Рішення

від 16.05.2022 по справі 910/21706/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2022Справа № 910/21706/21

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/21706/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича корпорація «Магнум»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерхліб»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича корпорація «Магнум» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом б/н від 16.12.2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерхліб» (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 367 618,55 грн., з них: основного боргу - 291 140,58 грн. (двісті дев`яносто одна тисяча сто сорок гривень 58 копійок), штрафу - 56 271,80 грн. (п`ятдесят шість тисяч двісті сімдесят одна гривня 80 копійок), пені - 13 244,17 грн. (тринадцять тисяч двісті сорок чотири гривні 17 копійок), 3% річних - 2164,99 грн. (дві тисячі сто шістдесят чотири гривні 99 копійок) та інфляційних втрат - 4797,01 грн. (чотири тисячі сімсот дев`яносто сім гривень 01 копійка).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором на поставку товару № 5 від 17.09.2020 року, зокрема, у визначені договором строки в повному обсязі не здійснив оплату поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/21706/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105491743774 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року у справі № 910/21706/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 17.01.2022 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 01.02.2022 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні суд розглядає дану справу з перевищенням встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича корпорація «Магнум» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерхліб» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір на поставку товару № 5 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується на підставі заявок поставляти і передавати у власність покупця партії поліпропіленової продукції (товар) в номенклатурі, асортименті, кількості, у строки та за цінами, вказаними у видаткових накладних, рахунках-фактурах або специфікаціях, які не невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору покупець зобов`язується приймати товар і оплачувати його на умовах цього договору.

Пунктом 3.1. договору визначено, що розрахунки за кожну партію товару покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Договір набирає чинності із моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2025 року (п. 11.1. договору).

На виконання умов договору на поставку товару № 5 від 17.09.2020 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 750 169,95 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 194 від 22.10.2020 року на суму 54 000,00 грн., № 207 від 11.11.2020 року на суму 22 500,00 грн., № 222 від 01.12.2020 року на суму 3763,00 грн., № 226 від 09.12.2020 року на суму 7254,00 грн., № 229 від 11.12.2020 року на суму 20 498,00 грн., № 228 від 14.12.2020 року на суму 5850,00 грн., № 236 від 15.12.2020 року на суму 6750,00 грн., № 234 від 16.12.2020 року на суму 2250,00 грн., № 244 від 29.12.2020 року на суму 4970,00 грн., № 4 від 11.01.2021 року на суму 24 552,00 грн., № 23 від 26.01.2021 року на суму 137 742,37 грн., № 116 від 11.06.2021 року на суму 65 000,00 грн., № 137 від 02.07.2021 року на суму 28 080,00 грн., № 142 від 07.07.2021 року на суму 72 800,00 грн., № 149 від 14.07.2021 року на суму 40 040,00 грн., № 166 від 29.07.2021 року на суму 73 320,00 грн., № 198 від 31.08.2021 року на суму 25 059,00 грн., № 207 від 11.09.2021 року на суму 58 332,60 грн., № 218 від 24.09.2021 року на суму 16 706,00 грн., № 225 від 01.10.2021 року на суму 22 218,98 грн., № 254 від 02.11.2021 року на суму 58 484,00 грн. Товар за видатковими накладними за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на цих видаткових накладних.

За отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 459 029,37 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та заключною випискою за період з 17.09.2020 року по 13.01.2022 року, а відтак, за розрахунками позивача, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 291 140,58 грн.

Судом встановлено, що 06.12.2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 3 від 03.12.2021 року про сплату заборгованості за поставлений за договором № 5 від 17.09.2020 року товар, що підтверджується накладною № 4910200622988, фіскальним чеком від 06.12.2021 року та описом вкладення від 06.12.2021 року.

Втім, відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором на поставку товару № 5 від 17.09.2020 року товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 291 140,58 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору на поставку товару № 5 від 17.09.2020 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 750 169,95 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 194 від 22.10.2020 року, № 207 від 11.11.2020 року, № 222 від 01.12.2020 року, № 226 від 09.12.2020 року, № 229 від 11.12.2020 року, № 228 від 14.12.2020 року, № 236 від 15.12.2020 року, № 234 від 16.12.2020 року, № 244 від 29.12.2020 року, № 4 від 11.01.2021 року, № 23 від 26.01.2021 року, № 116 від 11.06.2021 року, № 137 від 02.07.2021 року, № 142 від 07.07.2021 року, № 149 від 14.07.2021 року, № 166 від 29.07.2021 року, № 198 від 31.08.2021 року, № 207 від 11.09.2021 року, № 218 від 24.09.2021 року, № 225 від 01.10.2021 року, № 254 від 02.11.2021 року.

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що розрахунки за кожну партію товару покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.

Отже, виходячи з умов п. 3.1. договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Судом встановлено, що за поставлений товар відповідач розрахувався лише частково у розмірі 459 029,37 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями та заключною випискою за період з 17.09.2020 року по 13.01.2022 року.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 291 140,58 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 291 140,58 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення повної оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг настав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на поставку товару № 5 від 17.09.2020 року в розмірі 291 140,58 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 56 271,80 грн., пеню у розмірі 13 244,17 грн., 3% річних у розмірі 2164,99 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4797,01 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п. 7.2. договору визначено, що у разі порушення термінів оплати товару покупець виплачує постачальнику штраф 10% від вартості неоплаченого товару, та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період неоплати, від суми заборгованості за кожний день прострочки. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 12 438,74 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 805,43 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, в сумі 56 271,80 грн.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині нарахування індексу інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат, судом встановлено, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 4467,28 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 329,73 грн. позивачу належить відмовити.

При перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 2131,48 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 33,51 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 366 449,88 грн., з них: основного боргу - 291 140,58 грн. (двісті дев`яносто одна тисяча сто сорок гривень 58 копійок), штрафу - 56 271,80 грн. (п`ятдесят шість тисяч двісті сімдесят одна гривня 80 копійок), пені - 12 438,74 грн. (дванадцять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 74 копійки), 3% річних - 2131,48 грн. (дві тисячі сто тридцять одна гривня 48 копійок) та інфляційних втрат - 4467,28 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят сім гривень 28 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5496,75 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.

В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу позивач надав наступні докази:

- копію договору про надання правової допомоги № 7/ЮО від 09.12.2021 року;

- копію додаткової угоди № 1 від 09.12.2021 року;

- копію акту приймання-передачі правових послуг від 15.12.2021 року;

- копію платіжного доручення № 680 від 16.12.2021 року;

- копію акту приймання-передачі правових послуг від 17.01.2022 року;

- копію платіжного доручення № 756 від 21.01.2022 року;

Так, представництво інтересів позивача у даній справі здійснювала адвокат Рукавішнікова О.В. на підставі договору № 7/ЮО від 09.12.2021 року та ордеру серії АЕ № 1105058 від 15.12.2021 року.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерхліб» клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат не надходило.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 13 955,49 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, ст. 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерхліб" (ідентифікаційний код 41675534, адреса: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" (ідентифікаційний код 38300615, адреса: 49102, м. Дніпро, вул. Волинська, 46) грошові кошти: основного боргу - 291 140,58 грн. (двісті дев`яносто одна тисяча сто сорок гривень 58 копійок), штрафу - 56 271,80 грн. (п`ятдесят шість тисяч двісті сімдесят одна гривня 80 копійок), пені - 12 438,74 грн. (дванадцять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 74 копійки), 3% річних - 2131,48 грн. (дві тисячі сто тридцять одна гривня 48 копійок), інфляційних втрат - 4467,28 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят сім гривень 28 копійок), витрат на правничу допомогу - 13 955,49 грн. (тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 49 копійок) та судовий збір - 5496,75 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість гривень 75 копійок).

3. В іншій частині позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.05.2022р.

Суддя О.В. Котков