Рішення

від 16.05.2022 по справі 342/1461/21

ГОРОДЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 342/1461/21

Провадження № 2/342/117/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Гайдич Р.М.,

секретаря судового засідання Сьомкайло І-М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городенка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить: припинити право власності відповідача на 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнати право власності за позивачкою на 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; припинити право власності відповідача на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2621682001:01:002:0018 та визнати за позивачкою право власності на частину земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2621682001:01:002:0018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка зареєстрована та фактично проживає в АДРЕСА_1 . Володіє на праві приватної спільної власності 2/3 частками власності вищезгаданого будинковолодіння, право власності про що було належно зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Співвласником даної садиби є колишній чоловік позивачки ОСОБА_2 , який володіє на праві приватної спільної власності 1/3 частки. Рішенням Городенківського районного суду від 15.07.2019 у справі № 342/237/19 шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. Домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належить сторонам на праві спільної часткової власності знаходиться на земельній ділянці, що належить сторонам на праві власності, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 277778. Позивачці на праві власності належить 2/3 частини домоволодіння, що становить 35,06 кв.м. у житловому будинку, а відповідачу - 1/3 частина, що складає всього 17,53 кв.м, від загальної площі житлового будинку у 52,6 кв.м. В даний час позивачка проживає уданому будинку із дочкою. При цьому, відповідач не виходить на зв`язок, проживає за кордоном більше 10 років, жодним чином не контактує з дочкою, у даному домоволодінню не з`являвся стільки ж часу, не цікавився та брав участь в утриманні належного стану спірного майна, не брав участі у здійсненні поточного ремонту, та ін. Позивачка зазначає, що спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим, а припинення права власності відповідача на його частку домоволодіння не завдасть йому істотної шкоди як співвласнику. Відповідно до ч.1,2 ст.120 ЗК України позивачка вважає, що право власності на частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 2621682001:01:002:0018, цільове призначення земельної ділянки : для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належить відповідачу на праві власності згідно державного акту повинно припинитися та перейти разом з частиною домоволодіння до нового власника, відповідно до вимог Закону.

В судове засідання позивач та представник позивача адвокат Гринчишин М-М.В. в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку. Від представника позивача адвоката Гринчишин М-М.В. до суду поступило клопотання про проведення судового засідання без участі позивача та представника, а саме просить суд провести судове засідання призначене по справі на 17.05.2022 без її участі та участі позивача.

Відповідач в судове засідання призначені по справі не з`явився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи. Згідно вимог ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази наявні у матеріалах справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку, який розміщений в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого 18.09.2008 року та копіює витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачкою (а.с.22-23).

Позивачка отримала Держаний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0885 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ділянка розміщена в АДРЕСА_1 . Співлвсником цієї земельної ділянки також виступає і відповідач. (а.с.24-25).

Згідно довідки Луківського старостинського округу відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 , однак там не проживає біля 7 років. (а.с.38).

Позивачка зазначає в позовній заяві, що відповідач є її колишнім чоловіком з котрим вона припинила шлюб на підставі Рішення суду від 15.07.2019 року.

Дані факти ніким не спростовано під час розгляду справи.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами.

Однак позивач, не надала жодних належних та допустимих доказів, щодо порушення її прав та інтересів з боку відповідача. Не аргументувала вона і як саме право власності відповідача на 1/3 житлового будинку та який є співвласником земельної ділянки, на якій розміщений цей житловий будинок, зачіпає її інтереси та порушує її права, як другого співвласника цього майна.

Судом критично оцінюються покликання позивачки на підставу порушення її прав чи інтересів відповідачем, твердженнями, які зазначені в позовній заяві про те, що: відповідач не проживає в спірному житловому будинку тривалий час; він не бере участі в утриманні належного стану спірного майна, не брав участі у здійсненні поточного ремонту; припинення права власності за рішенням суду не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, тощо. Оскільки ці твердження є частково довільним трактуванням позивача з приводу її бачення на користування та утримання її спільного із відповідачем майна. І ці твердження не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

Також і сам по собі факт не проживання в спірному житловому будинку, не брання участі в його утриманні, відповідачем не є підставою для припинення права власності на частку в цьому майні, як і не є підставою для припинення права власності на частину земельної ділянки на якій розміщено спірний житловий будинок, та не є підтвердженням про безумовний перехід права власності на все це майно від відповідача саме до позивачки.

Висновки суду за результатами розгляду.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє ствердження, а тому у їх задоволенні слід відмовити за безпідставністю.

Інші, наведені позивачем доводи в обґрунтування своєї позицій, не спростовують наведених висновків суду. Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .

Місце реєстрації проживання відповідача ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .

Суддя: Гайдич Р. М.