Рішення

від 15.05.2022 по справі 400/11986/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2022 р. № 400/11986/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Органік-Синтез" про накладення арешту на кошти та інші цінності про накладення арешту на кошти та інші цінності,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Миколаївській області (надалі - позивач, ГУ ДПС в Миколаївській області) до товариства з обмеженою відповідальністю "Органік-Синтез" про накладення арешту на кошти та інші цінності (надалі - відповідач) про накладення арешту на кошти та інші цінності про накладення арешту на кошти і цінності товариства з обмеженою відповідальністю "Органік-Синтез" про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства у сумі 1 790 205, 85 грн. на користь держави.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за відповідачем рахується податковий борг з податку на додану вартість, але відсутнє майно для його погашення.

Ухвалою від 06.12.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/11986/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 06.12.2021 року була направлена на юридичну адресу відповідача, проте повернулась до суду без вручення адресату з відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою".

Частиною 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі повернення поштового відправлення з повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Разом з тим, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не надав.

Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.03.2017 року ТОВ "Органік-Синтез" про накладення арешту на кошти та інші цінності зареєстроване як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За відповідачем рахується податковий борг в розмірі 128 743, 73 гривень, який виник у зв`язку з несплатою податкового зобов`язання зі сплати: податку на додану вартість у розмірі 1 790 205, 85 грн.

03.11.2020 року податковим органом винесено податкову вимогу №5040-13, якою відповідачу визначено суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями у розмірі 3527,00 грн., яка була направлена відповідачу.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відсутні відомості про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, за параметрами запиту.

Крім того, транспортні засоби за відповідачем не зареєстровані.

З врахуванням викладеного, контролюючий орган звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків товариства з обмеженою відповідальністю "Органік-Синтез", який має податковий борг у розмірі 1 790 205,85 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 16 Податкового кодексу України визначені обов`язки платника податків, згідно положень якої платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4).

Положеннями статті 36 Податкового кодексу України визначено суть податкового обов`язку, згідно положень якої податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 названого Кодексу, саме і визначені підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Ці норми та пункт 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одне одного, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість, підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме: питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Закладений у підпункті 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України механізм розкривається і через затверджену постановою Національного Банку України від 21 січня 2004 року №22 Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України № 22 від 21 січня 2004 року затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов`язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом абзацу 1 п. 10.10 гл. 10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

Враховуючи положення абзацу 2 та 3 п. 10.10 гл. 10 Інструкції, до арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта. Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 826/8691/16.

Суд встановив, відсутність у відповідача майна для погашення податкового боргу та наявні в банківських установах відкриті рахунки, а саме:

№ НОМЕР_1 у АТ "Мотор - Банк" (МФО 313009);

№ НОМЕР_2 у ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123);

№ НОМЕР_3 у ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123).

Оскільки, суд встановив наявність у відповідача податкового боргу в розмірі 1 790 205, 85 гривень та відсутність майна для погашення податкового боргу, а також вчинення органом державної податкової служби всіх, передбачених законом заходів, спрямованих на погашення податкового боргу, тому, суд вважає обґрунтованими вимоги про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на рахунках у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 1 790 205, 85 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Матеріали справи не містять доказів понесення Головним управлінням ДПС у Миколаївській області судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 77, 78, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 44104027) до товариства з обмеженою відповідальністю "Органік-Синтез" (вул. Електронна, 81/9, м. Миколаїв, 57286, ідентифікаційний код 41207163) про накладення арешту на кошти та інші цінності - задовольнити.

Накласти арешт на кошти та інші цінності товариства з обмеженою відповідальністю "Органік-Синтез" (вул. Електронна, 81/9, м. Миколаїв, 57286, ідентифікаційний код 41207163), що знаходяться в банку, для забезпечення погашення податкового боргу в сумі 1 790 205, 85 грн. на рахунку № НОМЕР_1 у АТ "Мотор - Банк" (МФО 313009); № НОМЕР_2 у ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123); № НОМЕР_3 у ПАТ "Банк Восток" (МФО 307123).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.05.2022 року.

Суддя Г. В. Лебедєва