Постанова

від 11.05.2022 по справі 358/1856/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 358/1856/18

провадження № 61-7796св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Іванівське»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Іванівське» на рішення Богуславського районного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року у складі судді Кіхтенка С. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Іванівське» про витребування земельних ділянок.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який під час розгляду справи було уточнено, до ПОСП «Іванівське» про витребування земельних ділянок.

Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок: площею 2,1968 га, з кадастровим номером: 3220681088:02:004:0035, що належить позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 284843, виданого 11 вересня 2006 року Богуславською районною державною адміністрацією Київської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 00023 та площею 2,979 га, з кадастровим номером: 3220681088:02:003:0001, що належить позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 746646, виданого 17 грудня 2009 року Богуславською районною державною адміністрацією Київської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010993701484, що розташовані на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказані земельні ділянки незаконно вибули з володіння і розпорядження позивача з вини відповідача ПОСП «Іванівське», оскільки від імені позивача 15 серпня 2013 року було укладено і кимось підписано з відповідачем два договори оренди вказаних земельних ділянок про передачу їх в оренду відповідачу, що були зареєстровані 23 травня 2017 року КП «Центр розвитку інвестицій Васильківського району».

Про вказану оренду землі позивачу стало відомо у вересні 2018 року, коли представник відповідача запросив позивача отримати орендну плату і з цього часу позивач дізналася, що вказана земля перебуває в оренді відповідача. Оскільки жодних договорів оренди вона не підписувала, державна реєстрація вказаних договорів була проведена без її відома, тому оскаржувані договори не можуть вважатися такими, що набрали чинності та є укладеними.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали Богуславського районного суду Київської області від 18 грудня 2019 року про виправлення описки, позов задоволено.

Зобов`язано ПОСП «Іванівське» усунути порушення прав у володінні і користуванні двома ділянками, витребувавши їх, які належать ОСОБА_1 , та повернути ОСОБА_1 належні їй земельні ділянки: земельну ділянку, площею 2,1968 га, з кадастровим номером 3220681800:02:004:0035, належну позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 284843, виданого 11 вересня 2006 року Богуславською районною державною адміністрацією Київської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 00023 та земельну ділянку, площею 2,979 га, з кадастровим номером 3220681800:02:003:0001, належну позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 746646, виданого 17 грудня 2009 року Богуславською районною державною адміністрацією Київської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010993701484, що розташовані на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнено з ПОСП «Іванівське» на користь ОСОБА_1 704,80 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат за надання правової допомоги.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що у позивача було відсутнє волевиявлення на укладення договорів оренди спірних земельних ділянок, позивач їх не підписувала.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ПОСП «Іванівське» залишено без задоволення. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ПОСП «Іванівське», апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року касаційну скаргу ПОСП «Іванівське» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що відповідач ПОСП «Іванівське» було належним чином повідомлено про розгляд судом першої інстанції справи 25 жовтня 2019 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ПОСП «Іванівське» залишено без задоволення. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 25 жовтня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ПОСП «Іванівське», посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Богуславського районного суду Київської області.

27 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 травня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В., Стрільчук В. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи в судді першої інстанції відбувся всупереч положень статті 223 ЦПК України за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином. Крім того, позивач змінив предмет та підстави позову після закінчення підготовчого провадження. Апеляційним судом порушено пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,1968 га, з кадастровим номером 3220681800:02:004:0035 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 284843, виданого 11 вересня 2006 року Богуславською районною державною адміністрацієюКиївської області, та земельної ділянки площею 2,979 га, з кадастровим номером 3220681800:02:003:0001, належну позивачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 746646, виданого 17 грудня 2009 року Богуславською районною державною адміністрацієюКиївської області. Вказані земельні ділянки розташовані на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області (т. 1 а. с.10, 11).

Відповідно до інформаційних довідок від 23 травня 2017 року № 145885433, № 1458859 державним реєстратором КП «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Куліковою О. Є. зареєстровано за ПОСП «Іванівське» право оренди земельної ділянки площею 2,1968 га, кадастровий номер 3220681800:02:004:0035, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, і земельної ділянки площею 2,979 га, кадастровий номер 3220681800:02:003:0001, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області. Підставою реєстрації зазначені укладені між ПОСП «Іванівське» та ОСОБА_1 договори оренди від 15 серпня 2013 року (т. 1 а. с.12, 13).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції).

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є одинаковим, передбачуваним та послідовним.

Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 234/8333/16-ц (провадження № 61-42012св18), від 08 травня 2019 року у справі № 2-2581/11 (провадження № 61-21111св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 2-2403/2007 (провадження № 61-15049св19), від 22 січня 2020 року у справі № 759/1958/15-ц (провадження № 61-20707св19), від 29 січня 2020 року у справі № 635/3414/16-ц (провадження № 61-21027св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 336/6515/17 (провадження № 61-282св20), від 26 лютого 2020 року у справі № 505/3408/14-ц (провадження № 61-42683св18), від 17 березня 2020 року у справі № 194/1276/15-ц (провадження № 61-8614св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 360/375/18 (провадження № 61-1018св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 370/2754/14-ц (провадження № 61-22453св18), від 30 липня 2020 року у справі № 755/13782/15-ц (провадження № 61-4835св20), від 12 серпня 2020 року у справі № 225/4880/17 (провадження № 61-1893св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 303/5161/19 (провадження № 61-4702св20), від 02 вересня 2020 року у справі № 203/1235/17 (провадження № 61-35530св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 202/7607/14-ц (провадження № 61-283св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 495/639/17 (провадження № 61-3726св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 617/1322/15-ц (провадження № 61-45185св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 638/15016/14-ц (провадження № 61-18844св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 361/8730/15-ц (провадження № 61-17263св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19), від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), від 24 березня 2021 року у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), від 24 березня 2021 року у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 642/8473/14-ц (провадження № 61-4943св20), від 27 квітня 2021 року у справі № 184/104/17 (провадження № 61-5997св20), від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц (провадження № 61-9765св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 567/955/15-ц (провадження № 61-4490св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 545/690/18 (провадження № 61-11146св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 202/1824/20 (провадження № 61-12847св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 369/9465/20 (провадження № 61-6946св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 520/16369/13-ц (провадження № 61-12066св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 336/7603/13-ц (провадження № 61-18136св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 760/21831/18 (провадження № 61-16283св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 205/5106/15-ц (провадження № 61-4620св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 505/5007/15-ц (провадження № 61-2601св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 753/5990/17 (провадження № 61-16232св20), від 14 грудня 2021 року у справі № 370/1226/15-ц (провадження № 61-6936св21), від 19 січня 2022 року у справі № 325/2132/19 (провадження № 61-6502св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2-4507/09 (провадження № 61-17088св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21) та ін.).

Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Вказані правові висновки викладені у постанові Об`єднаної плати Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

ЄСПЛ вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

В матеріалах цивільної справи відсутні відомості про те, що суд першої інстанції направляв відповідачу судову повістку про виклик в судове засідання, призначене на 25 жовтня 2019 року.

Тобто матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що відповідач ПОСП «Іванівське» було належним чином повідомлено про розгляд судом першої інстанції справи 25 жовтня 2019 року.

Повторно залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не виконав вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, не дав відповіді на доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Іванівське» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року скасувати.

Справу № 358/1856/18 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк В. А. Стрільчук