Постанова

від 17.05.2022 по справі 384/377/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 травня 2022 року м. Кропивницький

справа № 384/377/21

провадження № 22-ц/4809/522/22

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

за участі секретаря - Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Березовобалківська гімназія імені Т. Г. Шевченка Вільшанськї селищної ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2022 року у складі судді Галицького В. В. і

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка та просила:

-визнати незаконним та скасувати наказ директора Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка від 08.11.2021 № 66-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;

-стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату, яка була незаконно не нарахована та невиплачена за час з моменту незаконного відсторонення від роботи до дати ухвалення рішення у справі;

-стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що директором Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка було видано наказ від 08.11.2021 № 66-к з посиланням на відсутність у ОСОБА_1 щеплень проти COVID-19, яким позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що грубо порушує її трудові права, адже він містить посилання на наказ Міністертсва охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, який прямо суперечить базовим нормам національної правової системи - Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та гарантує рівність можливостей для реалізації громадянами трудових прав, неприпустимість дискримінації, та непорушність і невідчужуваність прав та свобод.

Позивача змушують одержати щеплення вакциною від COVID-19, погрожуючи відстороненням від роботи без збереження заробітної плати, тобто, створюють умови для примусової вакцинації без наявності вільного волевиявлення, при цьому, звільнивши від відповідальності за можливі наслідки виробників цих самих вакцин.

ОСОБА_1 також зазначає, що щеплення проти COVID-19 не віднесено до переліку обов`язкових та не включено до календаря щеплень, крім того, відповідачем не забезпечено належних умов для проведення щеплення.

На думку ОСОБА_1 , оскаржуваний наказ містить очевидні ознаки дискримінації за принципом наявності/відсутності щеплення, а через незаконні дії відповідача вона булла позбавлена можливості реалізовувати своє конституційне право на працю та одержувати заробітну плату.

Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ директора Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка від 08.11.2021 № 66-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1».

Зобов`язано Березовобалківську гімназію імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08.11.2021 № 66-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1».

Стягнуто з Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУвід 09.12.2020 № 1236 та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивачки про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, а також про зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі Березовобалківська гімназія імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради просить скасувати рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, а також стягнути з позивача на свою користь судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню

Відповідач вважає, що відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, у зв`язку з відсутністю в неї щеплення, він діяв відповідно до закону, оскільки на нього покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень, а доказів наявності у позивача абсолютних протипоказань до проведення таких щеплень проти COVID-19 матеріали справи не містять.

Також, сторона відповідача вважає, що твердження позивача та суду першої інстанції про те, що щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим, ґрунтується на помилковому тлумаченні ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій йдеться про те, що працівники окремих професій підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Оскільки, позивач була правомірно відсторонена від роботи, у зазначений період трудових обов`язків не виконувала, тому відсутні підстави для стягнення невиплаченої заробітної плати за період її відсторонення від роботи.

Крім того, посилання позивача на порушення її конституційного права на працю, відповідач вважає необґрунтованим, адже відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Від адвоката Пересоляка О. С., який представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги

Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з судовими повістками.

Від Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12 травня 2022 року заяву адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено.

Призначено розгляд апеляційної скарги Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2022 року, 12 травня 2022 року на 11 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCon з представником позивача - адвокатом Пересоляком Олександром Сергійовичем, який зареєстрований у системі EasyCon за наступними реквізитами: електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 .

12 травня 2022 року апеляційним судом було здійснено підключення з адвокатом Пересоляком Олександром Сергійовичем ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в системі «EasyCon», проте, воно не відбулось через відсутність в мережі представника позивача.

За змістом ч. 5 ст. 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Враховуючи викладене, суд не визнає причини неявки представника позивача в судове засідання поважними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини їх неявки суд визнає неповажними, інші підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 00 хвилин 12 травня 2022 року, не з`явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом директора Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім.Т.Г. Шевченка від 08.11.2021 №66-к, ОСОБА_1 , вчителя початкових класів Дорожинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня - дошкільний навчальний заклад» філія Березовобалківського загальноосвітнього закладу І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати.

У відповідності до довідки сектору освіти Вільшанської селищної ради б/н від 22.11.2021, позивачка працює вчителем в Дорожинському НВК та її заробітна плата за вересень, жовтень 2021 року становить 29 827 грн 44 коп.

Відповідно до рішення Вільшанської селищної ради Кіровоградської області «Про перейменування Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім.Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради» № 536 від 17.12.2021, перейменовано Березовобалківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради у Березовобалківську гімназію імені Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради.

Згідно із розпорядженням Вільшанського селищного голови Кіровоградської області «Про перебування на посаді Мояла О.В. » № 4-к від 10.01.2022, Мояла О.В. , вважати таким, що продовжує перебувати на посаді директора Березовобалківської гімназії імені Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з наказом директора Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім.Т.Г. Шевченка від 08.11.2021 № 66-к, ОСОБА_1 , вчителя початкових класів Дорожинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня - дошкільний навчальний заклад» філія Березовобалківського загальноосвітнього закладу І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати (а. с. 11).

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що він був винесений на підставі повідомлення про обов`язкове профілактиче щеплення від COVID-19 Оксані Красоті від 27 жовтня 2021 року № 88.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначав, що згідно повідомлення від 27 жовтня 2021 року № 88 відповідач повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 та вимагав від ОСОБА_1 пред`явити до 05.11.2021 документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

За змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до рішення Вільшанської селищної ради Кіровоградської області «Про перейменування Березовобалківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім.Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради» № 536 від 17.12.2021, перейменовано Березовобалківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради у Березовобалківську гімназію імені Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради (а. с. 28).

З аналізу викладеного вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів Дорожинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня - дошкільний навчальний заклад» філія Березовобалківського загальноосвітнього закладу І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

На Березовобалківську гімназію імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради покладено контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень.

Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення.

Як слідує зі змісту відзиву на апеляційну скаргу та наданих суду доказів, ОСОБА_1 27.10.2021 було відомо про необхідність профілактичного щеплення, а відповідачу та суду не надано доказів наявності щеплення або наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

З наведеного вбачається, що починаючи з моменту повідомлення позивача про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у ОСОБА_1 було достатньо часу для проходження такого щеплення і остання ухилилася від нього.

Отже, в даному випадку відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Щодо доводів позивача про порушення її конституційних прав, адже вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною, суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Слід визначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене, суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений.

Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Відповідно до ст. 43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, як наслідок, в задоволенні позовних вимог вимог ОСОБА_1 до Березовобалківської гімназії імені Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи необхідно було відмовити.

Окрім того, суд першої інстанції в порушення норм цивільного процесуального законодавства надав оцінку законності нормативно-праповому акту - постанові КМУ, яка є чинною та обов`язковою до виконання, в той час, як питання відповідності законодавству вказаного акту може бути предметом розгляду в суді адміністративної юрисдикції.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, та внаслідок неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено 2 724 грн судового збору.

Оскільки, ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середньої заробітної плати за час незаконногоо відсторонення, сплачений відповідачем судовий збір в розмірі 1 362 грн підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а інша частина судового збору в розмірі 1 362 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної радизадовольнити.

Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 12 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Березовобалківської гімназії імені Т.Г. Шевченка Вільшанської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботивідмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Березовобалківської гімназії імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної (код ЄДРПОУ 22224421) 1 362 (одна тисяча триста шістдесят два) грн судового збору.

Сплачений Березовобалківською гімназією імені Т. Г. Шевченка Вільшанської селищної ради (код ЄДРПОУ 22224421) судовий збір в розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

О. Л. Карпенко