Рішення

від 16.05.2022 по справі 910/20979/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2022Справа № 910/20979/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІЗ»

до Міністерства оборони України

про стягнення 104 097,42 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Пасічнюк С.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРІЗ» (далі - позивач, ТОВ «БРІЗ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Мністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення 104 097,42 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу 96 426,00 грн забезпечення виконання зобов`язань за Договором № 303/26/228-19 від 03.09.2019, яке підлягало поверненню внаслідок визнання недійсним наведеного договору рішенням Господарського суду міста Києва у справі 910/2326/20, яке набрало законної сили 22.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІЗ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20979/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/20979/21.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 23.12.2021 про відкриття провадження у справі № 910/20979/21.

25.01.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

03.09.2019 між Міністерством оборони України (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРІЗ» (постачальник, позивач) був укладений Договір № 303/26/338-19 про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір або Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов?язався у 2019 році поставити замовникові, код предмета закупівлі (за державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015), столи, серванти, письмові столи та книжкові шафи (3912) (стіл розкладний) Дот 1 Столи 39121200-8 (стіл розкладний) (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору.

Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019 зі сторони Міністерства оборони України було підписано полковником Галушкою О.А. на підставі довіреності № 220/185/д від 15.10.2019.

Однак, станом на момент підписання Договору № 303/26/338-19 від 03.09.2019 полковником Галушкою О.А., довіреність № 220/185/д від 15.10.2019 була відкликана Міністерством оборони України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі № 910/2326/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, було визнано недійсним, зокрема, Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019.

Згідно п. 12.1 Договору постачальник забезпечує виконання своїх зобов?язань за Договором у розмірі 5% від суми Договору платіжним дорученням від 03.09.2019 № 844 на суму 96 426,00 грн.

Умовами п. 12.3 Договору сторони погодили, що забезпечення виконання Договору про закупівлю повертається після виконання постачальником всіх умов Договору у повному обсязі стосовно якості товару, кількості та строків і виключно за вартістю товару за одиницю виміру згідно Договору, а також у разі визначення судом результатів процедури закупівлі або Договору не дійсними, у випадках, передбачених статтею 37 Закону України «Про публічні закупівлі», а також із умовами, зазначеними у Договорі, але не пізніше ніж протягом п?яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Враховуючи, що Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019 було визнано судом недійсним, позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою від 23.06.2021, відповідно до якої просив останнього повернути, зокрема, забезпечення виконання Договору у розмірі 96 426,00 грн протягом 5 днів з моменту отримання вимоги.

Відповідач відповідь на вказану вимогу не надав, забезпечення виконання Договору у розмірі 96,426,00 грн не повернув, у зв?язку з чим позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення 104 097,42 грн, з яких: 96 426,00 грн - основний борг, 7 671,42 грн - інфляційні втрати.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що позивачем зобов?язання за даним Договором виконані не були, зокрема, позивачем не було взагалі поставлено товар відповідачу, а, отже, підстави для повернення забезпечення виконання Договору, на думку відповідача, відсутні.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019, на виконання п. 12.1 якого позивач забезпечив виконання своїх зобов?язань у розмірі 5% від суми Договору.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 844 від 03.09.2019 вбачається, що позивач перерахував відповідачу забезпечення виконання договору у розмірі 96 426,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі № 910/2326/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, було визнано недійсним, зокрема, Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019.

Рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили 22.12.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Умовами п. 12.3 Договору передбачено, що забезпечення виконання Договору про закупівлю повертається після виконання постачальником всіх умов Договору у повному обсязі стосовно якості товару, кількості та строків і виключно за вартістю товару за одиницю виміру згідно Договору, а також у разі визначення судом результатів процедури закупівлі або Договору не дійсними, у випадках, передбачених статтею 37 Закону України «Про публічні закупівлі», а також із умовами, зазначеними у Договорі, але не пізніше ніж протягом п?яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Керуючись п. 12.3 Договору та враховуючи, що Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019 було визнано судом недійсним, позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою від 23.06.2021, відповідно до якої просив останнього повернути, зокрема, забезпечення виконання Договору у розмірі 96 426,00 грн протягом 5 днів з моменту отримання вимоги. Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи накладною № 0113515412378 від 22.06.2021, описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 22.06.2021.

Відповідач відповідь на вказану вимогу не надав, забезпечення виконання Договору у розмірі 96,426,00 грн не повернув.

З огляду на положення п. 12.3 Договору, відповідач був зобов?язаний повернути забезпечення виконання Договору протягом п?яти банківських днів з дня набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі № 910/2326/20 законної сили (22.12.2020), тобто у строк до 30.12.2020 включно.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З наведеного вбачається, що позивач прострочив виконання грошового зобов`язання.

Водночас, судом не приймаються заперечення відповідача стосовно відсутності підстав для повернення забезпечення виконання Договору, у зв?язку з невиконанням позивачем зобов?язання за Договором щодо поставки товару.

Суд звертає увагу на те, що Договір № 303/26/338-19 від 03.09.2019 було визнано судом недійсним, що відповідно до положень п. 12.3 Договору є підставою для повернення забезпечення виконання Договору.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІЗ» про стягнення з Міністерства оборони України суми сплаченого забезпечення виконання Договору у розмірі 96 426,00 грн, що має наслідком її задоволення.

Крім того, враховуючи невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо повернення суми забезпечення договору позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7 671,42 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Оскільки, судом встановлено обов?язок відповідача повернути суму сплаченого забезпечення виконання Договору у розмірі 96 426,00 грн, то вимога позивача про стягнення інфляційних втрат визнається судом обґрунтованою.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання грошового зобов?язання.

Рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили 22.12.2020, відповідач був зобов?язаний повернути забезпечення виконання Договору у строк до 30.12.2020 включно, а, отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов?язання починаючи з 31.12.2020.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» власний розрахунок інфляційних втрат за період з 31.12.2020 по 12.10.2021, суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 7 254,65 грн.

З огляду на зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7 671,42 грн підлягає частковому задоволенню в сумі 7 254,65 грн. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІЗ».

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 270,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 260,91 грн покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Враховуючи, що позивачем не було подано жодних доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат позивача на правову допомогу.

Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІЗ» (Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, місто Вишневе, вул. Київська, будинок 12; ідентифікаційний код 31767314) 96 426,00 (дев?яносто шість тисяч чотириста двадцять шість гривень 00 коп.) забезпечення виконання Договору, 7 254,65 грн (сім тисяч двісті п?ятдесят чотири гривні 65 коп.) інфляційних втрат та 2 260,91 грн (дві тисячі двісті шістдесят гривень 91 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 17.05.2022.

Суддя Оксана ГУМЕГА