Постанова

від 15.05.2022 по справі 910/10487/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2022 р. Справа№ 910/10487/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021

у справі № 910/10487/21 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп"

про стягнення 185 406,48 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" (далі - ТОВ "Трансбудмеханік", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" (далі - ТОВ "Еміторг Груп", відповідач) про стягнення 185 406,48 грн заборгованості, в тому числі: 159 720,00 грн основного боргу, 9 714,48 грн пені та 15972,00 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного з позивачем договору про надання послуг № 03/08 від 03.08.2020 в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/10487/21 позовні вимоги задоволено частково; з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" 159 720,00 грн боргу, 9 642,45 грн пені, 15 972,00 грн штрафу та 2 780,05 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем заявлених позовних вимог про виконання останнім зобов`язань за договором про надання послуг № 03/08 від 03.08.2020, зважаючи на надану позивачем копію акта надання послуг від 13.08.2020 № 201; визнавши доведеною та підтвердженою належними доказами суму основної заборгованості в сумі 159 720,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 9 642,45 грн пені та 15 972,00 грн штрафу.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "Еміторг Груп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення; справу № 910/10487/21 направити до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування скарги апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у неповідомленні належним чином відповідача про розгляд даної справи. Апелянт вказує, що він був відсутній за адресою місцезнаходження у зв`язку із запровадженням карантину, відтак, працівники відповідача працювали дистанційно та були позбавлені можливості отримувати кореспонденцію.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/10487/21 залишено без руху; встановлено апелянту строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

31.12.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі №910/10487/21; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/10487/21 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Товариству з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10487/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" про стягнення 185 406,48 грн.

28.01.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про видачу копії ухвали суду.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 03.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" (відповідач у справі, замовник за договором) укладено договір про надання послуг № 03/08 (далі - договір), згідно з умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати за плату послуги технічними засобами, будівельною технікою, автомобільною технікою, машинами та механізмами у відповідності до умов даного договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги.

Згідно з пунктом 1.3 договору детальна інформація щодо послуг, а саме: вид і кількість техніки зазначається у специфікації; порядок, обсяги, строки початку й закінчення, надання і отримання послуг, необхідної для надання послуг, розмір їх оплати, які надаються за цим договором, обговорюється в кожному конкретному випадку і зазначаються в актах надання послуг.

Відповідно до підписаної між сторонами специфікації № 1 від 03.08.2020 до договору сторони погодили, що послуги надаються технікою - Віброкаток AMMANN ASC- 110D; вартість 1 машино/години складає 1320,00 грн в т.ч. ПДВ 20 %; замовник сплачує вартість виконаних робіт згідно рахунка та акту наданих послуг, оплата здійснюється з відстроченням платежу протягом трьох календарних днів з моменту підписання акту наданих послуг; замовник сплачує в будь-якому випадку не менше ніж за 8 годин роботи техніки щоденно 4 дня на тиждень.

У пункту 3.1 договору визначено, що вартість послуг договірна і визначається сторонами відповідно до тарифів на послуги та вказуються в актах-передачі наданих послуг.

Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (пункт 3.2 договору).

Як визначено пунктом 6.1. договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) сторін.

Згідно з пунктом 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 159 720,00 грн, що підтверджується доданою до позовної заяви копією підписаного уповноваженими представники сторін та скріпленого печатками юридичних осіб акту надання послуг № 201 від 13.08.2020.

Разом з тим, як стверджує позивач, останнім були порушені встановлені договором строки оплати наданих послуг, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 159 720,00 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором в частині оплати вартості наданих послуг, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача, зокрема пені та штрафу, нарахованих на заборгованість за неоплачені послуги.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання вищевказаного договору, колегія суддів зазначає, що такий за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, укладення ТОВ "Трансбудмеханік" та ТОВ "Еміторг Груп" договору про надання послуг від 03.08.2020 № 03/08 було спрямоване на отримання останнім послуг та одночасного обов`язку по здійсненню їх оплати.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято передбачені договором послуги на загальну суму 159 720,00 грн, що підтверджується доданою до позовної заяви копією підписаного уповноваженими представники сторін та скріпленого печатками юридичних осіб акту надання послуг № 201 від 13.08.2020.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо факту надання послуг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту надання послуг відповідачеві на виконання умов договору про надання послуг від 03.08.2020 № 03/08 на загальну суму 159 720,00 грн.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до підписаної між сторонами специфікації № 1 від 03.08.2020 до договору сторони погодили, що послуги надаються технікою - Віброкаток AMMANN ASC- 110D; вартість 1 машино/години складає 1320,00 грн в т.ч. ПДВ 20 %; замовник сплачує вартість виконаних робіт згідно рахунка та акту наданих послуг, оплата здійснюється з відстроченням платежу протягом трьох календарних днів з моменту підписання акту наданих послуг; замовник сплачує в будь-якому випадку не менше ніж за 8 годин роботи техніки щоденно 4 дня на тиждень.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, в порушення взятих на себе договірних зобов`язань, відповідач своєчасно та в повному обсязі не розрахувався за надані позивачем послуги, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 159 720,00 грн.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 9 714,48 грн пені та 15 972,00 грн штрафу.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

За умовами пункту 4.2 договору у випадку несвоєчасної оплати замовником послуг відповідно до Специфікації, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення. У випадку прострочення платежу більш ніж на 10 календарних днів замовник додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від загальної суми за відповідною специфікацією.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, неустойки (пені та штрафу), передбачених пунктом 4.2 Договору.

Окрім того, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, пов`язаного з оплатою послуг, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що передбачений умовами договору розмір пені узгоджується з приписами частини 6 статті 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 4.2. договору штрафної санкції у вигляді пені, а також наявність правових підстав для нарахування штрафу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням приписів статті 254 Цивільного кодексу України, граничним строком виконання зобов`язання з оплати послуг згідно акту наданих послуг № 201 від 13.08.2020 є 17.08.2020, оскільки 16.08.2020 (дата на яку припадає 3 календарний день з дати підписання акту) є вихідним днем (неділя), та відповідно початком періоду прострочення та можливого нарахування пені є 18.08.2020, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено 17.08.2020.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір пені, відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 9 642,45 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 9 642,45 грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий є правильним, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15 972,00 грн. штрафу.

Стосовно тверджень апелянта про неповідомлення останнього про час та дату судового засідання, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено в рішенні, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 06.07.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 01030, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 17/52, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, ухвала суду від 06.07.2021 повернута відділенням поштового зв`язку 15.07.2021 неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 31.03.2021 у справі № 640/2371/20 та постанові від 29.04.2021 у справі № 826/12038/17.

Також, у постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив: «у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі».

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Водночас судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/10487/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Також, колегія суддів роз`яснює, що відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім того, апелянт зазначає, що строк для подання відзиву, у зв`язку із запровадженням карантину, продовжується на строк карантину.

Колегія суддів відхиляє зазначені твердження, виходячи з наступного.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, внесено зміни до низки законодавчих актів України, зокрема і до Господарського процесуального кодексу України, та викладено пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Тобто відповідний строк поновлюється або продовжується не автоматично, а за заявою учасника справи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" 159 720,00 грн боргу, 9 642,45 грн пені, 15 972,00 грн штрафу та 2 780,05 грн судового збору.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/10487/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еміторг Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/10487/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 910/10487/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10487/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир