрахунку, невидачі трудової книжки в день звільнення з роботи

встановив:

Позивач 12.01.2010 року звернувся в суд з цим позовом вказуючи, що 17 грудня 2009 року надав відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням. З 18.12.2009 року по 27.12.2009 року хворів. Вийшов на роботу 28.12.2009 року та надав у бухгалтерію лист непрацездатності. З 28 по 31 грудня 2009 року попереджав начальника Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини Стелю Наталю Петрівну про те, що працює тільки до 31.12.2009 року. Однак 31.12.2009 року відповідач не звільнив його з роботи, не провів з ним повний розрахунок та не видав трудової книжки. Із-за цього він не зміг приступити до іншої роботи. Цими діями відповідач порушив його права гарантовані чинним законодавством про працю та завдав моральної шкоди, яка полягає у його стражданнях в наслідок цього, втраті нормальних життєвих зв`язків, появою потреби у додаткових зусиллях щодо організації власного життя. Розмір грошового відшкодування такої шкоди він оцінив у 2000 грн.

В ході розгляду справи позивач уточнював і доповнював свої вимоги. В кінцевій редакції цих вимог від 03.02.2010 року просив постановити рішення суду, яким визнати неправомірними дії відповідача щодо не звільнення його з роботи 31.12.2009 року за власним бажанням згідно заяви від 17.12.2009 року. Визнати його звільнення з роботи 11.01.2010 року за наказом відповідача від 11.01.20010 року №01 без законних підстав та скасувати його. Зобов`язати відповідача здійснити запис у його трудовій книжці про звільнення на підставі рішення суду в день прийняття судом рішення 03.02.2010 року. Стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату з урахуванням індексації за несвоєчасно видачу трудової книжки та виплати розрахунку з 31.12.2009 року по день ухвалення рішення суду за цим позовом у загальній сумі 3353 грн. 90 коп. Також стягнути з відповідача на його користь невиплачену у повному обсязі заробітну плату за грудень 2009 року у сумі 395 грн.94 коп. за роботу з 28 по 31.12.2009 року. Крім цього стягнути з відповідача 2000 грн. в порядку відшкодування завданої йому моральної шкоди.

В ході розгляду справи у суді позивач і його представник ОСОБА_2 підтримали позов в повному обсязі і просили його задовольнити.

Представник відповідача, начальник Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини Стеля Наталя Петрівна, яка одночасно є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, проти позову заперечувала. Вказувала, що позивач дійсно 17.12.2009 року надав заяву про звільнення за власним бажанням. Після цього хворів до 27.12.2009 року. Після виходу на роботу 28.12.2009 року він вагався щодо питання звільнення. Враховуючи цю обставину та беручи до уваги те, що він під час строку про попередження хворів, то вона вирішила продовжити строк попередження про звільнення і рахувати цей двотижневий строк з 28.12.2009 року, який відповідно закінчувався 11.01.2010 року. Про це йому було відомо. Також було запропоновано, якщо є необхідність у терміновому звільнення чи переводі на іншу роботу то це є можливим. Однак таких пропозицій з боку позивача не поступало. Після 31.12.2009 року позивач на роботі в

подальшому не з`являвся, тому було прийнято рішення на його звільнення. Наказ про звільнення було підписано 11.01.2010 року. У цей же день з позивачем було проведено повний розрахунок. Йому також виплачено заробітну плату за період з 01 по 11.01.2010 року у повному обсязі. Перед цим 08.01.2010 року позивача листом відправленим по почті було повідомлено про необхідність з`явитись для отримання трудової книжки та розрахунку. Однак він не з`явися. Вони ще кілька разів відправляли йому запрошення з цього приводу. Однак все було марно.

Тому вважає свої дії, як керівника ветлікарні, такими, що не порушили прав позивача. Оскільки він мав право після закінчення терміну попередження все таки продовжувати працювати і не наполягати на звільненні. Крім цього позивачу й іншим працівникам лікарні заробітну плату за грудень 2009 року наперед у повному обсязі було уже виплачено 22.12.2009 року, в зв`язку з закінченням фінансового року та припинення здійсненням казначейством операцій з коштами, які були на рахунках бюджетних організацій. Тому на відповідному казначейському рахунку з оплати праці з 23.12.2009 року коштів уже не було. Це робило не можливим проведення повного розрахунку з позивачем 31.12.2009 року. В січні 2010 року позивачу було проведено відповідний перерахунок з урахуванням лікарняного за грудень 2009 року та здійснено повний розрахунок, з урахуванням оплати роботи за шість робочих днів до дня звільнення в січні 20010 року. Тому просила у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази у справі суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Встановлено, що 17.12.2009 року позивач надав відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням (а.с.3). З 31.12.2009 року він добровільно в односторонньому порядку припинив трудові відносини з відповідачем. Наказом відповідача від 11.01.2010 року №01 його було звільнено з посади завідуючого протиепізоотичним відділом - лікаря ветмедицини-епізоотолог -11 тар. розряду за власним бажанням ст.38 КЗпП України згідно заяви від 17.12.2009 року (а.с.7).

Розглядаючи вимогу позивача, щодо визнання незаконними дії відповідача щодо його не звільнення з роботи за власним бажанням з 31.12.2009 року, суд виходить з наступного. недійсним і незаконним наказу відповідача №79 від 22.10.2008 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4 ст.36 КЗПП України підставою припинення трудового договору є

розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38).

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Таким чином суд рахує, що розірваня трудового договору за ініціативи працівника є його правом, і в одночас обовязком для роботодавця чи уповноваженого ним органу припинити трудовий договір укладений на невизначений строк, видавши наказ на звільненя за ст.38 КЗпП України по закінченню строку попередження.

Відповідно до поданої позивачем заяви строк попередження, який обчислюється в тижнях, закінчувася у четверг 31.12.2009 року.

Згідно вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзазисту України N 58 від 29.07.93 року, зареєстрованої в Мінюсті України 17 серпня 1993 року за N 110 з наступними змінами й доповненнями, днем звільнення з роботи вважається останній день роботи працівника. Згідно п.п.4.1 та 4.2 цієї ж інстррукції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Таким чином відповідач в останній день роботи позивача, а саме 31.12.2009 року, зобовязаний був звільнити його з роботи згідно поданої заяви від 17.12.2009 року, видати належно заповнену трудову книжку та провести повний розрахунок.

Однак у порушення вимог чинного законодавства відповідач цього не зробив.

Доводи представника відповдача про необхідність рахування терміну про попередження після закінчення лікарняного є надуманими. Оскільки чинне законодавство не передбачає

продовження цього строку в одностороньому порядку без згоди на це працівника. Як свідчать матеріали справи такого прохання з боку позивача не було заявлено.

Тому дії відповідача на самостіне продовження строку попередження є неправомірними.

З огляду на це відпоідачем порушено право позивача на припиненя трудового договору з його ініціативи, а також його право на отримання в останій день роботи 31.12.2009 року трудової книжки та повного розрахунку. Тому позов у цій вимозі підлягає задоволенню.

Разом з цим суд не находить підстав для задоволення позову в частині визнання наказу про звільнення позивача від 11.01.2009 року без законних підстав та його скасування.

Оскільки підстава цьому звільненню є саме заява позивача від 17.12.2009 року та його фактичне припинення трудового договору в одностороньому порядку з 31.12.2009 року. Суд вважає, що в даному випадку відповідач не мав права видати би такий наказ тільки у випадку до закінчення терміну попередження про звільнення чи у період фактичного продовження трудових відносин сторін після закінчення строку попередження. Відповідно інших підстав для припинення трудових відносин з позивачем у цій ситуації відповідач, зважаючи на підстави передбачені в ст.36 КЗпП України, не мав.

Суд також не не вбачає за можливе задовольнити вимогу позивача стосовно видання відповідачем нового наказу про звільнення позивача за власним бажанням з 03.02.2009 року. Оскільки видавши наказ про звільнення від 11.01.2009 року, відповідач почтовим повідомленням від 08.01.2010 року запропонував позивачу отримати трудову книжку та повний розрахунок (а..с.19). Цей термін є достатній для отримання ним трудової книжки у день видання наказу про звільнення. Тому з 11.01.20010 року суд не вбачає вини відповідача у навмисному затягуванні терміну видачі позивачу його трудової книжки та проведення з ним повного розрахунку. Тим більше сам позивач в ході розгляду справи у суді підтвердив про те, що йому було заздалегідь відомо про звільненння з роботи 11 січня 2010 року (а.с.47). Суд також бере до уваги, що відповідачем ще 06.01.2010 року, було переведено на рахунок позивача повний розрахунок у сумі 1631 грн. 82 коп.(а.с.11). Цей факт повного розрахунку підтверджується і наданим позивачем витягом з його особистого банківського рахунку (а.с.46). Тому у нього була можливість 11.01.2010 року отримати свою трудову книжку. Небажання позивачем отримати свою трудову книжки свідчить і те, що в ході попереднього судового засідання 26.01.2010 року він відмовися від пропозиції представник відповідача отримати належно оформлену трудову книжку й розписатись про це в журналі видачі трудових книг лікарні, заявивши при цьому, що його зазраз це не хвилює. Цю позицію позивача суд розцінює як фактичне зловживання своїми правами у цьому питанні.

Тому вини відповідача у затримці видачі трудової книжки починаючи з 11.01.2010 року суд не вбачає.

Підлягає частковому задоволенню вимога позивача щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки у видачі йому трудової книжки і проведення з ним повного розрахунку.

Відповідно до п.4.2 вищевказаної інструкції відповідач зобовязаний сплатити працівнику середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за перод затримки у видачі трудової книжки.

В пункті 32 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за №9 від 06.11.1992 року з наступними змінами, розясняється, що «оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника».

В даному трудовому спорі період затримки видачі трудової книжки позивача з вини відповідача суд рахує з 31.12.2009 року по 11.01.2010 року. Відповідно сума середнього заробітку за час цієї затримки складає 754 грн. 05 коп.(2090.84 середня заробітня плата (а.с.34):30.5х11). Тому лише ця сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача з зазначеної підстави. Одночасно суд не може задовольнити вимогу позивача у частині індексації цієї суми на індекс інфляції за січень 2010 року з огляду на відсутність офіційних сттистичих данних на момент вирішення цієї справи. При цьому суд відкидає проведені позивачем розрхуки його середньої заробітної плати(а.с.44), як необгрунтовані.

Згідно ст.ст.116,117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином провівши з відповідачем повний розрахунок 06.01.2010 року відповідач порушив право позивача на отримання цього розрахунку 31.12.2009 року. Тому за час затримки розрахунку має нести відповідальність у вигляді сплати середньго заробітку за період з 31.12.2009 року по 06.01.2010 року. Разом з цим суд не проводить цього розрахунку, оскільки така відповідальність покривається проведеним вище розрахунком стягненнь за час затримки у видачі трудової книжки.

Суд вважає не доведеними вимоги позивача стосовно не виплати йому заробітної плати у повному обсязі за грудень 2009 року. Це твердження спростовується письмовими доказами у справі щодо проведення такого розрахунку у повному обсязі за 23 робочих дня грудня (а.с.10,34,46). Тому ця вимога не може бути задоволена судом.

Вирішуючи вимогу позивача щодо відшкодування завданої йому відповідачем моральної шкоди, суд бере до уваги роз`яснення Пленуму Верховного суду України з цього питання. Пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, який зазначає, що «Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації …».

Суд бере до уваги хворобу серця позивача, про що сторони не заперечували в ході

розгляду справи, тому відповідні переживання і страждання, які він змушений був пережити з вини відповідача є вагомими для його стану здоров`я.

При цьому суд вважає не доведеним твердження позивача стосовно неможливості працевлаштування за відсутності трудової книжки у спірний період, як підставу для виникнення моральної шкоди.

Тому з урахуванням всіх обставин справи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд визначає у 1000 грн.

Судові витрати у справі суд покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст.10,60,81,88,212-215 ЦПК України, ст.ст.2,36,38,47,48,116,117, 232, 233, 235,237-1, 241-1 КЗпП України, ст.ст.23,1167 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини стосовно не звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням з 31 грудня 2009 року згідно поданої заяви від 17 грудня 2009 року.

Стягнути з Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки і повного розрахунку за період з 31.12.2009 року по 11.01.2010 року у сумі 754 грн. 05 коп.. та 1000 грн. в порядку грошового відшкодування завданої йому моральної шкоди, а всього 1754 грн. 05 коп.

В задоволені інших вимог позову відмовити.

Стягнути з Котовської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи у суді.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через суд який його ухвалив, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, а надалі апеляційної скарги в наступні 20 днів. Рішення суду може бути оскаржено також безпосередньо подачею апеляційної скарги в строк для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя -