Рішення

від 16.05.2022 по справі 910/21735/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2022Справа № 910/21735/21Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добрострой Київ" (вулиця Інженерна, будинок 7, літера Б, місто Київ, 01013)доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Аурум" (вулиця Вишняківська, будинок 13, квартира 165, місто Київ, 02140)простягнення 84 035 грн 84 коп. Представники сторін:не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Добрострой Київ" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Аурум" про стягнення 84 035 грн 84 коп. заборгованості, в тому числі 73 400 грн 00 коп. основного боргу, 6 769 грн 81 коп. пені, 1 232 грн 15 коп. 3 % річних та 2 633 грн 88 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати за наданні позивачем послуги, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 73 400 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 6 769 грн 81 коп. пені, 1 232 грн 15 коп. 3 % річних та 2 633 грн 88 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2022 відкрито провадження у справі № 910/22037/21, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Станом на 17.05.2022 відповідачем вимог ухвали суду від 04.01.2022, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 19.01.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491855513.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛТД Аурум" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Добрострой Київ", як виконавцем, було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛТД Аурум", як замовнику, послуги будівельної техніки з оператором, автомобільного вантажного транспорту, обладнання та механізмів (послуги самоскиду) на загальну суму 241 500 грн 00 коп., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами надання послуг від 22.06.2021 № 400 на загальну суму 3 600 грн 00 коп., від 26.06.2021 № 401 на загальну суму 69 400 грн 00 коп., від 29.06.2021 № 416 на загальну суму 30 200 грн 00 коп., від 30.06.2021 № 417 на загальну суму 12 600 грн 00 коп., від 01.07.2021 № 418 на загальну суму 21 600 грн 00 коп., від 02.07.2021 № 419 на загальну суму 9 900 грн 00 коп., від 03.07.2021 № 420 на загальну суму 8 700 грн 00 коп., від 07.07.2021 № 450 на загальну суму 78 500 грн 00 коп. та від 08.07.2021 № 451 на загальну суму 7 000 грн 00 коп., а також виставленими позивачем рахунками на оплату від 22.06.2021 № 402, від 24.06.2021 № 413, від 29.06.2021 № 432, від 30.06.2021 № 435, від 02.07.2021 № 444, від 03.07.2021 № 445, № 01.07.2021 № 443, від 05.07.2021 № 466 та від 08.07.2021 № 470, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши правову природу відносин, що склалися між сторонами, суд приходить до

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з нормами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) сторонами свідчить про погодження істотних умов договору, зокрема предмету договору та суми оплати за виконані роботи. Однак сторонами не було встановлено строку здійснення оплати за виконані роботи.

У відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо (строк) термін виконання боржником обов`язку не встановлений, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що відповідачем в порушення домовленостей між сторонами та норм чинного законодавства не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов`язання з своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отримані послуги у розмірі 73 400 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих від позивача послуг на суму 73 400 грн 00 коп.

29.10.2021 позивач, відповідно до опису вкладення в цінний лист, накладної № 0216300681568 та фіскального чеку № 0137218 0124586 від 29.10.2021, направив на адресу відповідача претензію № 1 від 29.10.2021 про оплату заборгованості за надані послуги. Проте, відповідно до інформації з витягу з сайту https://track.ukrposhta.ua/, за номером рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0216300681568, вказана претензія повернута підприємством зв`язку 13.11.2021 з відміткою: за закінченням встановленого терміну зберігання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати наданих позивачем послуг, на загальну суму 73 400 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача 73 400 грн 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 633 грн 88 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення липень-листопад 2021 року, 1 232 грн 15 коп. 3 % річних та 6 769 грн 81 коп. пені, нарахованих за період прострочення з 09.07.2021 по 23.12.2021.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вищевикладене та у зв`язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань з оплати наданих послуг, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 6 769 грн 81 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині інфляційних втрат та 3 % річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є неправильним, оскільки позивачем, з урахуванням частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, неправильно визначено день початку прострочення обов`язку з оплати виконаних робіт.

Судом враховано викладене у пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України… Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, днем пред`явлення відповідачу вимоги про оплату послуг є 13.11.2021 (дата повернення підприємством зв`язку поштового відправлення № 0216300681568 відправнику).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, з урахуванням норм статей 253, 254 та частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України та враховуючи те, що претензія № 1 від 29.10.2021 була отримана відповідачем 13.11.2021, у останнього виник обов`язок щодо оплати наданих послуг не пізніше 22.11.2021, а прострочення виконання обов`язку з оплати наданих послуг виникло 23.11.2021.

З огляду на вищезазначене, позивач має право на нарахування 3 % річних за прострочення оплати наданих послуг, починаючи з 23.11.2021, а інфляційних втрат з грудня 2021 року.

Як встановлено судом, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3 % річних судом встановлено, що розмір 3 % річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, а саме за період з 23.11.2021 по 23.12.2021, становить 187 грн 02 коп., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 187 грн 02 коп.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 633 грн 88 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення липень-листопад 2021 року, не підлягають задоволенню, оскільки останні нараховані за період який не входить в період прострочення визначений судом.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Аурум" (02140, місто Київ, вулиця Вишнякивська, будинок 13, квартира 165, ідентифікаційний код 42190355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Добрострой Київ" (01013, місто Київ, вулиця Інженерна, будинок 7 Б, ідентифікаційний код 43714475) 73 400 (сімдесят три тисячі чотириста) грн 00 коп. основної заборгованості, 187 (сто вісімдесят сім) грн 02 коп. 3 % річних та судовий збір у розмірі 1 987 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят сім) грн 75 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька