Рішення

від 16.05.2022 по справі 484/23/22

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/23/22

Провадження № 2/484/337/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року м. Первомайськ

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Маржиної Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог та позиції сторін, викладені у письмових заявах по суті спору.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення від роботи, мотивуючи тим, що обіймає посаду директора ЗДО «Зірочка» Кам`яномостівської сільської ради. В листопаді 2021 року відповідач допустив грубе порушення її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також почали обмежувати його права як працівника щодо повноцінної роботи. 05.11.2021 року до її відома було доведено наказ від 05.11.2021 року № 69-к/тр про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення. Зазначений наказ вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки він порушує її права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; носить примусовий та дискримінаційний характер.

Трудовим договором і посадовими інструкціями не передбачено і не обумовлено обов`язковість щеплень від COVID-19 чи надання довідок або інших підтверджуючих документів про щеплення. Наказ суперечить Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки щеплення від COVID-19 не включено до календаря щеплень як обов`язкове профілактичне щеплення проти інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов`язком особи. Відсутність у працівника підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19 або повідомлення/неповідомлення такої інформації не є законною підставою для відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Посилаючись на те, що оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати є незаконним, просила скасувати наказ і поновити її на роботі. Крім того, просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову через безпідставність, мотивуючи тим, що спірний наказ виданий на підставі та відповідно до вимог законодавства з метою убезпечення інших людей від поширення хвороби, у тому числі дітей. Роботодавець неодноразово повідомляв позивачку про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. 27.10.2021 року позивачку було повідомлено, що у разі ненаданням нею до 08.11.2021 року документів, які підтверджують наявність профілактичних щеплень проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення щеплень вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вважає, що видаючи наказ про відсторонення від роботи позивачки, відповідач діяв в межах та у спосіб, визначений законодавством України, а тому наказ є правомірним.

Відповіді на відзив позивачкою не надано.

В подальшому позивачка змінила позовні вимоги і просила визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи, стягнути невиплачену заробітну плати за час незаконного відсторонення від роботи за період з 05.11.2021 року по 14.03.2022 року в сумі 48929 грн. 44 коп., посилаючись на те, що наказом № 15-к/тр від 14.03.2022 року призупинено дію спірного наказу, а відтак вона приступила до виконання своїх посадових обов`язків за посадою.

Суд прийняв до розгляду уточнений позов, в якому змінено розмір позовних вимог, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2022 року № 380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2022 року за № 256/37592, зупинено дію наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні.

Враховуючи, що вищезгаданий наказ МОЗ слугував підставою для видання відповідних розпорядчих актів (наказів, розпоряджень) державними органами та органами місцевого самоврядування щодо відсторонення від роботи невакцинованих від COVID-19 працівників, в тому числі державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, означені розпорядчі акти визнаються такими, що втратили чинність з дня набрання чинності вищезгаданим наказом МОЗ від 25.02.2022 року № 380. Відтак відсторонені особи допускаються до виконання завдань за посадою, про що Національним агентством України з питань державної служби надано роз`яснення № 148 від 04.03.2022 року.

Відзиву на уточнений позов відповідачем не надано.

Сторонами не подано будь-яких заяв по суті спору, клопотань тощо.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам роз`яснено порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.02.2022 року відкладено судовий розгляд через відсутність доказів.

За клопотанням позивачки судовий розгляд справи було відкладено для уточнення позовних вимог, про що постановлено ухвали 15.03.2022 року та 11.04.2022 року.

Фактичні обставини, встановлені судом. Норми права, що регулюють спірні правовідносини та висновки суду.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 обіймає посадудиректора вЗДО «Зірочка»Кам`яномостівської сільськоїради Первомайського району Миколаївської області, що підтверджується відомостями з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.06.2017 року.

Наказом № 69-к/тр від 05.11.2021 року Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати.

У даному наказі при відсторонені від роботи ОСОБА_1 . Відділ освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області керувався нормами ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236.

Підставою для відсторонення ОСОБА_1 слугувало повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 27.10.2021 року.

З повідомлення № 750 від 27.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 доведено до відома інформацію про необхідність відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 надати до 08.11.2021 року документи, які підтверджують наявність профілактичних щеплень проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення щеплень, та попереджено, що у разі ненадання відповідних документів у строк, вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Статтею 43 Конституції України, яка має найвищий пріоритет над законодавчими актами, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Вказані конституційні гарантії не лише задекларовані у Конституції, але й знайшли своє відображення у численних законах, від соціальних гарантій і компенсацій до кримінальної відповідальності за різного роду порушення трудових прав.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04.02.1994 року, ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16.05.1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права.

Стаття 2 Кодексу законів про працю України передбачає основні трудові права працівників. Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Згідно ч.2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Наказ про відсторонення мотивований положенням ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я».

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Таке рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показниками на території України головним державним санітарним лікарем України не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій.

Станом на сьогодні вакцинація від СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, для працівників є добровільною. Роботодавець не має права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Отже, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Таким чином, відсторонення працівника, який входить до переліку, затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

На теперішній час не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. Відсторонення працівника від роботи можливе тільки з підстав, що визначені законодавством, зокрема ст. 46 КЗпП (постанова Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 761/12073/18).

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Ніякими іншими нормами діючого законодавства, на які міститься посилання в ст. 46 КЗпП України, вищенаведена підстава для відсторонення працівника від роботи також не передбачена. Законодавством про працю не передбачена така підстава для відсторонення як відсутність у працівника щеплення від гострої респіраторної хвороба СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, або відмова від вакцинації.

Таким чином, на законодавчому рівні не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, однак перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 КЗпП, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Адже у відповідності до ст. 46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обгрунтована відмова працівника від проходження саме такого щеплення.

Підставою для відсторонення ОСОБА_1 слугувала відсутність щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID -19.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в разі відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Отже, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Крім того, відповідно до постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії (ст. 8 Конституції України). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Таким чином, всі органи і посадові особи держави України повинні діяти у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції України.

Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок. Жодного закону про обов`язковість щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, прийнято не було.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення, визначену пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу юридичну силу і не може змінювати правове регулювання, визначене законом.

Згідно з частиною другою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. А відтак пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема, пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винесення відповідачем оскаржуваного наказу є незаконним.

За таких обставин, враховуючи, що оскаржуваний наказ винесено з порушенням вимог законодавства, позовна вимога в частині визнання незаконним та скасування наказу слід задовольнити.

З огляду на незаконність відсторонення позивачки від роботи підлягає задоволенню її вимога про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Право позивачки на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачці невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

ОСОБА_1 було допущено до роботи 14.03.2022 року, оскільки наказом № 15-к/тр від 14.03.2022 року зупинено дію наказу № 69-к/тр від 05.11.2021 року Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області до завершення воєнного стану в Україні.

Таким чином, розрахунок вимушеного прогулу слід провести з дати відсторонення, тобто з 08.11.2021 року до 14.03.2022 року з урахуванням усіх вихідних і святкових днів, що припадають на вказаний період.

Для обчислення середньої заробітної плати суд приймає до уваги надану позивачкою довідку про заробітну плату.

Середньомісячна заробітна плата позивачки згідно довідки за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню становить 9174 грн. 27 коп., а середньоденна заробітна плата складає 436 грн. 87 коп.

Кількість робочих днів, за які має бути проведене стягнення, становить 86 днів.

Таким чином, середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи складає 37570 грн. 82 коп. (436 грн. 87 коп. середньоденна заробітна плата х 86 робочих днів).

За наведених обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково.

Крім того, суд, приймаючи рішення по даній справі, зобов`язаний допустити його негайне виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Оскільки позов задоволено частково, а позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України на користь держави з відповідача слід стягнути судовий збір.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 77-81, 89, 141, 258, 259, 280, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 69-к/тр від 05.11.2021 року Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року до 14.03.2022 року в сумі 37570 (тридцять сім тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 82 коп. із відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню в межах платежу за один місяць.

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області на користь держави судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивачка - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Відділ освіти, культури, молоді та спорту Кам`яномостівської сільської ради Миколаївської області, адреса: 55232, Миколаївської області, Первомайського району, с-ще Кам`яний Міст, вул. Заводська, 1; ЄДРПОУ 41324903.

Повний текст судового рішення виготовлено 17 травня 2022 року.

СУДДЯ: