Постанова

від 02.05.2022 по справі 662/17/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 травня 2022 року

м. Київ

справа № 662/17/20

провадження № 61-17445св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Новотроїцьке житлово-комунальне підприємство,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Новотроїцького житлово-комунального підприємства на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Вейтас І. В., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новотроїцького житлово-комунального підприємства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що він працював охоронцем у Новотроїцькому житлово-комунальному підприємстві протягом останніх десяти років, сумлінно виконував свої трудові обов`язки. 14 грудня 2019 року на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства, де він знаходився на робочому місці як охоронник, заїхав автомобіль з працівниками, які обслуговували вежу мобільного зв`язку, встановлену на території обслуговування підприємства, через деякий час на територію прийшов директор цього підприємства Черняєв О. І. та почав пред`являти претензії з приводу того, що він пропустив на охоронювану ним територію автомобіль із сторонніми людьми без його дозволу. Директор підприємства Черняєв О. І. на його зауваження з приводу того, що у зазначених осіб був дозвіл, не звернув уваги та розпорядився звільнити його з роботи.

16 грудня 2019 року наказом Новотроїцького житлово-комунального підприємства № 219-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією.

ОСОБА_1 вважав, що наказ про його звільнення видано безпідставно, оскільки дисциплінарного проступку 14 грудня 2019 року він не вчиняв, пропуск на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства автомобіля без погодження з директором не може розцінюватися як дисциплінарний проступок у зв`язку з тим, що він не призвів до жодних негативних наслідків для підприємства. Крім того, допущенні 14 грудня 2019 року на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства особи не є сторонніми, ними було пред`явлено документ про право обслуговування вежі мобільного зв`язку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 16 грудня 2019 року № 219-к про звільнення його з роботи; поновити його на посаді охоронця Новотроїцького житлово-комунального підприємства; стягнути з Новотроїцького житлово-комунального підприємства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 грудня 2019 року до дня ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 18 серпня 2020 року у складі судді Решетова В. В. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивача було звільнено з підприємства за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України із дотриманням вимог трудового законодавства, будь-яких порушень з боку відповідача встановлено не було, тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі, а отже, і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Зайцев М. П., задоволено, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 18 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано незаконним наказ Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 16 грудня 2019 року № 219-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника Новотроїцького житлово-комунального підприємства.

Стягнуто з Новотроїцького житлово-комунального підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 48 170,00 грн з утриманням встановлених чинним законодавством податків і зборів.

Стягнуто з Новотроїцького житлово-комунального підприємства на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що працівники Закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.» (далі - ЗАТ «Київстар») мали право знаходитися на території Новотроїцького житлово-комунального підприємства відповідно до умов договору, укладеного 01 жовтня 2010 року між Новотроїцьким житлово-комунальним підприємством та ЗАТ «Київстар» № НОМЕР_1 , про надання послуг з утримання обладнання. Іншого рішення щодо їх допуску на територію підприємства прийнято бути не могло. Посадова інструкція позивача не містить алгоритму його дій у такому випадку. Навіть якщо допустити факт формального порушення позивачем своїх трудових обов`язків у даному випадку, право відповідача застосувати заходи щодо дотримання працівниками підприємства трудової дисципліни не може бути свавільним та має ґрунтуватися на нормах права, зокрема на статті 149 КЗпП України, згідно з якою при обранні виду стягнення належить враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку позивачем і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено такий проступок, чого відповідачем дотримано не було. Отже, оспорюваний наказ не відповідає вимогам чинного трудового законодавства України, позивач підлягає поновленню на роботі, відповідно до статті 235 КЗпП України на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, Новотроїцьке житлово-комунальне підприємство, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивачем було порушено пункт 7 розділу 2 посадової інструкції охоронника, яким передбачено, зокрема обов`язок охоронника не допускати на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства сторонніх осіб без дозвільних документів; пункт 3.3 Інструкції № 10 з охорони праці для охоронника зовнішнього - не допускати на територію підприємства (об`єкта) сторонніх осіб, в неробочі, вихідні та святкові дні особи, працюючи на об`єкті, допускаються на нього тільки з письмового дозволу представника підприємства, дільниці; пункт 3 частини першої договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, яким передбачено обов`язок охоронника своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, а також вимоги колективного договору та правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Також судом апеляційної інстанції не було взято до уваги те, що підпунктом 2.1.4 пункту 2 договору від 01 жовтня 2010 року № 28761 про надання послуг з утримання обладнання, укладеного між Новотроїцьким житлово-комунальним підприємством (Виконавець) та ЗАТ «Київстар» (Замовник), виконавець зобов`язався забезпечити замовникові можливість безперешкодного цілодобового доступу його співробітників до RBS (зокрема до антенно-фідерних пристроїв), а також можливість, за погодженням з виконавцем, доступу до місця розташування представників субпідрядних організацій замовника для виконання будівельних та експлуатаційних робіт.

Отже, позивач під час допуску на територію відповідача сторонніх осіб не витребував у них ідентифікуючих документів, тому він не міг знати, чи є вони представниками ЗАТ «Київстар», лише з їхніх слів, а також у цих осіб не було погодження з виконавцем для заїзду вантажного автомобіля на територію відповідача.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року касаційну скаргу Новотроїцького житлово-комунального підприємства на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У грудні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Новотроїцького житлово-комунального підприємства на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, відмовлено Новотроїцькому житлово-комунальному підприємству у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року і витребувано із Новотроїцького районного суду Херсонської області цивільну справу № 662/17/20.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Новотроїцького житлово-комунального підприємства задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи

Наказом Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 19 червня 2019 року № 111 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, згідно зі статтями 147-149 КЗпП України ОСОБА_1 , охороннику дільниці № 2, оголошено догану за неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Відповідно до службової записки директора Новотроїцького житлово-комунального підприємства Черняєва О. І. 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 допустив на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства сторонніх осіб.

Наказом Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 16 грудня 2019 року № 219-к ОСОБА_1 , охоронника дільниці № 2, звільнено за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією, відповідно до пункту 3 частини першої статті КЗпП України з 17 грудня 2019 року.

З цього наказу вбачається, що підставами звільнення є доповідна записка механіка Новотроїцького житлово-комунального підприємства ОСОБА_2 від 16 грудня 2019 року; пояснення ОСОБА_1 ; наказ Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 19 червня 2019 року № 111 про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 7 посадової інструкції охоронника, затвердженої директором Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 01 липня 2019 року, завданням та обов`язком охоронника є не допускати на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства сторонніх осіб, без дозвільних документів.

З цією інструкцією ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис.

Згідно з підпунктом 3.3 пункту 3 Інструкції № 10 з охорони праці для охоронника зовнішнього, затвердженої наказом Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 27 червня 2017 року № 75, встановлено, зокрема, вимоги безпеки під час виконання роботи: не допускати на територію підприємства (об`єкта) сторонніх осіб; в неробочі години, вихідні та святкові дня особи, працюючі на об`єкті, допускаються на нього тільки з письмового дозволу представника підприємства, дільниці.

З Журналу реєстрації інструктажу на робочому місці від 02 жовтня 2017 року № 1-2 вбачається, що ОСОБА_1 під особистий підпис був проінструктований про роботу на його робочому місці та техніку безпеки.

Відповідно до підпункту 2.1.4 пункту 2 договору від 01 жовтня 2010 року № 28761 про надання послуг з утримання обладнання, укладеного між Новотроїцьким житлово-комунальним підприємством (Виконавець) та ЗАТ «Київстар» (Замовник), Виконавець зобов`язався забезпечити Замовникові можливість безперешкодного цілодобового доступу його співробітників до RBS (зокрема до антенно-фідерних пристроїв), а також можливість, за погодженням з виконавцем, доступу до місця розташування представників субпідрядних організацій замовника для виконання будівельних та експлуатаційних робіт.

Підпунктом 2.1.5 пункту 2 цього договору передбачено здійснення доступу до RBS тільки в присутності замовника, за умови належного його попередження, крім випадків прямої безумовної загрози RBS.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідач усупереч вимогам статті 149 КЗпП України звільнив його з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач під час звільнення позивача неправильно застосував пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України та не дотримався вимог статті 149 КЗпП України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Отже, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України є необхідною наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок (постанова Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 742/4121/18 (провадження № 61-21878св19)).

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України передбачено порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівникам. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться у в пунктах 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що є предметом касаційного розгляду, судами встановлено, не спростовано матеріалами справи і позивачем те, що відповідно до наказу Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 19 червня 2019 року № 111 до ОСОБА_1 було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Відповідно до службової записки директора Новотроїцького житлово-комунального підприємства Черняєва О. І. від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 під час чергування 14 грудня 2019 року допустив на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства сторонніх осіб.

Згідно з пунктом 7 посадової інструкції охоронника, затвердженої директором Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 01 липня 2019 року, завданням та обов`язком охоронника є не допускати на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства сторонніх осіб, без дозвільних документів.

Відповідно до підпункту 3.3 пункту 3 Інструкції № 10 з охорони праці для охоронника зовнішнього, затвердженої наказом директора Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 27 червня 2017 року № 75, не допускати на територію підприємства (об`єкта) сторонніх осіб; в неробочі години, вихідні та святкові дні особи, працюючі на об`єкті, допускаються на нього тільки з письмового дозволу представника підприємства, дільниці.

Згідно з підпунктом 2.1.4 пункту 2 договору від 01 жовтня 2010 року № 28761 на надання послуг з утримання обладнання, укладеного між Новотроїцьким житлово-комунальним підприємством (Виконавець) та ЗАТ «Київстар» (Замовник), виконавець зобов`язався забезпечити замовникові можливість безперешкодного цілодобового доступу його співробітників до RBS (зокрема до антенно-фідерних пристроїв), а також можливість, за погодженням з виконавцем, доступу до місця розташування представників субпідрядних організацій замовника для виконання будівельних та експлуатаційних робіт.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що сторонами у справі не заперечується факт допуску позивачем 14 грудня 2019 року на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства не сторонніх осіб, а саме працівників ЗАТ «Київстар» для обслуговування розташованій на території відповідача вежі стільникового зв`язку. У зв`язку з чим не можна вважати, що позивачем було допущено на територію Новотроїцького житлово-комунального підприємства осіб, які не мали права на ній знаходитися. Позивачем були дотримані вимоги підпункту 2.1.4 пункту 2 договору від 01 жовтня 2010 року № 28761 на надання послуг з утримання обладнання.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача були відсутні передбачені чинним трудовим законодавством України підстави для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки працівники ЗАТ «Київстар» мали право знаходитися на території Новотроїцького житлово-комунального підприємства у відповідності до умов укладеного договору, іншого рішення щодо їх допуску на територію підприємства не могло бути прийнято.

Крім того, посадова інструкція позивача не містить алгоритму його дій у такому випадку, навіть якщо допустити факт формального порушення позивачем своїх обов`язків у даному випадку, право відповідача застосувати заходи щодо дотримання працівниками підприємства трудової дисципліни не може бути свавільним та має ґрунтуватися на нормах права, зокрема на статті 149 КЗпП України, за якою при обранні виду стягнення належить врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку позивачем і заподіяну ним шкоду, а також обставини, за яких вчинено такий проступок, чого відповідачем дотримано не було, отже спірний наказ не відповідає вимогам трудового законодавства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, та, як наслідок, про визнання незаконним наказу Новотроїцького житлово-комунального підприємства від 16 грудня 2019 року № 219-к, поновлення ОСОБА_1 на посаді охоронника Новотроїцького житлово-комунального підприємства та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новотроїцького житлово-комунального підприємства залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк