Постанова

від 17.05.2022 по справі 420/22297/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/22297/21

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Кравченка К.В.,

Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Арцизької міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року, прийняте у складі суду судді Марина П.П. в місті Одеса, по справі за позовом ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Арцизької міської ради, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Арцизької міської ради № 801-VІІІ від 17.09.2021 року «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої на території Холмської сільської ради Одеської області (за межами населеного пункту)»;

- зобов`язати Арцизьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.08.2021 року, затвердивши проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 земельної ділянки площею 3,6401 та кадастровий номер 5120486400:01:002:0162, для ведення фермерського господарства, на території Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області, з урахуванням висновків суду, наведених в рішенні.

Доводи позовної заяви ґрунтувались на тому, що відмова відповідача не відповідає нормам Земельного кодексу України, який передбачає вичерпні причини відмови у затвердженні проекту землеустрою, і не містить належного обґрунтування, які саме є невідповідності його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації, тому є протиправною.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Арцизької міської ради № 801-VІІІ від 17.09.2021 року «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої на території Холмської сільської ради Одеської області (за межами населеного пункту)». Зобов`язано Арцизьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.08.2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених в рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Арцизька міська рада звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції було не повно з`ясовано обставини справи, які мають суттєве значення для об`єктивного вирішення справи; не було доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, в результаті чого висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволені позовної заяви в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не досліджено та не враховано у рішенні обставини, на які відповідач посилався у відзиві. На думку апелянта, не було доведено факт наявності права позивача на одержання земельної ділянки у власність. Апелянт звертає увагу, що проект землеустрою та технічна документація є різними видами документації з землеустрою. За доводами апелянта, на кадастровому плані зазначені координати земельної ділянки, дозвіл на розроблення технічної документації про відведення якої був наданий іншій собі, що також є істотною підставою відмови у затверджені проекту землеустрою. Апелянт також вважає, що питання затвердження проекту землеустрою не може розглядатися виключно в рамках статей 118 та 186 Земельного кодексу України, оскільки зачіпає інтереси померлої особи, спадкування, особливості функціонування фермерського господарства, тощо, а дані питання, окрім земельного, врегульовані й численними нормами інших галузей законодавства. Крім того, апелянт не погоджується із стягненням на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та сплату судового збору.

Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.08.2021 року представником позивача подано до Арцизької міської ради клопотання від 06.08.2021 року №06-08/21, в якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 3,6401 га кадастровий номер 5120486400:01:002:0162, для ведення фермерського господарства, на території Холмської сільської ради Арцизького району Одеської області, як члену фермерського господарства «Степан», із земель раніше наданих в постійне користування цьому землекористувачу, в порядку ст.ст. 32, 116, ч. 9 ст. 118, 122, п. 6 ч. З ст. 186 Земельного кодексу України, ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство».

До вказаного клопотання представником позивача додано оригінал проекту землеустрою на 125 сторінках, оригінал витягу з ДЗК від 23.01.2021 року на 3 арк.; інформацію з Державного реєстру речових прав (на підтвердження відсутності отриманого земельного паю (частки) на 4 арк.; примірник ордеру представника (адвоката) заявника на 1 арк.

17.09.2021 року Арцизька міська рада вирішила відмовити у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, площею 3,6401 га, кадастровий номер земельної ділянки: /5120486400:01:002:0162/, розташованої на території Холмської сільської ради Одеської області (за межами населеного пункту), керуючись частиною 8 статті 186 Земельного кодексу України та статтею 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статтею 25 Закону України «Про землеустрій».

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 без зазначення вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою, опису змісту недоліку та посилання на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. За висновками суду першої інстанції, посилання лише на норму Закону без належного обґрунтування не може свідчити про відповідність оскаржуваного рішення критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 КАС України.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом в частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» ч. 1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в)одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, а також відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовані Законом України від 22.05.2003 року № 858-ІV «Про землеустрій» (далі -Закон №858-ІV).

Відповідно до статті 25 Закону №858-ІV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. До видів документації із землеустрою належать, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

За нормами частини першої статті 50 Закону № 858-ІV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

За змістом статті 30 Закону № 858-ІV погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним Кодексом України, цим Законом.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 року, чинного з 27.05.2021 року статтю 186-1 ЗК України виключено, а статтю 186 «Погодження і затвердження документації із землеустрою» викладено в новій редакції.

Проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (пункт 6 частини третьої статті 186 ЗК У країни).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим (частина сьома статті 186 ЗК України).

Відповідно до пункту 9 статті 118 Земельного Кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (частина восьма статті 186 ЗК України).

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження (частина десята статті 186 ЗК України).

Водночас, враховуючи правову позицію, викладену в постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі №817/1911/17, колегія суддів зазначає наступне.

На час виникнення спірних відносин у цій справі правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначені Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 973-IV).

Частиною першою статті 2 Закону № 973-IV передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано положеннями статті 118 ЗК України та передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

У постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)

Згодом цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 973-IV трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), законодавством України про працю.

Отже, члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.

Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належать йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.

Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств».

Аналізуючи наведені норми матеріального права колегія суддів дійшла до висновку про те, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Чинні правові норми ЗК України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

Вказана вище позиція палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду підтверджує безпідставність позиції позивача про можливість надання йому у власність земельної ділянки, якою користується Фермерське господарство «Степан» на умовах постійного користування згідно державного акту серії Б №033729.

Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 лютого 2022 року (справа №802/1568/17-а), від 21 лютого 2022 року (справа №804/4437/16), від 24 січня 2022 року (справа №540/593/19), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що не було доведено факт наявності права позивача на одержання земельної ділянки у власність, а висновки суду першої інстанції у цій частині не ґрунтуються на правильному розумінні закону.

Щодо висновків суду, що посилання лише на норму Закону без належного обґрунтування не може свідчити про відповідність оскаржуваного рішення критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно відповідачем відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 без зазначення вичерпного переліку недоліків документації із землеустрою, опису змісту недоліку та посилання на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Таким чином, фактично відповідачем було допущено процедурне порушення та належним чином не вмотивовано оскаржуване рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

З огляду на вищевикладене та враховуючи відсутність правових підстав для надання позивачу у власність земельної ділянки, якою користується Фермерське господарство «Степан» на умовах постійного користування, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Арцизької міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: К.В. Кравченко

Суддя: Л.Є. Зуєва