Рішення

від 16.05.2022 по справі 910/2057/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2022Справа № 910/2057/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Навігатор Л" (бульв. Лесі Українки, 7-Б, м. Київ, 01133)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" (бульв. Перова, буд. 4, м. Київ, 02125)

про стягнення 380 180,51 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Навігатор Л" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" про стягнення 380 180,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань з поставки оплаченого позивачем товару відповідно до платіжного доручення № 2638 від 08.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2057/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/2057/22 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Навігатор Л" рахунок-фактуру № Ві-0000131 від 08.02.2019 на суму 400 950,00 грн за товар - кулька Д 11,112 WC-8, кількість - 5500 шт.

08.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Навігатор Л" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" грошові кошти у розмірі 400 950,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2638 від 08.02.2019 із призначенням платежу: «За товар зг. з рах. №Ві-131 від 08.02.2019 р. у т.ч. ПДВ 66825,00 грн».

В обґрунтовування позовних вимог у позові зазначені, що у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" з вимогою № А20-069 від 09.04.2019 про повернення коштів у сумі 400 950,00 грн.

В рахунок існуючої заборгованості позивач погодився прийняти іншу продукцію за видатковими накладними за період з 12.11.2019 - 24.09.2021, а також відповідачем було повернуто позивачу 10 000,00 грн, у зв`язку з чим на момент звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 304 863,75 грн.

Оскільки відповідач товар не поставив та сплачені за нього кошти не повернув у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення боргу у розмірі 304 863,75 грн, а також інфляційних у розмірі 47 086,62 грн та 3% річних у розмірі 28 230,14 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Згідно норм ст. 181 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З поданих матеріалів суд встановив, що позивач домовився з відповідачем про поставку товару (кулька Д 11,112 WC-8), у зв`язку з чим на підставі виставленого останнім рахунку № Ві-0000131 від 08.02.2019 сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю "Вікторія" грошові кошти за товар у розмірі 400 950,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2638 від 08.02.2019 із призначенням платежу: «За товар зг. З рах. №Ві-131 від 08.02.2019 р. у т.ч. ПДВ 66825,00 грн».

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та дії сторін, суд зазначає, що зобов`язальні правовідносини позивача та відповідача виникли шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено, що, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

За ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17.

Судом з наданих документів встановлено, що сторонами конкретного строку поставки товару, у т.ч. за відсутності письмового договору, узгоджено не було.

09.04.2019 позивач пред`явив Товариству з обмеженою відповідальністю "Вікторія" вимогу № А20-069 від 09.04.2019 про повернення коштів у сумі 400 950,00 грн у зв`язку з непостачанням останнім товару, оплаченого платіжним дорученням № 2538 від 08.02.2019, яку відповідач отримав 09.04.2019. Ці обставини, наведені у позові та підтверджені копією вимоги № А20-069 від 09.04.2019, відповідач не заперечив та не спростував.

Отже, враховуючи викладене, відповідач повинен був передати товар або ж повернути суму попередньої оплати впродовж семи днів з моменту вимоги позивача, тобто, з 10.04.2019 по 16.04.2019.

Однак, а ні доказів поставки відповідачем на користь позивача товару на суму оплати, підписання первинних документів (видаткової накладної, ТТН, акта), передачу товару службі доставки, надсилання будь-яких повідомлень про готовність відвантаження товару, а ні доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 400 950,00 грн у вказаний строк матеріали справи не містять.

Водночас, у подальшому позивачем було прийнято від відповідача іншу продукцію в рахунок існуючої заборгованості за видатковими накладними № Ві-0000194 від 12.11.2019, №13 від 15.01.2020, № 303 від 23.03.2020, № 228 від 03.03.2020, № 312 від 26.03.2020, № 331 від 03.04.2020, № 458 від 08.07.2020, № 672 від 01.12.2020, № 67 від 05.03.2021, № 173 від 21.05.2021, № 174 від 21.05.2021, № 385 від 24.09.2021, а загалом на суму 87 448,25 грн.

Також, 23.12.2021 відповідач повернув позивачу грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн за платіжним дорученням № 37 від 23.12.2021.

При цьому, за твердженнями позивача, за наслідками вирахування вказаних сум коштів залишок неповернутої суми попередньої оплати становить 304 863,75 грн.

Однак, за розрахунком суду, сума попередньої оплати становить 303 501,75 грн, що менше від заявленої позивачем.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив поставку товару у повному обсязі та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 303 501,75 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню.

Поряд з викладеним, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 28 230,14 грн та інфляційні у розмірі 47 086,62 грн за загальний період прострочення відповідачем грошового зобов`язання з 16.04.2019 по 31.01.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

При цьому, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Платати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що позивачем частково помилково завищено суми, на які здійснюються відповідні нарахування, а тому, за самостійним перерахунком суду, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3% річних у розмірі 27 066,59 грн та інфляційні у розмірі 46 885,54 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, враховуючи, що відповідач жодними доказами обставин позовних вимог не спростував та не заперечив, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" (бульв. Перова, буд. 4, м. Київ, 02125, ідентифікаційний код 16286895) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Навігатор Л" (бульв. Лесі Українки, 7-Б, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 23167033) борг у розмірі 303 501,75 грн, 3% річних у розмірі 27 066,59 грн та інфляційні у розмірі 46 885,54 грн та судовий збір у розмірі 5661,81 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.05.2022

Суддя Т. Ю. Трофименко